Християни не чекали, поки настане епоха Просвітництва, аби засумніватися в тих аспектах Євангелія, які видавалися їм незрозумілими. На кожному з етапів історії Церкви значна частина вірних відкидала якийсь фрагмент учення, бо, як твердили, у такі речі вже не можна було вірити! Разом із поступом зростає нерозуміння деяких тверджень Святого Письма, хоча ще донедавна наші предки повністю приймали їх.
Правду кажучи, сумніватися в об’явленій правді люди почали відразу після чуда помноження хлібів, коли Ісус навчав у синагозі в Капернаумі й обіцяв, що ті, хто споживатиме Його Тіло й Кров, отримають життя вічне: «А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її? […] Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ів. 6:60-66).
Після смерти й воскресіння Христа дехто почав сумніватися в Його тілесності. З’явилося припущення, що людське тіло Ісуса, в якому Він прийшов на світ, було лише ілюзією, а сам цей погляд назвали докетизмом (від грецького «dokein» – «удавати»). Прихильники цих поглядів покликалися, зокрема, на той факт, що Ісуса було зачато не так, як інших дітей, оскільки Його народила діва.
Одночасно інші християни сумнівалися в непорочному зачатті Ісуса. Вони не погоджувалися дослівно розуміти двох уривків Євангелія, які чітко говорять про те, що Йосип не брав жодної участи в зачатті Дитини (див. Мт. 1:18; Лк. 1:35).
На Церкву, однак, висловлювані сумніви не вплинули, і вона й далі продовжувала проповідувати, що Ісуса було зачато в дівочому лоні Марії та що Він мав людське тіло.
Той, хто започатковував якусь єресь, здійснював своєрідний «вибір» (грецьке слово «аіrésіs» означає «вибір»): вибирав певний аспект Доброї Новини й водночас уперто відкидав те, що його доповнювало й начебто суперечило йому, хоча насправді було так само важливе, як і перше положення, бо теж фігурувало в Біблії.
Єресі завжди мали успіх, незалежно від часу, коли виникали. Людям подобається, коли хтось просто «пояснює» якусь тайну, хоча наприкінці такої промови з’ясовується, що сама тайна за цей час устигла кудись зникнути.
Єресь Арія[1]
На початку IV століття священик з Олександрії, якого звали Арій, так добре «пояснив» історію Ісуса, що повністю позбавив її пов’язаної з нею тайни. Ісус, згідно з його трактуванням, був лише людиною, хоча й найдосконалішою, яка коли-небудь жила на світі. У момент хрещення у водах Йордану Він сповнився Святим Духом, унаслідок чого й став улюбленим Сином Отця, з огляду на свою досконалість, і зразком, який повинен наслідувати кожен із нас. Однак Він ніколи не був Сином Бога в буквальному розумінні цього слова. Отже, Арій висловлював сумніви як щодо тайни Пресвятої Тройці, так і щодо тайни воплочення.
Єресь Пелагія[2]
У V столітті святий Августин активно боровся з ученням Пелагія, який уважав, що, наголошуючи на вирішальній ролі благодаті в справі нашого спасіння, єпископ Гіппона обеззброює християн у боротьбі зі злом. Усе залежить від Бога, проповідував Пелагій і його учні, але є щось, що залежить тільки від нас, а саме те, чи кличемо Його на допомогу!
Ні, відповідав Августин. Навіть якщо звертаєшся до Бога, то благодать кликати Його також дає тобі Він. Усе походить від Нього. Попри це, каже Августин, ми залишаємося повністю вільними й лише від нас залежить, чи прислухаємося до навіювань Святого Духа. Адже впродовж усієї біблійної історії Він закликає нас до послуху. Це не мало б жодного сенсу, якби ми не володіли власною волею та були лише маріонетками в руках Бога!
[1] Арій (бл. 256 – 336) – ранньохристиянський письменник, філософ і проповідник; засновник аріянства – течії в християнстві, засудженої на Нікейському соборі 325 року. – Прим. пер.
[2] Пелагій (бл. 354 – бл. 435) – чернець-аскет, що не визнавав доктрини первородного гріха. – Прим. пер.