Приготування до подружнього життя
Один педагог запитав 14-16-річних дівчат про їхні життєві плани:
– Хто з вас у майбутньому має намір працювати в галузі математики?
Позитивно відповіли одна-дві особи.
– А хто з вас вважає, що буде біологом?
Виявилося, що теж одна чи дві дівчини.
– А фізиком?
Ніхто не підняв руки. Педагог перелічував можливі професії, і кожного разу виявлялося, що лише декілька осіб мають намір працювати в тій чи іншій галузі.
Наприкінці вчитель запитав:
– А хто з вас бажає мати власну сім’ю?
Побачив ліс рук.
У хлопців значно пізніше виникає бажання мати сім’ю, бути батьком. А от дівчата думають про це з наймолодшого віку. Про це свідчать забави ляльками, котрих дівчатка уявляють своїми дітьми. Деякі мріють про «справжню ляльку», котра посміхається, плаче і говорить.
Вдале подружжя і добрі діти – це мрія молодости й щастя зрілости. До того, щоб ті мрії здійснилися, ви несвідомо готуєтеся ще з дитинства. Кожне приборкання егоїзму, кожний добрий вчинок – це крок до майбутнього сповнення мрій.
Свідоме приготування розпочинається в період дозрівання. Насамперед це відбувається у вашій родині на прикладі взаємин, які між вами панують. На жаль, не всі можуть похвалитися добрими взаєминами з батьками. Цьому теж не сприяє період дозрівання, котрий можна назвати часом критикування батьків. У цьому віці легше, ніж у дитинстві, помітити недоліки батьків. Виникають конфлікти і напружуються стосунки.
Розела проти батьків
Редакція італійського тижневика «Famiglia Cristiana» отримала від кільканадцятирічної Розели такий лист: «У мене є і мама, і тато. Я навіть не знаю, як їх описати. Расисти, егоїсти, невразливі – це мало сказано. Ви лише уявіть собі: коли по телебаченні показували програму про ракові захворювання, вони швидко перемкнули канал, пояснюючи, що не можна показувати таку гидоту.
Ще гірший випадок трапився кілька днів тому. Моя мама почала плакати, дивлячись телевізор. Вона завжди так робить, коли в новинах йдеться про нещасні випадки. Але відразу заспокоїлася, коли почула, що жертви не були італійцями, і закричала:
– Якщо це не італійці, то нас це не цікавить!
Отакі в мене батьки. Як я можу їх поважати або брати з них приклад?»
Ця юна дівчина очікувала, що редактор осудить її батьків, тому була розчарована. Редактор погодився з тим, що в сім’ї не розуміють головні принципи Євангелія, що не можна ставитися байдуже до хворих, а любов та співчуття не можна обмежувати лише до власної родини чи народу. Причиною такого релігійно-морального незнання може бути відсутність доброго виховання. А це в поєднанні з плаксиво-сентиментальним темпераментом матері було причиною недоречних відповідей.
Однак чи на всіх поширює Розела свою любов і прощення? На жаль, ні. Їй не вистачає люб’язности й розуміння для найближчих людей, батьків. Гостро і з задоволенням вона розповіла про їхні недоліки. І, можливо, вважає, що вже не повинна їх шанувати. Однак цю дівчину не можна примусити заплющити очі на помилки та недоліки батьків. Безперечно, можна їм звернути увагу, наприклад: «Мамо, але не лише італійці вразливі на біль та страждання. Ісус показав, як самарянин, чужинець, допоміг пораненому євреєві».
Якоюсь мірою підлітки можуть виховувати власних батьків. Якщо зуміють зробити це делікатно і з гумором, то можна очікувати добрих результатів. Це повинно супроводжуватися пошаною до батьків, бажанням виправдати їхні недоліки відсутністю доброго виховання, незнанням чи страхом перед стражданням.
Любов до ближніх починається від найближчих. Ця любов найтяжча, але найреальніша. Співчуття жертвам природного лиха, голоду або хвороби може бути звичайнісіньким сентименталізмом. Він нічого не коштує, а вдало імітує почуття доброти.
Якби Розела поїхала працювати в Африку або Азію, то помітила б, що там люди теж не ідеальні. Поряд з голодом, брудом, венеричними захворюваннями та СНІДом можна побачити бійки, крадіжки, ненависть. Часто реакції тих людей набагато примітивніші, ніж поведінка її батьків. Щоб допомогти їм стати ліпшими, потрібно полюбити їх такими, як вони є, вибачати їм, а не говорити, що вони огидні й відвертатися від них. Цієї милосердної любови вчимося у власних родинах.
Тепер уявімо собі, що Розела вийде заміж. Якщо до поведінки чоловіка та його батьків ставитися так, як до поведінки власних батьків, у домі пануватиме мале пекельце. Критика може бути доречною та справедливою, але справедливість без любови несправедлива.
Розела, як видається, ще не виросла з того бунтівного віку, коли хочеться виправити увесь світ та змінити чинний лад. Як свідчить досвід, з такого стану виходять поволі. А як це відбувається, – розповідає Марк Твен.
Порада Марка Твена
Почуття гумору та добрі поради американського письменника Марка Твена загальновідомі. Якось він отримав від одного хлопця лист, у якому той скаржився на батька: «Коли мені було вісім років, я захоплювався своїм батьком. Мені видавалося, що він усе знає. Тепер мені тринадцять, і ми зовсім не розуміємо один одного. Він геть відсталий. Не розуміє молоді, не має сучасних поглядів на життя. Що мені робити?».
На це письменник відповів так: «Мій юний друже! Я чудово тебе розумію. Поки мені не виповнилося десять років, я також захоплювався і гордився своїм батьком. Потім, коли мені було від п’ятнадцяти до сімнадцяти, все змінилося. Я вважав, що моєму батькові не вистачає знань, що він багато чого не знає, що з ним тяжко витримати. Все змінилося, коли мені було близько двадцяти. Я помітив, що батько розвивається, що більше знає, що з ним легше розмовляти. Минуло ще кілька років, і я зі здивуванням помітив, що в багатьох справах мій батько орієнтується майже настільки добре, як я. Тепер мені тридцять сім років. І, повір мені, я щораз частіше прошу в батька поради. Тому, мій юний друже, озбройся терпінням. Сподіваюся, що з часом і ти подібно думатимеш про свого батька. Можливо, він розвиватиметься, але в старшому віці це нелегко! Однак ти неодмінно досягнеш зрілости».