То була звичайна неділя в кінці січня. Я закінчив ранкову проповідь у церкві в Ґейнсвіллі в штаті Джорджія, і ми разом з дружиною, двома нашими дітьми й кількома церковними співробітниками готувалися до посадки на літак. Ми летіли в Каліфорнію, до іншої церкви, пастором якої служу, де того пополудня я мав проповідувати Слово Боже перед кількома тисячами людей на двох богослуженнях. Відколи Бог відчинив перед нами двері для пастирського служіння в «Каплиці свободи» в Оранж Каунті, таборі нашої Церкви на Західному узбережжі, польоти до Каліфорнії стали приємною буденністю недільного пополудня. Однак тієї неділі все було інакше.
У церкві «Каплиця свободи» ми кожен рік розпочинаємо двадцятиодноденним постом. Та січнева неділя була особливою, бо на неї припав останній день посту, а отже, ми могли щось з’їсти!
Почавши споживати їжу, ми раптом відчули, що в літаку стало дуже гаряче. Коли ж увімкнули на більшу потужність кондиціонер, побачили, що з нього йде дим. Тієї самої миті в пасажирському салоні з’явився один з пілотів і сказав нам пристебнути паски безпеки й надягнути кисневі маски, бо через падіння тиску повітря в літаку ми мусили швидко знизитися й почати аварійне приземлення.
І тоді всі почали блювати, викидаючи із себе щойно з’їдений ланч. Але я – ні, адже це був мій перший сніданок за останніх три тижні! І якщо того дня я мав відійти з цього світу, то не мав наміру покидати його голодним! Я попросив сусіда подати мені кетчуп і продовжив їсти. Одну руку поклав на коліна дружини, намагаючись заспокоїти її, а другою орудував виделкою, ліктем притримуючи тарілку.
Звісно, мене жахала думка про те, що з літаком щось негаразд, але, попри свій страх, я відчував спокій. Хоча ситуація була просто моторошна, у моїй душі панував спокій, бо я немовби знав, що все скінчиться добре. І лише коли ми приземлилися і наш літак оточили пожежні машини, мені стало зрозуміло, якою серйозною була ситуація. Я відразу почав славити Бога за те, що вберіг нас, і оголосив ворогові, що він знову зазнав поразки.
Коли за тиждень ми почали готуватися до наступного польоту, я відчув страх. Тієї миті мені треба було вирішити: чи боротимусь зі страхом і піднімуся на борт літака, чи піддамся йому й покину завдання, яке Бог визначив мені в житті. Того дня я молився перед зльотом значно ревніше, ніж будь-коли раніше. Зокрема, почав цитувати Псалом 91 і згадувати Божу обіцянку захисту. Врешті я вирішив боротися зі своїм страхом і не дозволити йому перемогти мене. Отож, тепер я й далі щотижня сідаю на літак і лечу на другий кінець країни, щоб служити тисячам людей.
Того дня я дістав важливий урок. Коли в моєму житті з’явиться страх – а це точно колись трапиться, – я знову опинюся перед вибором. Тому мушу пам’ятати, що моя віра здатна перемогти страх. Я не повинен панікувати чи втікати, сповнений жаху. Якщо зосереджуся на Божій обітниці й дозволю, щоб віра взяла гору над страхом, Бог наповнить мене досконалим спокоєм.
ЖИТТЯ, ВІЛЬНЕ ВІД СТРАХУ
Роздумуючи про незвичайний спокій, якого я зазнав у ситуації, що мала б наповнити мене жахом, я почав медитувати над віршем Святого Письма, котрий обіцяє нам життя, вільне від страху: «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим. 1:7).
Коли нас очікує щось невідоме – нова робота, нові стосунки, створення нового виробу або відкриття власного підприємства, – усі ми змушені помірятися силами зі страхом. Наприклад, коли міркуємо над тим, куди вкласти гроші, мусимо подолати страх, що зазнаємо невдачі. Коротко кажучи, бажаючи налагодити своє життям, маємо йти на ризик. Натомість якщо піддаватимемося страху – нічого не досягнемо.
Якщо не поміряємося силами зі своїм страхом, не зможемо зробити свого життя переможним, яким воно, власне кажучи, і має бути, згідно з Божим задумом. І тоді колись гірко шкодуватимемо, роздумуючи над тим, що могли й мусили прожити відведений нам час зовсім інакше.
Ніколи не будеш досконалим. Твоє життя не складатиметься із самих успіхів. Попри це, воно може бути вдалим – мусиш лише ризикнути.
БОЇШСЯ СПРОБУВАТИ?
Я чув про одного чоловіка, який не знав англійської мови. Боявся почати вчитися, бо не хотів зазнати поразки. Врешті знайшов учителя англійської мови й попросив, щоб він навчив його тільки одного – замовляти їжу в ресторані. Той виконав прохання, і чоловік навчився говорити такі слова: гамбургер, картопля фрі й кока–кола.
Відтоді він щодня замовляв у ресторані гамбургер з картоплею фрі та кока-колу. Однак невдовзі йому набридло щоразу їсти те саме, тож попросив учителя навчити його замовляти щось інше. Той навчив чоловіка трьох нових слів: яйця, тости і сік.
Задоволений собою чоловік пішов до ресторану й замовив яйця, тости і сік. Однак коли офіціянтка уточнила, чи хоче яєчню, чи омлет, не зміг їй відповісти. А коли запитала: «Як Вам приготувати тости? Який сік бажаєте – помаранчевий чи яблучний?», – чоловік, безпорадно поглянувши на неї, сказав: «Гамбургер, картопля фрі, кока-кола».
Чимало людей живуть на «гамбургерах, картоплі фрі й кока-колі», навіть не намагаючись спробувати зробити щось нове, бо бояться зазнати поразки. Не хочуть помірятися силами зі своїм страхом і ризикнути, тому що є можливість того, що програють. Замість того, щоб ризикнути, роблять усе, щоб цього уникнути. Але не можемо подобатися Богові, уникаючи будь-яких викликів. Не зможемо досягти успішного життя, якщо не ризикуватимемо.
Чи можете застосувати цей принцип у вашому житті вже зараз? Чи є для вас спосіб позбавитися відчуття страху невдачі та страждання? Чи ви намагаєтеся за всяку ціну втриматися у вашій маленькій безпечній зоні, тільки щоб знову не бути ураженим? Можливо, ви пережили розлучення і тепер просто не хочете довіряти іншій людині. Можливо, пережили щось інше. Хай там що, постарайтесь довго і уважно замислитися над цим. Затримайтесь над текстами Святого Письма, котрі обіцяють нам життя без страху. Пригадайте апостола Павла та Мойсея, котрі ризикнули і зійшли зі звичних шляхів.
Відкрийте серця для Святого Духа і помоліться зі мною:
Небесний Отче, прагну віддати Тобі мої страхи. Передаю моє життя Тобі. Я хочу жити у вірі. Я вірую, поможи моєму невірству! Наповни мене хоробрістю, дай мені віру! Я потребую цього. Хочу жити згідно з Твоєю волею.