Згодом сестру Терезу призначили вчителькою в Ентеллі, одній із шістьох шкіл Сестер Лорето в Калькутті, але вона не зраділа, бо будинок був обнесений високим муром, який відгороджував сестер від реального життя вулиці.
При вході до школи стояв будинок, який був гуртожитком для сиріт, дітей з лише єдиним родичем, дітей із неповних сімей, а трохи далі – училище для дівчат. У школі викладали англійською та бенгальською. Учительками були, окрім Сестер Лорето, також сестри згромадження Святої Анни, всі уродженки Бенгалії, а що дуже зацікавило та здивувало Матір Терезу: вони були одягнені в довгі сарі, які носили місцеві жінки.
– Навіщо ми обнесені довгими й високими мурами? – переступивши поріг школи запитала сестра Тереза сестру Марію, ірландку, яка також викладала в цій школі. – Хіба ж ми боїмося бачити всю нужду та біду, яка вирує на вулиці?
– Ану, ходи зі мною! – засміялася сестра Марія. – Я тобі покажу, які ми «багаті»! – Завела вона Матір Терезу до будинку для дівчат.
Як тільки сестра Тереза увійшла туди, вона на мить стала мов вкопана: класи, коридори, вікна були в жалюгідному стані, і це за таких умов вона починала вчити дітей.
У перший день навчання, увійшовши до класу, де мала викладати географію та історію, вона підкотила рукави свого габіта, наповнила відро водою, взяла до рук мітлу й почала мити підлогу!
– Що Ви робите, Терезо-Бенгалько? – звернулась одна зі студенток до сестри Терези, яку всі чомусь почали кликати «Тереза-Бенгалька».
– Що значить «Що я роблю»? – перепитала сестра Тереза дівчаток. – Хіба не видно? Та мию підлогу! Ну як можна вчитися в неприбраному класі! – Вона подивилась на дівчат. – Я працюю, а ви дивитеся! Хороші ж Ви, дівчатка!
– Не ображайтесь, Терезо-Бенгалько! – відповіла одна із учениць. – Ми звикли, що люди нижчої від нас касти виконують те, що ви зараз робите.
– Нижчої від вас касти? – не зрозуміла сестра Тереза, а потім згадала, що в Індії є різні касти-верстви людей. – Нехай те, що я зараз скажу, дорогі мої дівчата, послужить вам уроком на все життя: перед Богом всі люди рівні! Немає людини вищої або нижчої касти!
А коли побачила, де діти спали та їли, практично в стайні, вона зрозуміла, що біда й нужда є також там, де призначили її вести свою пастирську працю. А як діти раділи, коли вона клала руку на їхні голівки, і від того дня, коли вона уперше це зробила, всі почали називати її «мамою»!
24 травня 1937 року сестра Тереза склала довічні обіти послуху, убозства та чистоти, і офіційно її титул став «Мати Тереза», хоч всі її і надалі кликали «Тереза-Бенгалька».
Щонеділі вона відвідувала хворих та нужденних, які жили в бідняцьких кварталах Калькутти. Вона не мала, що їм дати, бо сама нічого не мала, але намагалася своєю добротою та ласкою ощасливити їх, хоч на мить! А бідняки так тішилися нею, коли відвідувала їх! Настала Друга світова війна.
– Тепер, коли війна, – запитала сестра Марія одного разу Матір Терезу, – ти й далі відвідуватимеш хворих у бідняцьких кварталах?
– А чому ж ні? – не розуміла Мати Тереза запитання сестри Марії.
– Всюди вештаються непевні люди, – пояснила сестра Марія. – Невідомо, хто – друг, хто – ворог! Пограбують, поб’ють, і бозна-що ще можуть зробити!
Наслідки війни для жителів Індії, яких примушували служити на боці Англії, були жахливими: сім мільйонів жертв, незліченна кількість осиротілих дітей, лютий голод… Така біда не минула й Сестер Лорето! На порозі їхньої школи сестра Марія щодня знаходила «немовлят війни», яких вона в один час мала аж 24, а всіх разом у периметрі школи було аж 300! Не можна було покинути їх напризволяще, тому Матір Тереза, хай там що, вирішила залишитися в школі з групкою сестер!
Одного ранку до неї на джипі приїхав старшина англійського війська.
– Всечесніша Мати! – звернувся він до Матері Терези. – Маю до Вас прохання, чи, властиво, наказ: мусите виселити вашу школу й монастир!
– Виселити школу й монастир? – перепитала Матір Тереза. – Та ж тут живе понад три сотні дітей!
– Від Головного Штабу прийшов наказ секвеструвати ваші приміщення, щоб перетворити їх на військовий шпиталь.
– А куди мені перемістити дітей? – з відчаєм запитала Мати Тереза.
Старшина розвів руками, не знаючи, що відповісти їй.
Всіх дітей перевели до іншої школи Сестер Лорето, яка містилася на вулиці Монастирській, і Матір Терезу призначили там директоркою. Постановивши, що в жодному разі не можна перервати навчання, вона кинулась у вир праці разом із кількома іншими черницями, які також вирішили залишитись з дітьми. Матір Тереза, часто переживаючи за подальшу долю бідних, напризволяще покинутих людей, нагадувала собі слова мами, коли вони разом відвідували бідну та хвору Філу.
– Пам’ятаєш оту бідну Філу, яку ми годували та прибирали в її хаті? – говорила вона. – Тіло її було покрите струпами, що завдавало їй нестерпного болю, але те, що її найбільше боліло – всі, навіть її родичі, відвернулись від неї і нічим не хотіли їй допомогти. От від чого вона найбільше страждала! Ти хочеш присвятити своє життя бідним, тому ніколи не цурайся їх і завжди та всюди допомагай їм, де б вони не перебували!
Драні було важко жити без доньки Аґнеси, хоч тішилася й раділа, що вона стала монахинею і відбула до Індії, щоб там опікуватись найбіднішими з бідних. Друга дочка Аґа залишалась у Скоп’є до 1932 року і піклувалась про неї, але пізніше виїхала до Тирани, де працювала спершу перекладачкою із сербсько-хорватської мови на албанську, відтак – дикторкою на Албанському радіо. Згодом, 1934 року, таки вдалось їй та братові Лазареві переконати маму переїхати до них у Тирану. Також і звідси Драна писала до доньки Аґнеси, щоб вона «ніколи не забувала, що поїхала до Індії, щоб допомогти найбіднішим з бідних». Бували моменти, коли Матір Тереза, як вона інколи звірялась своїм посестрам-черницям, відчувала, що Бог бажає від неї «чогось більшого, аніж те, що вона робить»! Але чого? Скільки б вона не старалася, ніяк не знаходила відповіді на те, що відчувала, тому Боже Провидіння допомогло їй незабаром знайти відповідь.
Неподалік монастиря, в якому жила Матір Тереза, поселився бельгійський священик Целестин ван Єксем, єзуїт. Будучи місіонером, його основне завдання – проповідувати Боже Слово серед мусульман. Під час першої зустрічі з ним Матір Тереза висловила свою радість, що отець Целестин буде нести Божу науку серед мусульман.
– О, як я тішуся, всечесний отче, – сказала вона, – бо тепер ми в монастирі щодня можемо мати Святу Літургію.
– Не прийшов я сюди, щоб правити вам щодня Службу Божу! – ввічливо відповів отець. – Моя основна місія – навертати мусульман до католицизму!
– Ну, ну, – засміялась Мати Тереза, – побачимо! – І вона пізніше таки переконала отця щодня служити сестрам Літургію.
Вже отець Целестин погодився служити Святу Літургію сестрам, але як же ж він здивувався, коли Матір Тереза підійшла до нього з іншим проханням.
– Всечесний отче, – звернулась вона до нього, – я дуже хочу, щоб Ви були моїм духівником!
– Я? – здивувався отець такому проханню. – Не знаю, що вам відповісти. Ви знаєте, що я маю розвинути діялог між нами – католиками – та мусульманами. Погодився я правити вам щоденну Літургію, але щоб бути вашим духівником… не знаю! – Після хвилевої надуми він додав: – Ви радше зверніться з таким проханням до владики: якщо він дозволить мені бути вашим духівником, ну то я вже виконаю Ваше прохання.
Єпископ дав свою згоду, щоб отець Целестин був духівником Матері Терези, для якої ця вістка була не єдиною втішною!
– Мати Терезо! – одного дня радісно скрикнула сестра Сенакл, зустрівши Матір Терезу. – Війна закінчилася! Тепер, мабуть, зможемо повернутися до нашої школи на вулиці Монастирській!
– Слава Богу! – зраділа Матір Тереза. – Англійське військо напевно тепер покине вже наші приміщення на вулиці Монастирській, бо школа та монастир уже не служитимуть їм за військовий шпиталь.
Так і сталось! Сестри разом із дітьми повернулись до свого монастиря та школи, але настоятелькою призначили не Матір Терезу, а старшу сестру, сестру Сенакл, хоч школою, фактично, і далі керувала Матір Тереза.
На жаль, одразу після війни тривало жорстоке протистояння між мусульманами та індуїстами, внаслідок чого перервали доставку харчів до Калькутти.
– Мати Терезо! Мати Терезо! – бідкалася сестра Сенакл. – Не маємо більше харчів! Усі кухонні полиці порожні! Що ж нам робити? Біда! Справжня біда!
Мати Тереза, дозволивши сестрі Сенакл побідкатись, спокійно відповіла: – Заспокойтесь, сестро! Я зараз виходжу в місто, щоб знайти якісь харчі, а ви з дітьми рушайте до каплиці й там щиро моліться Богові, щоб я зарадила лихові, що нас спіткало! Увечері на кухонні полиці вже неможливо було щось покласти – вони були закладені різними харчами!
* *
Слово «Індія» викликає в пересічного європейця чи американця певні асоціяції з екзотикою. Індія – це країна, де під одним дахом зібрались усі релігії Сходу та Заходу. Вона стала батьківщиною таких великих релігійних феноменів, як індуїзм, буддизм, джайнізм і сикхізм. В Індії проживає майже 30 мільйонів християн.