У вдови Альберта Айнштайна взяли інтерв’ю про її чоловіка. Один журналіст запитав її, чи вона розуміє його теорію відносности. Вона відповіла: «Я не знаю теорії Айнштайна. Але я знаю самого Айнштайна».
Місіс Айнштайн знала свого чоловіка так, як не знав його ніхто: вона перебувала з ним у близьких стосунках. Так само і ми можемо чимало дізнатися про те, хто надійний, а хто ні, подивившись, які вони в стосунках з нами.
В останньому розділі ми дізналися одинадцять особистих рис характеру ненадійних людей. У цьому розділі ми розглянемо дев’ять міжособистісних рис характеру ненадійних людей. Якщо особисті риси характеру визначають «хто ми», то міжособистісні – «які ми в стосунках». По суті, міжособистісні риси визначають, як люди поводяться в стосунках, вони зближують чи віддаляють, вибудовують чи руйнують їх.
Використовуйте цей розділ, щоб вивчати людей поряд себе. Спостерігаючи за ними крізь призму цих дев’яти рис характеру, ви помітите різницю між надійними і ненадійними людьми у своєму житті.
1) Ненадійні люди уникають близькости, замість того щоб її плекати
Нас сотворено для близькости, для взаємин з людьми, що мають таке ж серце, душу і розум. Близькість зароджується тоді, коли ми відкриті, вразливі й чесні, і ці якості допомагають нам зближуватися одне з одним. Ми знаємо одне одного на глибинному рівні, ділячись своїми справжніми почуттями, страхами, невдачами й кривдами. Такого роду спільність допомагає нам відчути, що ми не самі у світі. Ми призначені для близькости з Богом та з людьми. Інакше ми почуваємося відчуженими, навіть якщо й перебуваємо в якихось стосунках.
Тривале перебування з кимось ще не гарантує зав’язування стосунків. Тільки справжня спільність і близькість здатні створити їх. Тривалі стосунки, які не ведуть до пізнання іншого, повинні викликати сумнів. Якщо ви проводите багато часу з особою і все одно почуваєтеся далекими від неї, то тут щось не гаразд. Немає зв’язку, який живить душу. Ба більше, це може бути сигналом реальної небезпеки. Люди, які не здатні на близькість, часто такі ж відособлені й у своїх справах, і для них характерна оманлива дволикість, зрада, втрата довіри, залежність і ціла низка інших проблем.
Багатьом подружжям властива саме така динаміка. Наче мовчазний вбивця, брак близькости підточує саму їхню основу. Оскільки не існує явних проблем, ніхто ні про що не говорить. Усе «гаразд». Та коли дружина виявляє, що в чоловіка роман або якась залежність, це стає несподіванкою для всіх. Коли таке трапляється, внутрішня структура стосунків – яку всі вважали надійною – починає руйнуватися.
Зазвичай подружжя десь глибоко в душі розуміє, що насправді не так все й гаразд. Почуття відчужености не дає їм спокою, але вони не знають напевне, що з цим робити. Тож вони продовжують іти тією дорогою, яке веде до катастрофічних наслідків.
Вейн, мій приятель, мав саме такий вплив на мене. Він був досить приємною людиною. Ми розмовляли, ходили гуляти з нашими дружинами і час від часу обідали. Він завжди виглядав зацікавленим і дбайливим. Однак чогось йому бракувало.
Я ніяк не міг висловити свій сумнів, який довго докучав мені. Зрештою, коли ми одного дня спілкувалися за ланчем, я вперше зауважив, що Вейн ніколи, ніколи не торкався своїх глибших проблем. Своїх труднощів. Задумів. Невдач. А також не знав, як ставитися до моїх.
Вейн був досить розумний, його неабияк цікавило богослов’я й духовні справи. Але у «внутрішніх сферах» наших стосунків панувала порожнеча. Коли я торкався якоїсь проблеми у своєму житті або висловлював смуток чи страх, Вейн просто зникав.
Мені було ніяково. Я ділився чимось особистим і відпасовував м’яча Вейну. А він виглядав спантеличеним, змовкав, а тоді переводив розмову на щось інше. Він не виявляв жодної ворожости, просто в нього не було місця для глибших стосунків.
Одного дня мені подзвонила його дружина. Вона сказала, що Вейн вже довгі роки прихований наркоман, залежний від рецептурних таблеток, і що цього вечора сталася сильна алергічна реакція. Я викликав швидку, яка була йому потрібна, і подбав про його подальше лікування.
Наркотична залежність Вейна не стала для мене великим сюрпризом. Фактично, вона допомогла мені відповісти на деякі запитання. Він, очевидно, намагався впоратися зі своїми почуттями, потребами і труднощами в стосунках за допомогою наркотиків. Він не був «поганим хлопцем» – радше він не мав належних здібностей, щоб будувати близькі стосунки.
Якщо певні стосунки викликають у вас сумнів, запитайте себе: ці стосунки сприяють духовній єдності чи штовхають мене до ще більшої ізоляції? Якщо в стосунках ви почуваєтеся самотніми, то це недобрий знак. Але пам’ятайте: передусім потрібно дивитися на себе. Почуття відчуження може походити з внутрішньої загальмованости нас самих. Іноді наші страхи та конфлікти не дають нам змоги налагодити духовну єдність з іншими. Проблема може полягати в нас. Або, навпаки, в інших. Або і в нас, і в них водночас.
2) Ненадійних людей цікавить лише «я», а не «ми»
Я зустрів на одній з конференцій Барі, він також християнський терапевт. Видавалося, що в нас багато спільного: цінності, професійні інтереси й подібне. І його дружина сподобалася моїй дружині. Тож ми спробували більше часу проводити разом.
Однак після кількох зустрічей ситуація змінилася. Хоча ми мали багато про що поговорити, я став лякатися майбутніх зустрічей з Барі. Я вигадував, як ухилитися від зустрічей з ним, скасувати їх або бодай скоротити.
І я направду ганив себе за це, звинувачував в егоїзмі і змушував себе зустрічатися з ним, сподіваючись поглибити наші стосунки. Та це не допомогло. Я чимраз більше остерігався зустрічей з Барі. Мене буквально нудило, коли я погоджувався провести з ним вечір.
Одного вечора я говорив по телефону з Барі і мусив невідкладно урвати розмову. Наступного дня я виїжджав з міста і мав більше уваги приділити своїй сім’ї. Я трішки знітився, тому що він якраз переживав особистий конфлікт з колегою на роботі. Однак я сказав: «Ми ще повернемося до цієї теми. Мені потрібно їхати, і я мушу побути з сім’єю».
Та Барі продовжував свою розповідь у тому ж темпі, навіть не звівши дух. Виглядало так, наче я сказав: «Будь ласка, продовжуй».
Я подумав, що нечітко висловився, тож повторив: «Барі, мушу йти». Та він, наче й нічого не сталося, продовжив: «Тож я подумав, що настав час вибирати новий автомобіль».
Це мене трохи розсердило. Сім’я чекала на мене у вітальні, я пообіцяв почитати їм історії. Тож я перейшов від слова до діла: «Барі, я кладу слухавку».
Очевидно, він у це не повірив, бо коли я забирав слухавку від вуха, то ще розчув: «Так, на мене чекав великий вікенд…»
Після того в наших стосунках виникли проблеми, оскільки його, як виявилося, образила моя тверда постава. Та я не мав часу, щоб допомогти йому виговоритися. Ба більше, я навіть не був певен, чи Барі взагалі був спроможний виговоритися.
Барі непоганий хлопець. Але я усвідомив, що між нами немає духовного зв’язку. Те, що я вважав стосунками, насправді виявилося розмовою Барі з самим собою; я виконував роль авдиторії, зобов’язаної слухати, як Барі розмовляє сам з собою. Яким же порожнім був цей досвід!
Якщо ненадійні люди егоїстичні, то надійні – зосереджені на стосунках. І цей пріоритет виявляється насамперед у такому важливому акті, як співчуття.
Надійні люди співчутливі
Щира близькість – це взаємне й постійне піклування одне про одного. Дві людини наповнюють спільністю своє життя, любов, радість і смуток. Кожна відкриває іншій свої потреби, й водночас глибоко зацікавлена життям іншої.
У надійних стосунках співчуття – це велика частина рівняння. Ми буквально «переносимося у свідомість іншої людини» і намагаємося зрозуміти, що вона відчуває, у що вірить і як думає. Співчуваючи, ми живемо життям іншої людини і стараємося не судити її, поки не побачимо, які страждання вона пережила, перш ніж опинилася в нинішньому стані.
Співчуття – це нелегка річ. Воно пов’язане з відмовою на певний час від власної думки, а також від власних потреб у стосунках – заради того, щоб потрапити у світ іншої особи, хоча б на коротко. Співчувати безкінечно неможливо, тому що в такому разі ми втратимо себе. Але саме співчуття робить стосунки реальними – і надійними.
Ісус навчав нас про співчуття, але в незвичайний спосіб: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки» (Мт. 7:12). Це приголомшливі слова, тому що Він не осуджує наші потреби як егоїстичні. Натомість Він використовує їх як вихідний пункт у науці любови. Іншими словами, Він каже: «Ви знаєте, як іноді жахливо почуваєтеся? І так само почуваються інші. Ви знаєте, як любов і розуміння допомагає вам упоратися з цими почуттями? І це так само допомагає іншим. Дайте їм те, чого самі потребуєте».
Якщо ми приходимо зі своїми потребами до надійних людей, а вони приходять зі своїми потребами до нас, народжується любов – сповняється закон і пророки.
Надійні люди діють, спираючись на почуття
Співчуття веде до дії. Коли ви бачите чужий біль, то хочете допомогти. Бог сотворив вас такими. Ми вислуховуємо свою приятельку не тому, щоб сподобатися їй, а тому, що вона потребує розуміння. Ми допомагаємо особі, яка переживає труднощі, не тому, щоб самому почуватися краще, а тому, що вона потрапила в скруту.
Якщо ви хочете дізнатися, якою мірою надійна та чи інша особа, запитайте себе: Ця людина зі мною заради себе – чи заради мене? Це не гріх – приносити власні потреби в стосунки. Але гріх використовувати стосунки тільки заради власних потреб.
Намагайтеся розгледіти такі застережні ознаки:
- Коли хтось допомагає мені, щоб потім вимагати щось від мене.
- Коли хтось не дає про себе знати, поки не потрапить у халепу.
- Коли я почуваюся дзеркалом, ніби моя робота – це лише слухати і схвалювати.
- Коли постійно чимось жертвую (фінансами, часом, ресурсами).
- Коли заходить мова про мої потреби, він ставиться до них поверхово, а тоді знову вертається до своїх проблем.
Проблема зазвичай виявляється тоді, коли одна особа хронічно схильна «віддавати», а інша – «одержувати».
Любов шукає добра в іншому: вона «не шукає тільки свого» (1Кор. 13:5). Оцінюючи свої стосунки, шукайте людей, які щиро турбуються за ваш добробут, виявляючи це в конкретних вчинках.