Одного разу Матір Тереза так занедужала, що всі подумали, що вона захворіла на туберкульоз. Дякувати Богу, насправді це не було так!
– Від сьогодні, – сказала настоятелька монастиря, – обов’язково відпочиватимеш три години після обіду.
– Як то «буду відпочивати три години після обіду!?», – протестувала Мати Тереза. – А хто замінить мене в школі?
– Зробиш, як я Тобі звеліла! – рішуче відповіла настоятелька. – Коли Тобі стане легше, не хворітимеш більше, поїдеш до нашого монастиря в Даржилінзі: там підлікуєшся і водночас відбудеш реколекції! Матір Тереза нерадо відбула до Даржилінга і тут, за Божим Провидінням, 10 вересня 1946 року, коли вона сіла на поїзд, щоб дібратись до Даржилінга, розпочався новий період в її житті – задум заснувати нове згромадження, члени якого жили б та працювали серед бідного, злиденного та знедоленого люду Індії. Сестри нового згромадження, яке вона заснувала, щороку відзначають 10 вересня як День натхнення.
Повернувшись до Енталлі, Матір Тереза подала отцю Целестинові чимало аркушів, які вона списала під час реколекцій.
– Всечесніший отче! – сказала вона, вручаючи йому аркуші. – Прочитайте їх, будь ласка. Через декілька годин я навідаюсь до Вас, а пізніше серйозно поговоримо.
Отець Целестин пильно вивчав їх і згодом після не одних роздумів над їхнім змістом виснував, що Мати Тереза повинна покинути монастир Сестер Лорето, залишаючись завжди черницею, щоб заснувати нове згромадження, члени якого піклуватимуться про найбідніших з бідних, а після складання обітів житимуть серед них. Через деякий час Матір Тереза провідала отця Целестина.
– Ви прочитали мої аркуші? – запитала вона.
– Прочитав! – відповів той, віддаючи їх Матері Терезі.
– І яка Ваша думка?
– Розумію, куди Ви хилите, і що хочете робити.
– І…
– Я підтримую Вашу ідею заснувати згромадження в такому вигляді, в якому Ви його задумали. І що Вас спонукало до того?
– Маю спрагу!
– Маєте спрагу? – перепитав отець черницю, не розуміючи її відповіді.
– У Євангелії від святого Івана, – почала пояснювати Матір Тереза, – Ісус під час зустрічі із самарянкою біля криниці, відчуваючи спрагу, попросив її дати Йому напитись. «Маю спрагу!», – мовив Він їй. Ті самі слова Він промовив, коли помирав на хресті. Тому головна мета нового згромадження – втамувати безмежну спрагу Ісуса Христа на хресті заради любови до людських душ.
– Якщо вам вдасться заснувати згромадження, – продовжував отець, – як ви його назвете?
– Місіонерки Божественної Любови, – рішуче відповіла Мати Тереза. Мої сестри діятимуть згідно зі словами євангелиста Івана: «Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є!» (Ів. 7:37). Діятимуть також згідно із Христовими словами, що записані у Євангелії від Матвія: «Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене».
– Мм… – промимрив отець. – І що нам тепер робити? – Після деякої надуми він додав: – Щоб заснувати нове згромадження, мусите вийти із згромадження Сестер Лорето.
– Думаю, мусимо написати до архиєпископа в тій справі!? – підказала Мати Тереза.
– Очевидно, що так! – погодився отець Целестин. – Це важливий крок, який збираєшся зробити, тому потрібно, щоб владика про те знав і дав своє благословіння. Напиши до Преосвященного, а я занесу йому листа.
Коли отець Целестин заніс листа до архиєпископа Перієра, той почав дорікати йому: – Ти тут лише кілька місяців і вже радиш монахиням покидати монастир!
– Я вірю, що нове покликання Матері Терези щире і походить від Бога! – рішуче мовив отець. – Мати таких сестер у дієцезії, які працюватимуть у бідняцьких кварталах Калькутти серед найбідніших з бідних і ще житимуть серед них, було би дуже корисно для нашої Церкви.
– Але вже є кілька згромаджень сестер, які піклуються про бідних! – наполягав архиєпископ.
– Правда! Але вони це роблять на території монастиря, – відповів священик, – ну й ніхто з сестер не відважується вийти за мури монастиря, як це хоче робити Мати Тереза.
– По всій Індії, особливо тут, у Калькутті, люди прагнуть незалежности від Англії. Мати Тереза – європейка, тому було б для неї дуже небезпечно жити отак самій серед тубільного населення. Підождімо ще рік, а пізніше перевіримо, чи її покликання щире й від Бога, чи лише, скажімо, «побожна мрія», – закінчив владика розмову. Щоразу, коли отець Целестин за намовою Матері Терези приходив до Преосвященного за остаточною відповіддю в справі створення нового згромадження, той однаково відповідав: – Не поспішаймо! Почекаймо ще!
Минуло чимало часу, поки архиєпископ Перієр таки погодився дозволити Матері Терези заснувати нове чернече згромадження.
– Тепер обов’язково мусимо спланувати все, як належить, – вже діловито мовив він отцеві Целестину. – Нехай Матір Тереза наразі не виявляє Генеральній Настоятельці Сестер Лорето свого наміру вийти із згромадження, щоб заснувати новий чин.
– Домовились, Преосвященний! – відповів отець. – Залишається полагодити ще одну справу!
– Знаю! – важко зітхнув Преосвященний Перієр. – В якому вона стані проживатиме поза монастирем? Вона просить мене отримати для неї з Ватикана індульт ексклавстрації: жити поза монастирем, але зберігаючи довічні обіти. У такому стані вона ще підтримуватиме зв’язок зі своїм згромадженням та монастирем.
– Я, однак, іншої думки: якщо вона планує заснувати нове згромадження, нехай зовсім виходить із згромадження Сестер Лорето, і до монастиря більше не повертається! – рішуче мовив владика.
– Ви маєте на увазі, що вона повинна просити індульт зведення до мирянського стану? – запитав його отець Целестин.
– Саме так! – остаточно вирішив архиєпископ. – Подобається це їй, чи ні, вона мусить прийняти таке моє рішення. Я напишу до нунція, а той надішле листа до Ватикана.
Коли отець Целестин пояснив Матері Терезі позицію Преосвященного Перієра, вона не виступила проти рішення Преосвященного, хоч воліла би радше отримати індульт ексклавстрації!
– Як Бог покерує, так і буде! – здалась вона на Божу волю.
Остаточна відповідь від Конгрегації Поширення Віри в справі Матері Терези була датована 15 квітня 1947 року: індульт ексклавстрації – як того вона хотіла – дозволяв їй жити поза монастирем, зберігаючи на один лише рік довічні обіти!
Досі нікому із сестер у монастирі не були відомими плани Матері Терези вийти із згромадження, щоб заснувати новий чин, а коли 8 серпня індульт ексклавстрації оприлюднили, сестри були в справжньому шоці! Мати настоятелька занедужала від того й увесь тиждень лежала в ліжку! Матір Тереза, покидаючи монастир, купила на базарі три бавовняні білі індійські сарі із блакитним обрамленням, – такі сарі стануть офіційним габітом майбутніх сестер Місіонерок Божественної Любови.
16 серпня вона замінила габіт Сестер Лорето, який носила упродовж двадцяти років, одним із закуплених сарі.
– Тепер, Мати Терезо, – мовив до неї отець Целестин на прощання, – поїдеш поїздом до Патни, і там в монастирі Медичних Сестер Місії, які задіяні в шпиталі імени Святої Родини, засвоїш базові медичні знання, а потім… все в Божих руках!
– Ох, як важко було мені покидати монастир Сестер Лорето! – згодом зізналася Матір Тереза. – Набагато важче, аніж покидати свою родину і рідний край. Жити в монастирі, вести богопосвячене життя, – от що для мене означало все життя!
* *
Мати Тереза засвоїла базові медичні знання під час перебування в монастирі Медичних Сестер Місії і дуже цінувала поради засновниці згромадження – Матері Анни Денгель, австрійки, яка також досвідчила багато труднощів, щоб отримати дозвіл від Ватикана, щоб її сестри могли бути хірургинями та акушерками. Ватикан схвалив це згромадження лише в 1925 році.
Майбутня засновниця Місіонерок Божественної Любови, працюючи поруч із сестрами в шпиталі, випрацювала чіткий план, чим займатимуться її майбутні сестри: житимуть, одягатимуться та їстимуть як найбідніші з бідних, якими вони опікуватимуться, годуючи та одягаючи їх, начебто самого Христа.
Коли вона звірилась Матері Денгель, що її майбутні сестри їстимуть лише рис та сіль, вона ж відрадила її від того, мовляв, так харчуючись, сестри скоро захворіють. Мати Тереза прийняла таку пораду і вирішила, що її сестри харчуватимуться достатньо, щоб результативно працювали серед найбідніших з бідних.