На початках регулярної молитви, під час періоду, який можна було б назвати часом піднесень та захоплення, душа натрапляє на своєрідне знеохочення, відчуття порожнечі, яке прокрадається до душі, крок за кроком змушуючи її голосно волати, що це непотрібні зусилля, бо вона все одно не зможе молитися так, як треба.
Якщо так відбувається, то це не виникає з відсутности доброї волі, а радше через наше неналежне сприйняття молитви. Звідси береться переконання деяких осіб, що вони не спроможні вести духовне життя, бо не відчувають, що молитва приносить очікувані ефекти. Вони сподівалися негайної переміни, безпроблемного зникнення перешкод, ніби молитва – це чудодійні ліки, що дають невідкладний результат, який допомагає без жодної участи зацікавленої особи. Природна реакція на перебіг молитви, який відрізняється від очікуваного, – це мислення на кшталт: «Я такий самий, яким був досі, я зовсім не змінився – ці ліки не для мене. До того ж, Бог мене не слухає, а навіть якщо й слухає, то не відповідає. І коли я молюся, то розмовляю сам зі собою, а це нецікаво і втомлює».
Однак коли ми стверджуємо: «Бог мене не слухає», то не усвідомлюємо, що кажемо; достатньо лише крихти віри, аби побачити, що Бог не лише нас слухає, а й бачить і чує нас, завжди і всюди.
Що стосується негайної переміни, то треба зазначити, що якби вона й трапилася, то була б цілковитим чудом. Позаяк нас не вражає, що Бог не уздоровлює кожного хворого з допомогою чуда, то в цій ситуації не треба заломлювати руки – Господь Бог співпрацює з часом та нашими особистими стараннями, щоб у відповідний момент виконати наші прохання. Також не можна стверджувати, що ми анітрохи не змінюємося. Особа, яка молиться, навіть якщо обмежується лише тим, мусить бути ліпшою, ніж була, оскільки невелика відмінність ділить того, хто має бодай якийсь зв’язок із Богом, від того, хто навіть не розмовляє з Ним.
Прохальна молитва
Проте існує багато ідеалістів, переконаних у тому, що для того, аби молитися, треба позбутися абсолютно всього, а вони почуваються нездатними до такого кроку. Щоб молитися, потрібна лише простота серця, яка допомагає звертатися до Бога Отця з такою довірою, яку мають діти до батька. Попри все, є люди, які сумніваються у своїй простоті, оскільки знають, що наближаються до Бога радше тоді, коли мають якусь потребу: шукають заспокоєння духовних та матеріяльних потреб, прагнуть добра для ближніх тощо. Вони переконані, що до Бога треба звертатися цілком безкорисливо, а якщо все виглядає по-іншому, то це для них – егоїзм. Проте вони помиляються, бо плутають нешкідливу корисливість з егоїзмом. Божий та людський закон допускає дбати про свою користь, щобільше – також можна шукати логіку в зближенні в такий чи інший спосіб до Господа Бога або до когось іншого, хто міг би надати допомогу в досягненні якогось блага. Якщо ми шукаємо Бога, намагаючись отримати якийсь дар, то це означає, що ми корисливі. І це не є причиною, щоб вважати, що така молитва продиктована егоїзмом або нещирістю, хоча ліпше, звісно ж, безкорисливо шукати Господа.
Егоїст – це той, хто прагне добра для себе самого і не допускає інших користуватися цим добром. Егоїст – це дитина, яка привласнює собі всі солодощі. Немає нічого поганого в тому, щоб з’їсти кілька цукерок, але погано забрати собі все, що є. Бо таким чином ми забираємо від інших те, на що вони також мають право. Однак це правило не стосується прохальної молитви, оскільки від обдаровування когось однією ласкою не вичерпується ані Боже багатство, ані милосердя й іншим не закривається доступ до Божої благодаті. До того ж, не можна забувати слів св. Григорія Великого: «Господь прагне, щоб Його благали, щоб до Нього зверталися, прагне, щоб ми були настирливі».
Прохальна молитва жодним чином не заперечує навчання Ісуса Христа, Який запрошує нас до цього типу молитви: «Просіть і буде вам дано» (Мт. 7:7). Господь Бог не почувається ображеним, коли ми зближаємося до Нього, прагнучи щось отримати. Пригадаймо, що у відповідь на прохання учнів: «Навчи нас молитися» (Лк. 11:1), ми отримуємо прості слова, яким притаманна синівська довіра, в яких прагнення Божої прослави переплітається зі заспокоєнням наших потреб: «Хліба нашого насущного дай нам на кожний день» (Лк. 11:3). Це один зі способів, із допомогою якого Бог притягає душі, показуючи, що лише Він може впоратися з нашими труднощами.