Надто жорстоке ставлення
«Мені згадується один юний самогубця. Не знаю вже, яке нещасливе кохання змусило його вкоротити собі віку, але він старанно ввігнав кулю в своє серце. Не знаю, який літературний образ він наслідував, одягаючи перед цим білі рукавички, але пам’ятаю – у цьому театральному жесті я відчув не шляхетність, а моральну вбогість. За гарними рисами обличчя в його голові не було нічого, нічогісінько. Лише образ якогось нерозумного дівчати, яких на світі багато».
Автор «Малого принца» протиставляє цьому самогубцеві старого садівника, який помер природною смертю. Він любив життя і боровся за нього до кінця.
«Перед лицем цього безглуздого пригадую собі правдиву смерть людини, смерть садівника, який говорив мені:
– Знаєте, іноді копаю землю і обливаюся потом… Ревматизм докучає, ноги болять, проклинаю ту каторжну працю. А от сьогодні копав би і копав. Гарна-бо то річ! Так вільно дихається. А хто тепер обрізатиме мої дерева?
Він залишав по собі розорану землю. Розорану планету. Любов поєднувала його з усіма полями і садами, з усіма деревами нашої планети. От хто був її великодушним, щедрим господарем і володарем! От хто був відважною людиною, котра бореться зі смертю в ім’я свого творення».
Безумовно, відомий автор мав рацію, схвалюючи ставлення садівника до життя. Однак він надто жорстоко оцінив молодого самогубця. Ці слова були написані понад 60 років тому. Це дає підстави припускати, що письменник керувався тодішньою суспільною думкою, що самогубство необхідно засуджувати. Однак таке ставлення зумовлене незнанням причин самогубства.
Невдала спроба
«Мільйони людей страждають маніякально-депресивними відхиленнями. Я належу до них. Відповідне лікування дає змогу цим людям вести творче, плідне життя. Однак трапляються винятки. І знову йдеться про мене. Ліки не особливо мені допомагають.
Я мала щасливий батьківський дім, люблячого чоловіка і двох дітей, але не відчувала щастя. Я постійно переживала стан внутрішнього неспокою і страждання. Ніхто про це не знав, крім найближчих рідних. Приятельки заздрили моєму щастю. А я почувалася самотньою і безпомічною. Після довгих років лікування я дізналася, що моя хвороба – це наслідок відсутности хімічної рівноваги в мозку.
У грудні 1990 року я пережила глибоку кризу. Завжди вважала себе практикуючою католичкою, аж раптом моя віра похитнулася. Я запитувала: «Господи, чому я маю так страждати?». Відчувала, що стаю тягарем для чоловіка та дітей. Я вирішила померти.
Якось ранком я випроводила усіх рідних у різних справах. Ковтнула багато ліків і написала прощальний лист. Потім лягла в ліжко.
Я молилася словами псалму: «Змилуйся наді мною, Боже, бо я немічний…». Чекала, коли почне діяти смертельна доза ліків. Сльози стікали мені по обличчі. Мені зробилося погано, і я втратила свідомість…
Через три дні я опритомніла і виглянула у вікно лікарняної палати, блакитний колір неба викликав у мене невимовне захоплення. Усе здавалося новим. Дерева мали насичений коричневий відтінок (це було в грудні), а хмари нагадували мені клубки білої вати. Я почувалася так, ніби мені дозволили заглянути до райського саду. Світ, котрий створив Бог, був справді чудовим.
Усупереч побоюванням лікарів та мого чоловіка, велика доза ліків не пошкодила мого мозку. Від тієї події минуло кілька років. Завдяки допомозі Бога і молитві спокуса самогубства вже не мучить мене, хоча трапляються тяжкі дні. Мені дуже допомагає любляча родина.»
Добра, любляча родина більшою чи меншою мірою може допомогти всім, хто страждає на депресію. Відсутність любови поглиблює хворобу і призводить до самогубства.
Ставлення Церкви до самовбивць
Упродовж довгих років Церква, як і Антуан де Сент-Екзюпері, суворо ставилася до самогубців, а також забороняла церковний похорон самогубців. У цьому був педагогічний намір: відлякати людину від самогубства. Усі були переконані у вині самогубців.
Завдяки розвиткові психології та психіятрії можна зробити такий висновок: самогубець – це нещаслива людина; важко визначити, наскільки він відповідальний за свій вчинок. Тому Церква не відмовляється ховати самогубців і молитися за них, однак засуджує самогубство.