Перше, до чого спонукає нас запитання Ісуса, це прислухатися до свого серця. Що я маю на увазі? Слово “серце” трапляється у єврейській Біблії понад вісімсот п’ятдесят разів. Цей термін не стосується нашого тілесного серця. Це метафора, що висловлює глибинний центр нашої особистости, особи, якою ми є насправді. Коли ми кажемо, що хтось відкрив нам своє серце, це означає, що нас впустили в найпотаємніші і найсвятіші глибини істинного єства. Коли прислухаємося до свого серця, таким чином ми прагнемо приділити більше уваги нашим найсокровеннішим бажанням і прагненням.
Таке роблять лише одиниці з нас. Ми часто уникаємо цього внутрішнього пошуку. Ми знаходимо багато найрізноманітніших виправдань. Кажемо, що не маємо на це часу, або надто зайняті, або не можемо довіряти своєму серцю, або що це даремне витрачання часу, або ми не знаємо, як це робити, або що це надто болісно, або надто сентиментально, або що наш здоровий глузд дає кращі вказівки для життя… – цей список можна продовжувати безконечно. Яке б із цих виправдань ви і я не обрали б, результат завжди той самий. Ми втрачаємо можливість зазирнути глибоко у власне серце.
Наслідки цього дуже сумні. Я знаю про це з власного досвіду і досвіду слухання упродовж тридцяти років про внутрішні прагнення в житті інших людей. Коли ми глухі до крику власних сердець, то жорстоко обманюємо самих себе. Ми обкрадаємо себе, якщо не живемо життям, ознаменованим глибиною, чудом і запалом. Ми втрачаємо досвід прекрасних глибоких взаємин один з одним і з Богом. Натомість, як виявляється, живемо поверхово – зайняті, проте рухаємося в нікуди, і це насправді важливо. Не дивно, навіть якщо наше життя зовнішньо успішне і забезпечене, що ми іноді чуємо, як самі промовляємо: “Я все ще не знайшов того, що шукав”.
Чи дозволите, щоб Ісусове запитання “Чого ви шукаєте?” привело вас у глибину вашого серця? На перший погляд, пошук цього шляху може здаватися непростим. Особливо, якщо ви вже давно живете поверховими речами. Аби допомогти вам у цій подорожі у внутрішній світ ваших прагнень і бажань, вам може стати в пригоді певна допомога. Безперечно, вам будуть потрібні тиша і простір. Можливо, вам придасться проста вправа з наступної частини. Отож продовжуйте читання! Яких би зусиль це не коштувало, будьте певні, воно того варте. Просто запитайте цих двох, які шукали чогось у Євангелії від Івана, – запитання Ісуса цілковито змінило напрямок їхнього життя.
Виявити, чого ми найбільше прагнемо
Друга річ, до якої нас спонукає це запитання, полягає в тому, щоб виявити, чого ми прагнемо найбільше. Усе не так просто, як може здаватися. Однак спробуйте відповісти на це запитання саме зараз. Часто дуже важко чітко сформулювати свою думку. Складно підібрати слова, щоб виразити свої найпотаємніші прагнення. Мабуть, з цієї причини самі учні дали, на перший погляд, доволі поверхову відповідь, коли їх вперше запитали, чого вони шукають. Їхня негайна відповідь була такою: “ Учителю, де Ти живеш?” (Ів. 1:38). Попри те Ісус серйозно сприйняв їхню відповідь, запросивши їх прийти подивитися і провести час із Ним.
Єдина причина, чому так важко дізнатися, чого ми найбільше прагнемо, полягає в тому, що ми маємо надто багато бажань.
Деякі з них цілком поверхові, як, наприклад, “Я дуже хотів би нове авто”. Інші набагато глибші, іноді виходять з найболючіших закутків нашого серця. Мені спадає на гадку бездітна пара, як прагне мати дитину; самотня особа, яка хоче знайти собі пару; хвора людина, як сподівається на одужання. Буває, що наші бажання суперечать одні одним. Я відчуваю ці протиріччя просто зараз, коли пишу цей розділ книги. Частина мене хоче писати, але інша частина мене хотіла б вийти надвір, прогулятися в саду і просто розслабитися. Непросто розпізнати, котре із бажань у цей момент мені краще виконати.
Отож як нам розпізнати, чого найбільше прагнемо? Дозвольте поділитися вправою, яку я вважаю корисною[1]. Уявіть, що ви померли і хтось пише ваш некролог на похорон. Вправа полягає в тому, щоб написати собі некролог, але не такий, який імовірно ви б отримали, а такий, який би вам хотілося, щоб люди сказали про вас на похороні. Не стримуйте своєї уяви. Вам не потрібно нікому показувати те, що ви напишете. Просто викладіть на папері, що б насправді ви хотіли почути про себе.
Іншими словами, можете бути певні, що ваш некролог міститиме ваші найпотаємніші бажання, оскільки саме в такий момент ви їх усвідомлюєте.
Вперше я виконував цю вправу декілька років тому. Я довідався багато чого, проте одна річ особливо виділялася на фоні інших. Стало зрозуміло, що велика частина мого щоденного життя може так легко стати причиною відволікання на відносно поверхові бажання. Якщо конкретніше, і це моє зізнання – уся моя увага іноді може бути звернена на те, як я поводжуся з іншим, як це подобається тим, хто мене оточує, і як завдяки цьому я намагаюся зарекомендувати себе. Коли я викладаю ці думки на папері, вони здаються такими очевидно безглуздими. Ніщо з того всього не було б частиною некрологу, який би я хотів почути про себе. Ці речі абсолютно не відображають найглибших прагнень мого серця.
Якщо і ви захочете виконати цю вправу, ось деякі запитання. Знайдіть декілька хвилин свого часу, щоб поміркувати над ними. Вони складені так, щоб посприяти вам над роздумами про некролог, який би вам хотілося прочитати про себе.
- Як би ви хотіли, щоб вас запам’ятали? Як людину, яка сильно любила, чи як постійно зосереджену на собі й егоїстичну?
- Як чесну чи як брехливу людину?
- Як щедру людину чи скупу?
- Як людину, яка виявляла співчуття до інших у потребі, чи як того, кому байдуже до інших?
- Як того, хто любив життя і насолоджувався кожним його моментом, чи як того, хто постійно скаржився?
Пам’ятайте, що ці запитання не про те, як ви живете зараз, вони стосуються того, чого ви найбільше прагнете у своєму житті.
[1] Вперше я натрапив на цю вправу в книзі: Gerald Hughes. God in All Things (Hodder&Stoughton: 2004), c. 86.