Ми всі прагнемо того самого прийняття, якого палко бажали Закхей та жінка-самарянка. Ми б не прагнули так палко прийняття, якби були глибоко переконані в тому, що ми його гідні. Ми сумніваємося у своїй прийнятості, тому що нас переповнює відчуття вини за речі, які ми робили раніше. І наш сумнів має підстави. Істина полягає в тому, що ми не гідні бути прийнятими. Це відчуття вини не лише психосоматичний прояв, воно реальне. Ми почуваємося винними, бо ми і є винні. Ми зіпсовані гріхом. Ми робили жахливі егоїстичні вчинки, огидні для Бога і відразливі навіть для нас самих.
Фарисеї за часів Ісуса вірили, що наявність гріха в чиємусь житті автоматично означає відторгнення. Вони вірили в те, що наш вибір визначає нашу цінність. Ті, що роблять вибір у бік добра, мають велику цінність, а ті, що роблять вибір у бік гріха та егоїзму, не мають цінності. Істина полягає в тому, що, якби не одна вирішальна подія, ці фарисеї були б абсолютно праві. Наш гріх заплямовує нас і робить негідними для прийняття Богом. Але одна подія змінила все.
Цією подією, безумовно, є пришестя Христа. Христос прийшов на землю, щоб зробити можливим відділення людини від його чи її гріхів. Якби Він цього не зробив, наш гріх настільки б невід’ємно був пов’язаний з тим, ким ми є, що ми б залишилися назавжди негідними Божого прийняття. Але безмежна Божа любов до нас спонукала Його знайти шлях, щоб зробити нас знову гідними прийняття. Абсолютна святість Його природи спонукала Його спочатку розібратися з нашим гріхом, перш ніж вважати нас гідними Його прийняття. Він повинен був відділити гріх від людини, щоб гріх можна було знищити, а людину врятувати. Єдиний шлях для здійснення цього означав Самому заплатити максимальну ціну. Так Бог зійшов на землю і помер, взявши вину за гріх на Себе, щоб ми були вільні від нього. Оскільки Він вказав нам шлях для усунення гріха, Він зараз здатен дивитися крізь товщу гріха, який тяжіє над нами, і бачить нас тим скарбом, яким Він нас і створив. Через цю жертву Він може бачити нас окремо від нашого гріха. Він може рухатися назустріч нам у Своєму прийнятті і показати нам, що ми потребуємо звільнення від гріха, як Він зробив це для Закхея та жінки-самарянки.
Може здатися, що потреба усунути гріх, перш ніж відновити свої стосунки з Богом, свідчить про те, що Бог насправді не приймає нас беззастережно. Гріх треба усунути – чи це вже не застереження? Але пришестя Христове показує нам, як сильно Він любив нас і палко прагнув до нас навіть до того, як усунення гріха було завершене. Втілення дає нам доказ того, що Бог приймає нас беззастережно, бо Він прийшов за нами ще тоді, коли ми були грішниками. Як сказав про це апостол Павло, „а Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (до Римлян 5:8, Ог.). Будучи всевідаючим, Бог знав вас ще до вашого народження. Він полюбив вас і бажав бути разом з вами. Він не міг спокійно спостерігати, як ви помираєте від страшної недуги гріха. Навіть знаючи про те, що ви були народжені в грішний світ і що ви накопичили в собі тягар вини, Він бачив велику цінність, яку Він дав вам Своїм актом творіння, і вважав, що ви варті того, щоб померти за вас. Він вважає вас вроджено гідними прийняття, але через Свою святу природу Він не може прийняти ваш гріх. Він прийшов, щоб відділити вас від вашого гріха, щоб насолоджуватися вашим товариством вічно. Жертва, принесена Христом на хресті, дає Йому можливість сказати кожному з нас: „Я досі бачу у вас величезну цінність, яку Я вклав у вас при творінні. Я щиро люблю вас і хочу, щоб ви були Моїми. Я люблю вас незалежно від ваших гріхів. Я приймаю вас за те, ким ви є, але перш ніж ви станете Моїми, нам треба зробити щось із цим гріхом. Я вказав вам шлях, як звільнитися від нього. Ви можете передати його Мені, а Я візьму його в могилу і поховаю навіки. І Я так палко прагну зробити це для вас, що не стану примушувати вас до цього. Я дам вам право вибору. Але знайте, якщо ви виберете гріх понад Мене, це розіб’є Моє серце, бо Я люблю вас так сильно, що не хочу втратити назавжди”.