Часто трапляється так, що ми самі собі ускладнюємо різні справи, ніж вони є насправді. Я думаю, що кожен із нас має в пам’яті одну давню казку з дитинства, де є слова: «Золота рибко, золота рибко, виконай три мої бажання!» Кожне наступне покоління дітей відчувало шок і здивування, коли починало розуміти, що золота рибка з морських глибин не допоможе. Врешті-решт, це розуміють усі: золота рибка не випливе з морської глибіні. А ця глибінь для дитини – величезний і страшний простір, в якому немає шансів віднайти маленьку рибку, бо всюди панує темрява.
Щоб молитися, не треба занурюватися вглиб моря, а справи, які ми можемо обговорювати в розмові з Господом, можуть бути дуже різними. У наших молитвах треба згадувати всі свої заняття, кожен учинок і думку. Бо як інакше можна перемогти погані навички й набути нових чеснот, якщо не просити про це в Бога?
Отож, щоб знайти теми для розмови з Богом, не треба докладати багато зусиль. Достатньо оглянутися довкола, придивитися до духовних та тілесних справ, серед яких минає наше життя. Праця, ставлення до ближніх, родина, друзі, дім, в якому ми живемо, їжа, розваги, характер – це цілком відповідні теми для такої розмови.
Євангельські розповіді, присутність ангелів-хоронителів, Літургія і навіть проста молитва – все це також має бути темою розмови з Богом.
Завжди треба пам’ятати, щоб «звертати увагу на кожен крок Месії. Він прийшов, щоб показати нам стежку, яка веде до Отця. Біля Нього ми побачимо, як можна надати надприродного виміру навіть найдрібнішим справам. Біля Нього ми навчимося переживати кожну мить життя в перспективі вічности й глибше зрозуміємо, що нам, створінням, потрібен час на розмову з Богом: щоб до Нього звертатися, щоб Його прикликати, щоб Йому дякувати, слухати Його і просто з Ним перебувати» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 239).
Це не означає, що раз і назавжди треба послідовно підпорядкувати душу правилу розмови на одну визначену тему. Часом достатньо просто стати перед Богом і спокійно насолоджуватися Його присутністю. І це принесе нам відпочинок та умиротворення.
У кожної особи – свої потреби
Молитва має свою ціну. Щоб належно молитися, треба докласти зусиль. Важливо порушувати різні теми в розмові з Богом, оскільки ми запрошені наслідувати Його. До цього ведуть різні благочестиві практики, починаючи зі святого Причастя та щоденної молитви, упокорення та закінчуючи читанням духовної літератури. Якщо в житті ми керуємося чутливістю, то крок за кроком уподібнюємося до Господа, а найліпшою нагодою, щоб це здійснити, є саме молитва.
«Також зауважте, що ніхто не свобідний від схильности наслідувати інших. Ми робимо це свідомо або ж підсвідомо. То ж чи маємо відкидати наслідування Христа? Кожен прагне поступово ототожнюватися з тим, ким захоплюється: з тим, кого вважає ідеалом для наслідування. Наш спосіб поведінки залежить від того, який ідеал ми собі обрали. Нашим учителем є Христос – Божий Син, друга Особа Пресвятої Тройці. Коли ми наслідуємо Христа, то осягаємо предивну можливість брати участь у тому потоці любови, який є змістом таємниці Триєдиного Бога» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 252).
Один з іспанських авторів повторював, що кожна особа має свої особливості. Якщо під цим ми розумітимемо стиль буття та дрібні манії, то переконаємося, що насправді цьому поняттю можемо підпорядкувати також і свої вади. Кожен із нас їх має: у когось злосливий характер, хтось лінивий, ще хтось не дбає про освіту своїх дітей, ще хтось не виконує свої обов’язки тощо. Тобто ми не завжди буваємо такими, якими хочемо бути.
Однак якщо ми справді готові до перемін, то усвідомлення наших вад не повинно нас пригнічувати. Отож, той, хто має злосливий характер, мріятиме, щоб бути милим для інших, лінюх намагатиметься стати працьовитим, а батьки докладатимуть старань, щоб подбати про освіту своїх дітей. На все є своє розв’язання. Гірше, якщо ті вади глибоко увійшли в наш спосіб життя, а ми не зацікавлені в тому, щоб позбутися їх. Звісно, ми слабкі, але не завжди слабкість є причиною спотикання та упадку. Часом ідеться також про відсутність сильної та незламної постанови виправитися, через яку глибоко в серці відчуваємо, що нам подобається зживатися зі своїми вадами.
У таких випадках молитва може допомогти повернутися на властивий шлях. Адже немає сумнівів, що якщо в покорі й простоті я зізнаюся перед Господом у всіх своїх помилках, які мене від Нього віддаляють, то при кожній новій нагоді до гріха я матиму більше сил, щоб розпочати боротьбу. По-перше, завдяки тому, що я випросив під час молитви, а по-друге, завдяки тому, що всією своєю волею вирішив не піддаватися спокусі. Бо, довіряючи ці справи Господу, я зробив більш-менш рішучу постанову виправитися. Саме тому ми й повинні в розмові з Богом порушувати тему наших вад. Ми повинні говорити Йому про все: про те, що добре – оскільки завжди існує можливість поліпшення, а також про те, що не до кінця добре, щоб із допомогою благодаті позбуватися цього.