В останніх двох розділах ми розглядали зразки доказів, які показували, що Біблія є надзвичайно точною як при своєму оригінальному написанні, так і при передачі тексту протягом століть. Тепер у нас є ще більше доказів достовірності Біблії. У нас є відомості не з Писань, які підтверджують істинність того, що написано в Писаннях. На додачу до перевірки внутрішньої та бібліографічної достовірності документа, це зовнішнє підтвердження є третьою перевіркою на точність, яку застосовують учені до історичних творів. Ця перевірка визначає, чи інші історичні матеріали підтверджують, а чи суперечать внутрішнім свідченням самого документа. Іншими словами, чи можна розглядати написане окремо від літературних якостей та піддавати його аналізу щодо акуратності, достовірності та автентичності?
Зовнішні джерела є надійним підтвердженням Біблії, так само як вони є надійним підтвердженням інших творів стародавньої літератури. У нас є зовнішні докази достовірності Біблії з трьох джерел: твори ранніх християн, твори нехристиянських авторів перших століть нової ери та свідчення археології щодо автентичності як Старого, так і Нового Заповітів. Існують цілі гори таких доказів, і я запропоную вам лише кілька з них. Для більш повної та досконалої перевірки цих доказів я рекомендую вам мою книгу „Нові незаперечні свідчення”, звідки взято більшу частину матеріалу для цього розділу.
Докази з творів ранніх християн
Від часу свого укладення Біблія була найбільш обґрунтованою та цінною книгою в історії. Вожді, письменники та теологи ранньої церкви часто користувалися уривками з Євангелій та листами з Нового Заповіту. Хоча деякі з цих цитат не є дослівними, вони все ж відіграють значну роль у зовнішніх доказах змісту Писань. Як пише теолог та видавець Норман Гайслер:
„Твори найбільш значних авторів ранньої церкви – провідних богословів, яких називають Отцями Церкви, – надають величезну підтримку на доказ існування двадцяти семи значних книг Нового Заповіту. Дехто з Отців Церкви наводить великі, надзвичайно точні уривки з текстів Нового Заповіту… Ранньохристиянські автори наводять уривки так багато разів та так часто, що навіть якби сьогодні не існувало жодного рукопису Нового Заповіту, його можна було б відновити з самих творів ранніх Отців”.
Гайслер та теолог і професор Вільям Нікс повідомляють нам про те, що „існує біля 32000 прикладів цитування Нового Заповіту до часу Нікейського Собору (325 р. від Р.Х.) Ці 32000 приклади цитування є невичерпними, і в це число навіть не ввійшли автори четвертого століття. Просто порахувавши число посилань одного з авторів, Євсевія, який жив до та під час Нікейського собору, ми одержимо більш ніж 36000 прикладів цитування Нового Заповіту”. Нижче подамо таблицю, укладену Гайслером щодо цих цитувань.
| Автор | Євангелія | Дії | Послання
Павла |
Соборні
послання |
Об’явлення |
| Юстин Мученик | 268 | 10 | 43 | 6 | 3 |
| Іриней | 1,038 | 194 | 499 | 23 | 65 |
| Климент
Александрійський |
1,107
|
44
|
1,127
|
207
|
11
|
| Оріген | 9,231 | 349 | 7,778 | 399 | 165 |
| Тертуліан | 3,822 | 502 | 2,609 | 120 | 205 |
| Іполіт | 734 | 42 | 387 | 27 | 188 |
| Євсевій | 3,258 | 211 | 1,592 | 88 | 27 |
| Усього разом | 19,368 | 1,352 | 14,035 | 870 | 664 |
Не лише ці автори інтенсивно вживали цитати з Нового Заповіту.
Багато інших представників ранньої церкви свідчить про рукописи Нового Заповіту. Серед них:
- Климент Римський (95 р. від Р.Х.) – наводить цитати з Матвія, Марка, Луки, Дій, 1-го послання до Коринтян, 1-го послання Петра, Послання до Євреїв та до Тита.
- Ігнатій (70-110 рр. від Р.Х.) – єпископ Антіохійський, особисто знайомий з апостолами. Сім його листів містять цитати з тринадцяти книг Нового Заповіту, серед них Євангеліє від Марка, Івана, Дії, Послання до Римлян, до Галатів, Послання Якова та 1-е Послання Петра.
- Климент Александрійський (150-212 рр. від Р.Х.) – його 2400 посилань охоплюють усі книги Нового Заповіту, крім трьох.
- Кіпріан (помер 258 р. від Р.Х.) – єпископ Карфагенський, використав приблизно 740 цитат зі Старого Заповіту та 1030 цитат з Нового.
Крім свідчень на підтвердження текстів Нового Заповіту, ранні християнські автори подають нам блискучий приклад турботливого ставлення до записів біблійних повідомлень про Христа.
- Євсевій записав коментарі, які можна віднести до часів „Старшого” (апостола Івана) через писання Папія, єпископа Гієрапольського (130 р. від Р.Х.). Папій записав слова Івана, які Марк, не будучи учнем Христа, „записав чітко все, що він (Петро) говорив, як про висловлювання, так і про вчинки Христа”. І „Марк не допустив жодної помилки при записанні тих речей, які він (Петро) говорив їм; бо він був зосереджений лише на цьому одному, а не на тому, щоб нехтувати почутим, щоб не допустити якогось хибного висловлювання серед них”.
- Іриней, єпископ Ліонський, був християнином вісімдесят шість років до своєї мученицької смерті в 156 р. від Р.Х. Як учень апостола Івана, він був прекрасно обізнаний про діяння Ісуса. Він писав:
„Матвій написав своє Євангеліє для юдеїв (тобто євреїв) їхньою рідною мовою, коли Петро та Павло проповідували Євангеліє в Римі та заснували там церкву. Після їх відходу (тобто їхньої смерті, яку сувора традиція відносить до часів переслідування Нероном у 64 р.). Марк, учень та перекладач Петра, власноручно записав для нас зміст проповіді Петра. Лука, супутник Павла, записав книгу Євангелія, проповідувану його вчителем. Потім Іван, учень Господній, який також сидів біля Його ніг (це згадка на Івана 13:25 та 21:20), сам записав це Євангеліє, проживаючи в Ефесі в Азії”.
Ці ранні свідчення дають нам доказ не лише існування оригінальних документів Нового Заповіту, але і підтверджують їхній зміст.