Роздумаймо ще хвилинку про стан первісного щастя. Погляньмо, що Едем має спільного з небом. Наше розуміння неба часто ототожнює його з раєм, Едемським садом. Це не цілком позбавлене змісту. Де ж бо людям було краще, як в Едемі, що по-грецьки називається paradeisos (від перського слова, що означає парк, сад), а по-нашому рай. Земля сама давала плоди, праця не втомлювала, не було виснаження, лагідний подув вітру, можна сказати: жити, не вмирати! І про це йдеться! Відкинення Едему і його нечисленних правил принесло першим людям смерть у тому вигляді, в якому її маємо сьогодні.
Після гріха Адама і Єви Бог вигнав їх звідти, спершу даючи їм те, що найбільш потрібне. Вони отримали одяг зі шкіри, тобто з матеріялу, набагато міцнішого від інших. Для охорони саду Бог поставив херувимів і полум’яний миготливий меч, щоб стерегти дорогу до дерева життя (див. Бут. 3:24). Херувими – це небесні духи, які завжди супроводжують Бога, а Він посилає їх до людей для виконання тільки найважливіших завдань.
Ще раз пригадаймо собі, що вигнання з Едему було одним з наймилосердніших рішень Бога. Якби людина була приречена вічно жити в такому світі, який ми сьогодні споглядаємо нашими матеріяльними очима, невдовзі все стало б для нас пеклом. Час тривав би нескінченно, праці непомірно б збільшувалося, а перспектива такого часу, який ми знаємо в наших буднях, була б нестерпною. Тому тілесна смерть є не тільки карою, а й актом Божого милосердя, а для хворих – остаточним зціленням від їхніх недуг.
Ми носимо в собі страждання, труд і необхідність повернення в землю через смерть, а водночас уявляємо собі небо на зразок Едему. Утім, це не до кінця слушне. Небо не можна звести до раю. Херувим і блискуче вістря меча сьогодні вже зайві, бо вони вже виконали своє завдання: Едем остаточно заріс кропивою, тож вже немає що пильнувати. Порати і доглядати Едемський сад – це було завдання людини (див. Бут. 2:15). Коли її не стало, все перетворилося на одну велику пустку. Таким чином також цей сад став жертвою зла, що його впровадив Змій, званий дияволом і сатаною (див. Об. 12:9).
Під час Літургії годин, яка служиться у Велику суботу, читаємо фрагменти зі стародавньої проповіді у великий і святий суботній день. У ній чудово представлене місце, яке Христос заслужив Своїм стражданням для тих, які спаслися. Тут в уста Христа вкладено слова, скеровані до першої людини Адама:
«Колись сатана вивів тебе з райської землі, а Я уведу тебе вже не до раю, а на небесний престол. Тобі заборонено приступати до дерева, яке є образом життя, а Я, який є життям, віддаю Себе тобі. Я наказав ангелам, аби вони стерегли тебе, як слуги, а тепер учиню так, що вони поклонятимуться тобі, як Богу.
Готовий вже небесний престол, напоготові чекають слуги, вже приготована весільна світлиця, трапеза на столі, прикрашене вічне помешкання, скарби вічних благ відкриті, а Небесне Царство, приготоване від створення світу, вже відчинене» (Година читань, Велика субота).
Отож, спасенні покликані не повернутися в Едем, а брати участь у Божій славі та возсідати на Його престолі. Цей престол дуже обширний. На ньому помістяться всі, які будуть визнані гідними увійти туди, тобто всі ті, які долали зло і гріх, щоб сповнити Божу волю.
Такий образ спасення спонукає нас думати про те, що людина стає подібною до Бога більше, ніж досі. Згідно з традицією, така велика гідність, надана слабкому створінню, була причиною бунту ангелів під проводом ангела світла Люцифера. Він не міг змиритися з тим, що людина, набагато слабша за нього, має удостоїтися такого привілею, і підозрював Бога у… бозна-чому. Клайв Стейплз Л’юїс у книжці «Листи крутеня» представив це в словах, вкладених в уста одного з чортів, Крутеня. Він розповідає своєму недосвідченому племінникові Шашеню історію любови Бога до людини з погляду темних сил:
«Ще коли обговорювалося створення людини і коли Ворог щиро зізнався, що передбачає якусь подію з хрестом, Наш Отець, природно, вирішив поговорити з Ним і попросити пояснень. Ворог нічого не відповів, а лише сказав, що розвинув якусь безглузду теорію про безкорисливу любов, яку Він і досі скрізь проголошує. Наш Отець, ясна річ, не міг допустити цього. Він намагався змусити Ворога розкрити свої карти. Він визнав, що йому дуже хочеться знати правду. Ворог на це відповів: «Я від усього серця бажаю, щоб ти пізнав її». Гадаю, саме тоді Наш Отець, образившись на таке несправедливе недовір’я, відсторонився від Його оточення на безмежну відстань і притому це сталося так раптово, що дало ворожим силам підставу вигадати сміховинну історію про те, що його було викинуто з Неба силоміць. Відтоді ми й почали розуміти, чому наш Пригноблювач такий потайний. Справа в тому, що вся Його велич тримається на таємниці. Навіть члени Його кліки не раз визнавали, що коли ми зрозуміємо, що Він має на увазі під любов’ю, боротьба між нами й Ним скінчиться, і ми зможемо повернутися на Небо. Отже, перед нами стоїть велике завдання. Ми знаємо, що насправді Він не любить. Та й ніхто не любить – у цьому немає ніякого сенсу. Якби ж то ми зуміли з’ясувати, що Ворог задумав насправді!»
Тож так сподобалося Богу викликати грішну людину з Едему аж до самого неба. Гріх, переможений милосердям, став щасливою провиною, бо її знищив такий великий Спаситель – Ісус.
Едем поріс бур’яном, бо місцем спасенних є небо.