11 квітня 1951 року – дуже важливий день в історії згромадження Місіонерок Божественної Любови, бо того дня відбулись облечини перших сестер згромадження, і Марії Терези також.
Церемонія була дуже довгою. Один священик, який був присутній на облечинах сестер, пізніше скаже: «Єрейські свячення тривають дві години, хіротонія владики – три години, але облечини сестер-постулянток Місіонерок Божественної Любови – аж чотири години!».
У монастирі сестри докладали всіх зусиль, щоб якнайдокладніше реалізувати дух статутів: «Любляча довіра», «повне підкорення» у «радості».
– Дорогі мої сестри! – мало не щодня Мати Тереза повчала своїх новичок, а пізніше й сестер. – Наше існування залежить від допомоги людей, тому будемо завжди стукати в кожні двері!
І так сестри, взявши велику каністру для олії, йшли жебрати. Коли каністра була повна, вони несли її до лікарні для убогих дітей.
У кімнатах на третьому поверсі на вул. Крійк, хоч із кожним днем вони ставали вже замалими через все більшу кількість сестер, було завжди прибрано!
– Дорогі сестри! – звернулася Мати Тереза одного дня до своїх сестер. – Ви самі помітили, що ми вже не маємо більше місця. Потрібно молитися, щоб Всевишній допоміг нам знайти більший будинок.
Невдовзі Матері Терезі вдалось придбати більші приміщення.
У Калькутті жив колишній суддя доктор Іслам. Хоч вихованець отців Єзуїтів, він залишився мусульманином і збирався переселитись до Пакистану, тому виставив на продаж свою посілість, але про те нікому ще не повідомив. Яке було його здивування, коли одного дня в розмові з Матір’ю Терезою та сестрою Гертрудою тема перейшла на продаж його посілости.
– За скільки продасте нам Вашу посілість? – зненацька запитала його Мати Тереза. – Ви плануєте продавати її, правда?
– Як Ви про це знаєте? – здивувався доктор Іслам. – Я про це ще нікому не повідомив, навіть моїй родині.
– Не знаю, як це Вам пояснити, – відповіла Мати Тереза. – Я лише відчула, що Ви хочете продати будинки та всю землю навколо них.
– І навіщо вам моя посілість з будинками? – запитав доктор Іслам, ще не оговтавшись від здивування.
– Ви, мабуть, чули про нашу працю серед злиденних, недужих та помираючих на вулицях Калькутти! – мовила Мати Тереза.
– Знаю, що Ви робите дуже корисну справу! – відповів доктор Іслам. – Якби не Ви, бозна скільки людей вже давно лежали би трупами на вулицях нашого міста.
– З кожним тижнем наше згромадження збільшується і нам вже дуже тісно в тих приміщеннях, в яких ми перебуваємо. Ваша посілість із будинками та просторою територією можуть послужити нам Генеральним Домом. Крім того, ми мали б можливість прийняти до себе більше дівчат, які готові віддати своє життя на службу найбіднішим з бідних.
– І за скільки Ви готові купити мою посілість? – запитав доктор Іслам.
– Сама не знаю! – цілком щиро відповіла Мати Тереза. – Я залишу цю справу в руках отця Жулієна.
Отець Жулієн навідався до доктора Іслама, який продав свою посілість за значно нижчу ціну, ніж Мати Тереза сподівалася.
Доктор Іслам перед від’їздом до Пакистану востаннє подивився на свої два великі будинки та навколо й щиро розплакався.
– Я отримав мою посілість від Бога, – говорив він крізь плач, – і тепер я її віддаю Йому!
Архиєпископ Перієр погодився придбати посілість і дав потрібні на те гроші.
Два високі будинки в серці Калькутти, які виходили на дуже широке подвір’я, ще досі є Генеральним Домом Місіонерок Божественної Любови. Оскільки ці будинки, як вже було сказано вище, стояли в центрі Калькутти, шум, гук та крики з вулиці доносилися до середини будівель, навіть під час спільної молитви сестер.
Щоправда, вже було доволі просторих приміщень у монастирі, але сестри до них спочатку аж ніяк не могли звикнути. Каплиця та їдальня були справді великими, а Мати Тереза врешті вже мала свою кімнату. Попри просторі монастирські приміщення, сестри все ж і далі жили дуже бідно.
– Убожество, – Мати Тереза часто нагадувала сестрам, – це запорука існування нашого згромадження. Ми не хочемо, щоб нас спіткала така ж доля, яка в минулому спіткала деякі згромадження: спочатку піклувались лише про бідних, а пізніше – служити заможним. Щоб зрозуміти злиденних та успішно допомогти їм, нам самим потрібно жити так, як вони… Єдина різниця між ними та нами: вони народилися бідними, а ми добровільно захотіли такими стати.
Новички жили дуже бідно: прали одяг у звичайних відрах, чистили зуби не зубною пастою, а попелом; в’язали одіж у пучок, який іноді клали під подушку якоїсь новички, що уночі кашляла, щоб їй легше було. Одяг у них – бавовняні сарі, взуття – пара сандалів, розп’яття, що висіло на лівому рамені, парасолька, щоб захиститись від мусонних дощів, тоненький сінник замість ліжка. Сказавши це, часто бувало, що навіть і того, – сестри повністю покладались на милосердя людей, – бракувало. Із взуттям завжди була проблема.
– Мати Терезо! – одного разу стали троє сестер перед Матір’ю Терезою. – Нас є троє і лише пара сандалів. Що нам робити? Кожна з нас хоче відмовитись від них, щоб інша їх взула, тому ніхто з нас не хоче їх носити. А нам всім потрібно вийти в місто.
– У такому разі, – засміялась Мати Тереза, – нехай наймолодша з вас взує ті сандали.
– Мати Терезо! – мовила іншим разом одна сестра. – Не знаю, що робити, ну а також інші сестри, бо наші габіти такі виходжені, що годі вийти в них до міста.
– У такому разі, – вирішила Мати Тереза, – беріть мішки пшениці та пошийте собі з них габіти.
Так сестри зробили й завжди так робили, коли сарі були виходжені: інколи ще виднівся напис «Не для перепродажу», що звичайно ставили на мішках гуманітарної допомоги.
З матерії кольору хакі американського війська сестри шили сумки, в яких носили пляшку води, щоб втамовувати спрагу під час дня, бо Мати Тереза не хотіла, щоб сестри просили в бідних води, якої ті також дуже потребували! Життя Місіонерок Божественної Любови було безперечно нелегким!
* *
Генеральний Дім Місіонерок Божественної Любови, який був куплений у лютому 1953 року, ще сьогодні стоїть на 54А, A. J. C. Bose Road, Calcutta. Це тут Свята Мати Тереза жила, молилася, працювала та керувала сестрами свого згромадження, які вели благочинну справу по всіх континентах. Це тут, на першому поверсі, у головній каплиці, відкритій для вірян, лежить прах Матері Терези.