«De minimis non curat praetor» («Претор[1] не вирішує дрібниць»). Ця латинська приказка означає, що керівник не переймається незначними питаннями, а покладає відповідальність за їх виконання на своїх підлеглих. Ця стара максима, яка радить тим, хто володіє якоюсь владою, не вирішувати самим усіх справ, котрими вони опікуються, не стосується, однак, Пресвятої Тройці. Отож, кожна з трьох Божих Осіб із величезною приємністю опікується всіма деталями життя кожної Своєї дитини. І навіть якщо з цією метою використовують допомогу всіх інших створінь, то все одно – ревнуючи Своїх дітей – наглядають за перебігом усього їхнього життя.
Коли йдемо підземними переходами метрополітену, не обманюймо себе, що проходимо повз анонімний натовп, на який Бог лише дивиться з любов’ю, не впливаючи з усією Своєю силою на життя кожної з цих осіб. Послухаймо, як Він неодноразово каже нам на сторінках цілої Біблії, що піклується про нас набагато більше, ніж про птахів, яким не бракує поживи, хоча «не сіють, ні жнуть»: «Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Мт. 6:26). Господь – Добрий Пастир, Який дбає про всіх овець стада: шукає ту, котра запропастилася, повертає ту, що відлучилася, лікує ту, яка поранена, і додає сил недужій (див. Єз. 34:16).
То правда, що факти начебто постійно заперечують це оптимістичне сприйняття історії. Адже навколо стільки зранених дорослих і дітей, якими ніхто не опікується! Стільки людей, полишених на самих себе, які живуть із жахливою думкою, що ліпше було б їм узагалі не народжуватися! А ті зусилля, до яких ми вдаємося, щоб підтримати їх і допомогти їм хоч трохи відчути Божу любов, є чимось мізерним порівняно з тим, що слід було б зробити, аби повністю позбутися горя й нужди у світі[2].
Правда також і те, що ми цілком не спроможні уявити, як Бог може одночасно опікуватися мільярдами людей, які народжуються, живуть і помирають у світі, котрий Він створив! Зовсім не розуміємо й того, як Бог зможе використати страждання, що випадають на долю Його дітей, для їхнього щастя. На сторінках цієї книжки ми старалися показати, що тайна Божого Провидіння, про здійснення задумів і намірів якого у світі дбає Господь, насправді дуже незвична. І, зрозуміло, не цілком очевидна для нас!
Але наша віра в Боже Слово забороняє нам усувати цю тайну з нашого обрію. А два аргументи можуть, зрештою, допомогти нам легше прийняти її.
Було б доволі дивно, якби після залучення всього Свого інтелекту до формування на основі простої молекули водню мільярдів галактик із фантастичними міріядами зірок і планет; після заселення нашої планети тисячами видів рослин і тварин, задуманих так, щоб вони поволі, але послідовно еволюціонували в напрямі появи людської істоти, створеної особливим чином за Його образом і подобою та наділеної незвичайним мозком і безсмертною душею, здатною цілком вільно любити, – Бог вирішив більше зовсім не втручатися в розвиток цієї «ноосфери», як назвав усе це творіння отець Тейяр де Шарден[3]. Чи це можливо, щоб, спочатку обдарувавши людей найпрекраснішим привілеєм самостійно керувати життям, Бог пізніше вдовольнився б лише тим, що просто з великою любов’ю спостерігав би за їхніми змаганнями й боротьбою, не втручаючись жодним чином у перебіг їхньої історії? Так, немовби обмежився тим, що сказав їм: «Я послав до вас Свого улюбленого Сина, аби показати вам, яких правил вам слід обов’язково дотримуватися, якщо хочете добре виконати своє завдання. Якщо, однак, не виконуватимете цих вказівок, то Я лише оплакуватиму в тиші ваші помилки, хоча, звичайно, завжди буду готовий вибачити їх вам, щоб ви могли почати все спочатку».
Однак, як бачимо, Бог не вибрав цього шляху для успішного розвитку історії та еволюції ноосфери. Навпаки, Він завжди є тут, постійно присутній, але діє дуже делікатно. «Оце не дрімає й не спить Сторож ізраїлів!» (Пс. 121:4).
Крім того, ми – так само, як святий Павло – мусимо зауважити, що у світі відбувається справжній акт народження. Не забуваймо, що твердження Павла на тему Провидіння: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28) – походить із важливого висловлювання апостола про Святого Духа. Говорячи про Нього, Павло каже, що Бог поступово змінює світ за допомогою Свого Духа. І це триватиме аж до того дня, коли «Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас» (Рим. 8:11).
Продовжуючи свою думку, апостол Павло твердить: «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих. […] Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла» (Рим. 8:18-23).
А отже, навчімося дивитися на всі потрясіння, що трапляються у світі, на всі життєві драми як на ознаки незвичайного акту народження для вічности, який під проводом Бога відбувається з усіма створіннями. Упродовж цілої історії Бог потужно діє за посередництвом Свого Духа, щоб одного дня здійснилося повне переображення Його дітей – переображення, яке починається тут, на землі, а закінчується щойно на небі. І тоді ми захоплено плекатимемо думку про чудесну мудрість, з якою Бог веде світ до остаточного переображення.
[1] Претор – у стародавньому Римі – заступник і помічник консула, згодом вища урядова особа, наділена судовою та адміністративною владою. – Прим. пер.
[2] «Те, що робимо, – наче крапля води в океані. Але якщо не було б там цієї краплі, бракувало б її, і океан мав би менше води» (Mère Teresa, La joie du don, Paris 1975, c. 39).
[3] П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955) – французький богослов і філософ, священик-єзуїт, один із творців теорії ноосфери. – Прим. пер.