Використання поведінки як умови прийняття є одним з гарантованих способів зазнати невдачі у вихованні молоді. Це означає не визнавати унікальності кожного з них. Показувати в ставленні до Джеремі і Джейсона або до Дженніфер і Хуаніти, що вони повинні бути чемними, означає майже те саме, що зменшувати їх цінність, тому що вони подумають, ніби ми керуємо ними або змушуємо їх відповідати шаблону, замість того щоб цінувати їхню особливу індивідуальність. Більшість батьків та тих, що працюють з молоддю, швидко розуміють, що те, що підходить до однієї дитини, не обов’язково подіє на іншу. Кейт піддається умовлянням і відразу реагує відповідно, у той час як привернути цим увагу Мартіна вдається лише в половині випадків. Цей основний факт спонукає нас взяти до уваги те, що діти, з якими ми маємо справу, є індивідуальностями, і приймати їх за те, ким вони є, з усіма їхніми унікальними рисами. А прийом „один на всі випадки життя” тут не спрацює.
Усі ми знаємо застереження з книги Приповістей, яке говорить: „Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї” (книга Приповістей 22:6, Ог.). Цей вислів часто розуміють неправильно, у тому значенні, що, якщо ми наповнимо життя наших дітей церквою, Біблією, спілкуванням та релігійним ученням, вони виростуть християнами і ніколи не відпадуть від віри. І хоч як прикро про це говорити, це не зовсім правильне розуміння вірша. Вислів: „дорога його (чи її)” означає не шлях релігії, а власний шлях дитини – його чи її природних нахилів. Ключове слово цієї цитати перекладено словом „нахил” і означає натягнення тятиви лука. У біблійні часи лучники самі робили собі луки, налаштовуючи їх силу та особливості під себе. Людина могла добре влучити в ціль тільки зі свого власного лука.
Примітка до книги Приповістей 22:6 з „Навчальної Біблії Райрі” (Ryrie Study Bible) пояснює, що вислів „дорога його” означає „… відповідно до здібностей та нахилів дитини. Наставлення повинне брати до уваги її індивідуальність та нахили, її особистість, той особливий спосіб, яким Бог створив її, та повинно відповідати рівню її фізичного та розумого розвитку”. Усі ми знаємо батьків, які досягли успіху в житті і потім змушували своїх синів іти по своїх слідах, навіть якщо в сина були виражені природні нахили до іншого. Мій (Томів) батько був шанованим проповідником. Уже з раннього дитинства було ясно, що в мене є здібності до мистецтва, і, коли я, навчаючись у старших класах, висловив бажання стати художником, він не став відмовляти мене і ніколи не квапив мене з тим, щоб зайнятися служінням. Навпаки, він зробив усе можливе і підтримував мене на шляху до моєї мети. Він приймав мене за те, ким я є. Він розумів мою індивідуальність і не намагався загнати мене в свої рамки. Він наставив мене на моїй дорозі.
Апостол Павло говорить про нашу унікальність у 1-му Посланні до Коринтян, у розділі 12. Він пояснює, що, будучи членами церкви, ми є тілом Христовим і в кожного є здібності та дари, які відрізняються один від одного, так само як відрізняються одне від одного різні частини та органи нашого фізичного тіла. Серед нас немає двох однакових людей, і всі ми необхідні. Ви – найкращі. А якщо ви будете намагатися стати копією мене, це буде виглядати неприродним як для вас, так і для інших. Ви не станете щасливішими, наслідуючи мене, а світові теж не потрібна ще одна копія мене!
Однією з причин того, що молоді люди сьогодні відвертаються від християнства, є страх втратити індивідуальність. Вони вважають, що всі християни сформовані під один шаблон, що придушує свободу самовираження нашої особистості та затьмарює всі радощі життя. Вони думають, що стати християнином означає втратити власну свободу та підпорядкувати себе правилам, які не допускають спонтанності та придушують індивідуальність і креативність. Але насправді все навпаки. Ставши християнами, ми набуваємо можливості розвивати нашу особистість до максимального потенціалу. У Ньому ми вільні розвивати нашу унікальність та повною мірою виражати її. Бог створив кожного з нас так, щоб кожен відрізнявся від іншого, тому що через нашу обмеженість жоден з нас не може відображати Його славу повною мірою. Кожен із нас створений, щоб відображати окремо один аспект Христа. Ви можете показати своєму чоловікові чи дружині, своїй сім’ї, своїм сусідам, своїм колегам, офіціанту, продавцю чи механіку щось таке про Бога, чого не може показати ніхто інший. Ваша роль як члена Його тіла полягає в тому, щоб відкрити цей окремий аспект Бога решті творіння.
Кожен із нас подібний до одного із дзеркал, з яких складено дзеркальну кулю, схожу на ту, яка висить на критій ковзанці. Усі ми одержуємо світло з одного джерела, але кожен з нас розташований під іншим кутом, що дає нам змогу скласти це світло в промінь і випромінювати його в напрямку, відмінному від усіх інших, так що одне первинне джерело світла спрямовується маленькими промінчиками по всьому приміщенні. Кожен з нас відображає Бога по-різному. Для того щоб відображати образ Бога скрізь і всюди, кожен з нас повинен вносити свою частинку. Наш зв’язок з Ним робить нас по-справжньому особливими, тому що тільки ви можете показати Його світло в цьому певному напрямку.
Відповідь на питання, властиве усім людям – „як пізнати себе” – полягає в тому, щоб пізнати той аспект Бога, який пізнати і відображати іншим Він призначив нас. Кожен із нас був створений, щоб виконувати функцію, яку не може виконувати жодна інша людина на землі, і, коли ми пізнаємо ту роль, яку Бог призначив саме для нас, ми випромінюємо таку унікальність, яка абсолютно неможливо без Нього. Це робить дії усіх християн узгодженими, щоб представити світові повну картину Його характеристик.
Бог не хоче придушувати наші внутрішні особливості; Він хоче розвинути їх, спонукати їх до зростання та покращити їх до розкриття повного потенціалу. Як ми про це розповімо в наступному розділі, Його мета не полягає в тому, щоб зробити нас ідеальними; Він бажає перетворити нас на ясне відображення Його осяйного світла. Він хоче використати закладений у нас потенціал, „увімкнути” його, щоб повністю задіяти нашу яскраву індивідуальність.
Ми, дорослі, можемо допомогти нашій молоді в досягненні цієї мети, приймаючи її саме за те, ким вона є. Ми можемо укріпити її розум, її творчий потенціал, її ентузіазм, її старанність, стійкість та її терпіння. Ми можемо дати їй знати, що ми розуміємо її природу та найглибші прагнення і налаштовуємо ці прагнення для того, щоб вона досягла свого належного виповнення в Бозі.