Ми неправильно розуміємо тайну Провидіння й у тому разі, коли покладаємося винятково на неї й перестаємо докладати зусиль до пошуків і реалізації Божої волі.
Відомо, звичайно, і про таких святих людей, які так сильно вірили в Провидіння, що їхні вчинки видавалися стороннім нерозсудливими. До них, зокрема, належить святий Джузеппе Бенедетто Котоленґо[1] (1786-1842), який дослівно сприйняв такі Ісусові слова: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:33-34).
Він заснував неподалік від Турина осередок «La Piccola Casa» («Малий дім»), де опікувалися вбогими, покинутими дітьми й психічно хворими. Довірив Провидінню турботу про хліб насущний для п’ятнадцяти тисяч людей, які були охоплені діяльністю цього притулку. Мав таку довіру до Бога, що ніколи не робив жодних запасів на наступний день. А коли залишалися якісь гроші, зазвичай використовував їх для того, щоб придбати нові приміщення для бідних поза осередком «La Piccola Casa». «Не зберігаймо жодних монет на завтра, адже вони можуть посваритися між собою в гаманці», – повторював зазвичай.
А Бог постійно винагороджував його незвичайну відвагу. Та все-таки одного дня йому таки забракло хліба, щоб нагодувати всіх нужденних. Упродовж цілого ранку Котоленґо, клякнувши, молився перед фігурою Матері Божої. У полудень з’явився в осередку чоловік, якого пізніше ніхто там більше не бачив, і, не сказавши й слова, залишив на фірті значну суму грошей… Котоленґо, дізнавшись про це, вигукнув: «То від Марії!» Іншого разу, коли забракло харчів, Котоленґо сказав черниці, яка працювала на кухні, запалити свічку перед малим вівтарем, посвяченим Марії. За пів години якась невідома особа надіслала до осередку п’ятнадцять мішків чудового рису!
Коли ж було видно, що настають важкі часи, Котоленґо починав ще активніше діяти, немовби хотів змусити Провидіння прийти йому на допомогу. Водночас його постійно атакували кредитори, які домагалися повернення грошей, але «добрий канонік», як називали отця, урешті-решт таки роздобував кошти, потрібні для повернення боргів.
Настільки довіряв Богові, що його молитва головним чином полягала у висловленні подяки. «Не хочу нікого критикувати, але якщо йдеться про мене, то на дорозі, якою веде мене Бог, відчуваю, що мушу молитися саме так і повністю віддаватися в Його руки»[2].
Бог, однак, не вимагає від усіх Своїх дітей такої героїчної довіри. Важко уявити собі міністра фінансів чи матір сімейства, які, щоб задовольнити потреби народу й родини відповідно, звертаються лише до Провидіння.
Щоб заохотити учнів довіряти Богові Отцю, Ісус просить їх подивитися на птахів: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Мт. 6:26). Однак якщо Бог обдарував нас здатністю мислити, то, мабуть, не для того, щоб ми жили так, наче не маємо розуму. Мусимо прогнозувати, планувати майбутнє (власне та своїх близьких), уміти заощаджувати в одній сфері, щоб могти використовувати зекономлене в іншій. Думати про прийдешнє – це обов’язок, співвідносний з обов’язком по-дитячому підпорядкуватися волі Провидіння.
Не бракує біблійних текстів, які заохочують розвивати власні здібності й використовувати обдарування: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом…» (1Пет. 4:10-11). Саме тому ми часто просимо Господа: «Помножуй наші ідеї щодо того, як чинити милосердя». Пам’ятаємо про суворе застереження апостола Павла, з яким він звернувся до солунян, аби нагадати їм, що під час очікування на славетний прихід Христа не можна лінуватися: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (2Сол. 3:10).
Як ми вже казали раніше, святі чоловіки й жінки, про яких Церква розповідає нам як про зразок для наслідування, ніколи не піддавалися бідності й недолі, що панують у цьому світі. Підносячи руки до неба на знак того, що підкоряються незбагненним присудам Божим, вони водночас завжди продовжували активно допомагати тим своїм братам, які опинилися в розпачливій ситуації.
[1] Джузеппе Бенедетто Котоленґо – святий Римо-Католицької Церкви, священик, засновник декількох католицьких чернечих згромаджень. – Прим. пер.
[2] D. Carena, Saint Joseph Cottolengo, qui est-il?, Turin, c. 44.