Одне з найжахливіших почуттів, притаманних людині, – це самотність. У своєму служінні я часто зустрічав молодих людей, які відчували спустошливу самотність, деякі з них висловили це в листах, які розбивають моє серце. Ось один такий лист із сотень подібних:
„Я така самотня, що ледве можу терпіти це. Я хочу бути особливою для когось, але нікому нема до мене діла. Я не можу пригадати, щоб хтось обіймав мене, усміхався до мене чи хотів бути зі мною. Я відчуваю всередині таку порожнечу!.. Це ніби душевний тягар висить у мене на спині, і я не знаю, що це. Щось у мені змушує мене плакати, і я навіть не знаю, що це таке”.
Цей лист змусив мене заплакати. Як прикро, що дівчина, яка написала цього листа, не має нікого, для кого вона почувалася б особливою. У неї немає стосунків, які змусили б її відчути, що її цінують чи що її життя важливе. І вона – одна з мільйонів молодих людей, схожих на неї. Це не тільки діти із зруйнованих та проблемних сімей, де батьки змушені працювати на кількох роботах, щоб мати все необхідне. Вони є в усіх прошарках суспільства, навіть у респектабельних християнських сім’ях з середнього класу.
Ми часто не розпізнаємо біль цих молодих людей, бо вони навчилися його ховати. Щоранку, встаючи з ліжка та одягаючи свій одяг і прикраси, вони одягають і свою маску. Вони носять ці маски, щоб здаватися впевненими та зібраними, хоча всередині розпачливо сподіваються „не впустити марку”. Вони ходять до школи, клубу, займаються спортом, навчанням, зустрічаються зі своїм хлопцем чи своєю дівчиною, сподіваючись знайти себе або, якщо їм це не вдається, то втратити себе.
Проте більшість із них ні шукають самі себе, ні втрачають самі себе. Вони помічають, що зіштовхнулися з сутністю, яку не розуміють, і в них немає нікого, хто допоміг би їм зрозуміти, хто вони є. І ці пошуки стають такими розпачливими, що це викликає глибокий конфлікт та фрустрацію.
Як наслідок, багато молодих людей носять глуху злість у собі і не знають чому. Відчувши це, вони відчувають біль самотності навіть тоді, коли більшу частину дня проводять серед людей. Вони перебувають серед великої кількості людей, але в них немає міцних тривалих стосунків із жодним з них, на які вони могли б покластися. Вони не бачать сенсу у власній цінності, бо здається, що ніхто не хоче спілкуватися з ними довірливо та довготривало. Тому їхній розпач зростає.
Ми, дорослі, у першу чергу несемо відповідальність за те, щоб давати такі стосунки нашій молоді. Дорослі стосунки необхідні, щоб вони досягли зрілості та щоб дати їм відчуття безпеки і можливість відкрити себе у світі. Можливо, вони поводять себе не так. Можливо, здається, що вони нехтують цінностями та вподобаннями дорослих, але це лише частина маски, яку вони носять. Вони носять цю маску частково тому, що вважають, ніби дорослі не розуміють їх та не довіряють їм, а частково тому, що вони хочуть здаватися цілком здатними контролювати своє життя. Але під маскою ховається дитина, яка відчуває, що її чи його життя виходить з-під контролю. Незважаючи на всі переваги в технологіях та комунікації, сучасна культура змінюється так швидко, що теперішнє покоління не може знайти твердий ґрунт під ногами. Основи, здається, весь час хитаються, і немає непохитних абсолютів, які додавали б упевненості діям та рішенням. Глибоко всередині вони тягнуться до вас, щоб ви заглянули крізь маску і знайшли їх там. Вони потребують і навіть прагнуть безпеки і стабільності дорослих стосунків, які допомогли б їм знайти абсолюти, які дають відчуття стабільності. Поглинуті круговертю швидкозмінного світу, вони навряд чи здогадуються, хто вони такі, і їм потрібні дорослі, що твердо стоять на землі, які допомогли б їм увійти в цей світ і розібратися в ньому.
Ця потреба дає дорослим можливість вступити в стосунки з молоддю і показати їй єдині стосунки, які можуть закласти тверді підвалини для твердої віри. Але, прагнучи відновити абсолюти та почати процес духовного формування, ми легко можемо припуститися помилки, про яку вже згадували раніше в нашій книзі – це занадто сильне покладання на правила. „Просто дотримуйся правил, на які ми тобі вказуємо, і ти уникнеш пасток, які чекають на тебе в цьому зажерливому, матеріалістичному, схибнутому на сексі, самозакоханому, хижому світі”. Це правильно, але їм треба від нас чогось більшого, ніж просто правила. Дорослі, в яких мало часу для своїх дітей, часто використовують правила як заміну стосунків. Вони видають своїм дітям список з власними настановами, вважаючи, що правила будуть діяти завжди, навіть якщо їх самих при цьому не буде. Але, коли діти виростають ще більш відстороненими та потайними і намагаються задовольнити свої бажання за спиною дорослих, батьки та вчителі дивуються, де ж вони припустилися помилки. Хіба вони не виконували свій обов’язок стосовно своїх дітей і не навчили їх правильних принципів у житті? Чому ж виникла ця прірва?
А відповідь проста. Правила без стосунків призводять до бунту. Правила важливі та необхідні, але без стосунків ваша молодь буде розглядати їх скоріше лише як вашу спробу робити свою роботу та зняти з себе відповідальність за вас. Їм треба знати, що вони бажають вам добра, тому що ви любите їх, а не тому що це ваш обов’язок. Вони повинні бачити, що вони достатньо важливі у вашому житті, щоб ви витрачали час та енергію на побудову стосунків з ними.
Коли між молодою людиною та дорослим побудовані міцні люблячі стосунки, дорослі вважають, що потреба посилювати правила зменшується. Діти стають більш покірними, тому що „хочуть”, а не тому що „повинні”, тому що стосунки – це взаємна річ. Молода людина захоче підтримати це, так само як і дорослий, і буде прагнути дотримуватися правил скоріше з любові, ніж зі страху перед наслідками. Як сказав нам апостол Іван: „В любові немає страху. Досконала любов виганяє страх” (1-е Івана 4:18, НЗСМ).
Коли дорослі неспроможні забезпечити міцні стосунки зі своєю молоддю, їхня потреба в стосунках не зникає. Вона занадто сильна, щоб її можна було відкинути, і діти в інших місцях будуть шукати стосунків, до яких прагнуть. Іноді ці пошуки дають добрі наслідки, наприклад, коли дитина знаходить доброго друга своєї статі та високих моральних якостей. Але набагато частіше цього не трапляється. Через свою незрілість молоді люди шукають стосунків, не помічаючи пасток. Рухомі своїм поривом, вони часто в стосунках із зовнішніми діють у відчаї та з настирністю, що робить їх вразливими перед хижими однолітками, які відчувають їхній відчай та використовують їх для власних егоїстичних цілей. Або вони можуть вступити в стосунки з однолітками, які перебувають у такому ж відчаї, і ті вхопляться за них, щоб задовольнити свої власні потреби.
Франсіна була шокована, зустрівшись із новим хлопцем своєї шістнадцятирічної доньки Амбер. Його голова була поголена, за винятком маленького чубчика на маківці, пофарбованого в помаранчевий колір. Він носив тоненькі чорні вусики та козлину борідку, був одягнений у все чорне, у нього були сережки у вухах та в бровах, обидві руки вкривали страхітливі татуювання. Він здавався понурим, говорив мало, а коли говорив, його англійська була жахливою, від нього несло тютюновим димом. Вилетівши зі старшої школи, він за останніх кілька місяців змінив кілька місць роботи, а зараз розвантажував коробки на складі автозапчастин. Франсіна повелася суворо з Амбер і заборонила їй зустрічатися з „цим огидним типом”. Але вона скоро зрозуміла, що Амбер обманула її та зустрічається з хлопцем, коли Франсіна на роботі. Вона б хотіла, щоб її чоловік був удома та допоміг упоратися зі своєю донькою, але робота змушувала його перебувати в дорозі три тижні на місяць. А коли він бував удома, на нього чекали папери, ремонт будинку та гольф (його єдина слабкість): усе це робило його занадто зайнятим. Ясно, що Амбер перебуває на краю прірви. Якби її батьки налагодили близькі взаємини з нею з дитинства, дівчина не шукала б з таким відчаєм скрізь тих стосунків, яких їй не вистачало удома. Її батьки були перевантажені надмірною роботою і, напевне, вважали, що цього не уникнути. Але їм слід було б зрозуміти, що їхня донька – найголовніший їхній пріоритет, і їм слід було б знайти шлях для того, щоб налагодити стосунки з нею, через які вони б дізналися, що її хвилює: її мрії, її сильні та слабкі сторони, її найглибші потреби. Якби вони встановили такі стосунки з нею, вони мали б змогу через них впливати на її взаємини зі сторонніми та з Христом.
Потреба тривалих стосунків
Напевне, найсильніший емоційний біль, який нам доводилося відчувати, – це втрата глибоких емоційних стосунків. І цей захист від болю змусив виробити в чотирьох прийомних дітей мого друга синдром RAS – поверхові стосунки з багатьма людьми без того, щоб допускати їх занадто далеко, щоб вони не ранили, коли стосунки закінчаться. Глибокі стосунки настільки життєво необхідні для нас, що навіть коли вони вже зруйновані, ми відчуваємо сум. Навіть переїзд до іншого міста засмучує нас, тому що це означає, що стосунки з близькими нам людьми вже не будуть такими, як раніше. Коли дружба зруйнована, ми сумуємо. Коли підлітка обманули, її чи його світ руйнується. Це болить навіть сильніше, коли ми стаємо дорослими, і ще сильніше, коли руйнується наш шлюб.
Багато з наших стосунків триває все життя, і ті з нас, хто має таке благословення, повинні щоденно дякувати Господу. Власне, як би там не було, усі земні стосунки закінчуються. Стосунки в шлюбі, які тривають, „поки смерть не розлучить нас” – це чудесне благословення, але смерть приносить розлуку. Будь-які людські взаємини не можуть тривати вічно, хоча це прагнення до вічного закладено в кожному з нас.
Слова старої пісні говорять нам про гіркоту та розпач через зруйновані шлюби: „Так яка ж слава в житті? Чи залишаються люди навіки разом? І якщо любов ніколи не триває вічно, скажи мені, що триває вічно?” Слова пісні – це прекрасне запитання, на яке в Бога є готова відповідь. Назавжди означає постійні, люблячі стосунки. Тільки в Бозі ми можемо знайти обіцянку стосунків, які буквально ніколи не закінчаться. Тільки в Ньому ми можемо знайти вічну любов. Він створив нас для люблячих та радісних стосунків, які будуть тривати цілу вічність. Христос прийшов на землю, щоб дати нам можливість відновити ці стосунки з Богом. Після того, як Він розчистив шлях, Бог дав Духа Святого, щоб Він жив у нас, роблячи стосунки вічними. У наступному розділі ми пояснимо, до чого подібні ці тривалі взаємини.