Невдовзі дівчат, які бажали допомагати Матері Терезі в її праці серед найбідніших з бідних у Калькутті – здебільшого це були колишні її учениці – вже було десять.
Вона щодня відвідувала з ними церкву у кварталі Байтакан, і тут навчала їх богопосвяченого життя; духовності св. Ігнатія Лойоли; духу нового згромадження, милосердя до бідних і причин такого милосердя: присутність Ісуса Христа в кожній злиденній людині. Згодом, коли кількість кандидаток зросла, отець Целестин взяв на себе відповідальність за їхню духовну формацію.
Мати Тереза зі своїми колишніми ученицями відразу кинулись у вир праці, щоб піклуватись про бідних: стукали в кожні двері заможніших кварталів, просячи їжу та одяг для тих у злиденних кварталах Калькутти, які голодували чи хворіли; а все те, що встигали зібрати, пізніше роздавали тим, які того найбільше потребували.
– Мати Терезо! – звернулась Магдалина до своєї настоятельки. – Що маємо робити із хворими, які лежать на вулиці просто неба, або з тими, які там помирають?
– Хто помирає, залишайтесь біля них до останнього подиху, намагаючись, хоч на мить, потішити Божим Словом! – відповіла Матір Тереза. – А з хворими робіть однаково: розрадьте їх добрим словом Євангелія. А коли хтось відкине вас, або висварить вас, нагадайте собі слова Ісуса Христа, які записав євангелист Матвій: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили».
Одного дня сестри бачили Матір Терезу дуже засмученою: у руках вона тримала листа.
– Що з вами, Мати Терезо? – запитала її сестра Гертруда. – Бачу, ви не в доброму настрої.
– Як це тобі пояснити, сестро? – розвела руками Мати Тереза. – У листі від архиєпископа написано, що ми не згромадження, лише, за його словами – «гурт побожних жінок, які ведуть спільнотне життя». Він далі пише, що не можна вважати наші приміщення «монастирем», бо ми в них не можемо зберігати Святих Тайн. Втім якщо він не дасть ані свого благословіння, ані дозволу, щоб ми опікувалися найбіднішими з бідних, не знаю, що нам дальше робити. А щонайгірше, мої дорогі, від того, як він представить нас і нашу працю у Ватикані, залежатиме офіційне заснування нашого згромадження.
– Але я сама чула, як владика Перієр позитивно висловлювався про нас і про згромадження, яке ви плануєте заснувати! – сказала сестра Гертруда.
Архиєпископ Перієр був справді задоволений працею Матері Терези, але перш ніж надіслати до Ватикана прохання щодо заснування згромадження Місіонерок Божественної Любови, як того домагалася Мати Тереза, він хотів впевнитись, що не тільки він, а й усі будуть задоволені появою такого згромадження в Калькутті.
Тому одного дня він покликав до свого кабінету отця Целестина.
– Що думають люди про працю Матері Терези та її сестер у бідняцьких кварталах Калькутти? – запитав він.
– Як на мене, всі задоволені! – миттю відповів отець Целестин.
– Всі? – перепитав владика.
– Ну, не всі! – мовив отець. – Молодий парох церкви святого Михаїла настільки противиться діяльності Матері Терези, що називає її справу «примхою диявола»!
– Примхою диявола? – здивувався владика. – Як це? Поясніть, будь ласка, у чому річ.
– Коли Мати Тереза вчителювала в школі Сестер Лорето, – почав пояснювати отець Целестин, – її плоди були щедрими, отже, вона повинна була далі залишитись у школі, а натомість вона покинула школу, щоб зайнятись непевною та сумнівною справою. Чому? Це мусить бути, на його думку, робота диявола!
– Ага! – скрикнув владика. – Він вважає, що Мати Тереза – донька диявола? Повернись до нього і скажи йому, що якщо він і далі так думатиме, то скоро опиниться на іншій парафії! Де ж такі дурниці говорити, ще й поширювати їх між людьми!
– А як ви ставитесь до її праці, Преосвященний? – запитав отець Целестин владику. – Надішлете її прохання до Рима?
– Поїдь до Матері Терези і попроси її показати чорнетку конституції запланованого згромадження. Там напевно потрібно буде дещо підкорегувати та відредагувати, – рішуче сказав владика Перієр у відповідь отцю Целестинові.
Молодий парох церкви святого Михаїла зрозумів, що помилився у своїй думці про Матір Терезу, тому надіслав владиці листа-перепросини.
Мати Тереза подала отцеві Целестинові маленький записник у жовтій оправі, в якому окреслила конституцію свого згромадження. Той показав записник отцю Сандерсові, єзуїтові, який, прочитавши його, сказав отцю Целестинові:
– Всечесніший отче, англійська мова тут жахлива! Потрібно відредагувати конституцію. Не можна надсилати чернетку конституції нового згромадження в такому вигляді, бо у Ватикані цього не затвердять. Навіть не схочуть переглянути! Потрібно сісти з нею, щоб разом розпрацювати, і це до найменшої подробиці, статути згромадження!
Коли архиєпископ Перієр прочитав новостворені статути та впевнився, що вже ніхто не скаржитиметься на працю Матері Терези в бідняцьких кварталах Калькутти, то у квітні 1950 року поїхав до Рима, щоб представити їх Папі та попросити в нього дозволу заснувати згромадження сестер Місіонерок Божественної Любови Матері Терези.
Папа Пій XII не зволікав із затвердженням статуту й дав згоду на заснування згромадження сестер Місіонерок Божественної Любови.
7 жовтня 1950 року архиєпископ Перієр уперше відправив Святу Літургію на вівтарі маленької каплиці на третьому поверсі будинку, власником якого був М. Гомес, на вул. Крійк, де Мати Тереза тимчасово облаштувала монастир.
Отець Целестин прочитав декрет встановлення згромадження сестер Місіонерок Божественної Любови, головною настоятелькою якого призначено Матір Терезу.
* *
У декреті заснування нового згромадження Сестер Місіонерок було написано, як «невеличка кількість жінок під проводом Матері Терези від щирого серця та з великою користю для душ допомагають найбіднішим з бідних: дітям, дорослим, старцям та недужим у нашому місті».
Далі написано, як «після обширного вивчення» статутів та праці тієї групи жінок задоволено їхнє бажання створити власне згромадження» і на закінчення «ніяке сьогодні чинне згромадження не сповняє такої місії, яку ця нова Інституція наміряється чинити». Наприкінці декрету написано, що «ті, хто вступає до згромадження, вирішили те робити для того, щоб відшукати по містах, селах, навіть у найзлиденніших приміщеннях, найбідніших, хворих, помираючих, щоб пізніше піклуватись про них, навчаючи їх християнської науки, щоб навернути їх».