Свідома особистість не діє за принципом проектування провини на інших.
Вона завжди стоїть перед лицем себе самої.
Вона відповідає за свої емоції.
Коли якась особа бере повну відповідальність за себе, вона перестає бути жертвою.
Вона вже ніколи не буде жертвою когось чи чогось.
Оскільки ніхто не може змусити нас почуватися жертвою того, що ми переживаємо у власному серці, якщо ми цього не бажаємо.
Але визнати такий свій статус означає назавжди втратити наші дитячі ілюзії.
Ілюзії всемогутности.
Ілюзії щодо того, за що ми чіплялися, аби вижити.
У будь-якому разі, аби стати відповідальним за себе і відчувати, що живеш по-справжньому, необхідно прийняти свою екзистенціяльну самотність, увійти в цикл життя та смерти, не відкидаючи розуміння неминучости цієї смерти.
Якщо ж ми, навпаки, живемо у вічному страху, що інші покинуть нас, якщо боїмося страждати, то не зможемо жити по-справжньому.
Якщо ми живемо в підпорядкуванні іншим, незважаючи на те, чи вони нас люблять, чи ненавидять, то даємо їм владу над нашими емоціями, над тим, що ми відчуваємо, і над тим, ким ми є.
Щоб знову отримати можливість стати відповідальними за свої переживання, стати господарями свого життя, необхідно визнати присутність у собі слабких і конфліктних складових і навчитися спілкуватися з ними. А також зрозуміти, як переобразити їх.
Потрібна мужність, щоб стати перед лицем цих аспектів нашої особистости, які б ми воліли не бачити і не визнавати своїми.
Потрібна мужність, щоб стати перед лицем тих емоцій і почуттів, яких ми боїмося, які зумовлюють страждання, які створюють незручності, які змушують нас соромитися самих себе.
Щоб по-справжньому взяти у власні руки своє життя, щоб змогти визнати в собі присутність трьох складових, які я вважаю фундаментальними для особистости (фізичний, психічний і духовний виміри), щоб навчитися любити по-справжньому, ми повинні спочатку навчитися любити самих себе, беручи відповідальність за власні емоції та почуття.
Ми повинні навчитися не цуратися жодного з наших аспектів, і знати, як їх переображати.
Не визнавати, не бачити, не прислухатися до власної особистости – це занадто легкі механізми, вони калічать нашу особу, виснажують її, позбавляють життєздатности і деформують справжню структуру особистости кожного з нас.
Ми повинні відмовитися від незрілого погляду на речі, який не відповідає ані нам самим, ані нашому життю.
У черговий раз, несвідомо, ми зосереджуємося на ідеалізованій фігурі батька і матері, втрачаючи зв’язок з реальністю і можливість полюбити ті наші аспекти, які в дитинстві вважали неприємними для наших батьків, друзів і близьких осіб, і які ми вважали ворожими для нас.
Якщо ми не усвідомимо цього, то протягом всього життя будемо поводитися відповідно до того, як асимілювали наші дитячі переживання.
Ці незрілі невротичні ситуації з часом можуть стати серйозними перешкодами, комплексами, напруженістю і фобіями, які обмежуватимуть наше життя, які роздвоять і розіб’ють на частини нашу особистість, закриваючи нас від вільного потоку любови.
Ці частини, неприйняті нами, з часом повстануть і перетворяться на драконів і демонів, які переслідуватимуть нас до кінця життя.
Те, що в собі ми сприймаємо як загрозу, насправді є чимось таким, що прагне нашої уваги, але ніколи її не отримує.
Для мене любов – це возз’єднання всіх наших складових і створення внутрішньої гармонії.
Ми повинні прислухатися до всіх голосів, які лунають з глибин нашого буття, і розпочати діялог між ними.
Це вже закладено в нас, достатньо надати цьому всьому слово.
У певний прекрасний момент нашого життя ми повинні примиритися самі з собою.
Не приймаючи себе, ми віддаляємося від серця; не приймаючи себе, ми відмовляємося від відповідальности за наше життя; не приймаючи себе, ми ніколи не досягнемо внутрішньої гармонії.
Натомість ми повинні:
- навчитися позитивно використовувати нашу особисту історію;
- переживати помилки як досвід;
- навчитися розуміти навколишній світ;
- розвивати віру в самих себе;
- зростати в повазі до себе; жити творчо;
- розпочати шлях психодуховного зросту; і нарешті зрозуміти, що все те, що ми відчуваємо всередині себе, має право на існування.
* *
Глибоке прислухання до власних емоцій і почуттів веде до справжнього самопізнання.
Під відповідальністю за власні емоції я маю на увазі усвідомлення того, що ми чуємо в глибині нашого серця.
Більшість з нас переконані, що прислухаються до свого серця, але насправді вони неспроможні почути його, оскільки те, що вони нібито чують, лиш ілюзія прислухання, якої їх навчили.
Багато хто надає перевагу тому, що діється, а не відчувається.
Усвідомити власні емоції означає бути вільними. Вільними відчути те, чого по-справжньому прагнемо глибинами власного серця.
Взяти відповідальність за свої емоції означає прагнути жити відповідально і вповні, а не безвідповідально робити те, що хочеться.
Бути вільними від того, що думають про нас інші.
На жаль, дехто відчуває те, чого інші від нього очікують, щоб він відчував; те, що його змусили відчувати.
Звісно ж, ми повинні враховувати думку інших, але передусім ми не повинні забувати, що ми – Божі діти.
Тобто ми повинні враховувати думку інших як Божих дітей, як носіїв Божої печаті.
У першому розділі Книги Буття читаємо: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою».
Отже, ми створені на образ і подобу Бога.
Бог, в Якого я вірю, не змушує відчувати те, чого ми відчувати не хочемо, оскільки дав нам свободу.
А от засоби масової інформації занадто часто намагаються зумовити наші почуття.
Нам пропонують незрілі емоції, які зумовлюють психологічний занепад на користь глобального ринку.
Подумаймо, наприклад, про рекламу: скільки фальшивих потреб нам нав’язують, щоб задовольнити ринок, щоб змусити нас витрачати, споживати і таким чином замкнути в безкінечному колі ринкової економіки.
Нам нав’язують емоції з метою контролювати населення, аби вигідно продати те, що міжнародні консорціуми виробили і запрограмували для продажу і споживання.
Саме тому люди вважають, що переживають справжні емоції, та насправді вони нав’язані сильними світу цього.
А з іншого боку, подумаймо про те, скільки осіб переживають любов у підлітковому форматі – без належної відповідальности та поваги до іншого.
У цій сфері забагато плутанини, адже секс плутають з любов’ю, а любов з сентиментами.
Справжня любов, щоб витривати в подружжі, потребує чогось іншого.
Деколи, переглядаючи новини, усвідомлюєш, якою мірою це людство втратило повагу до себе.
Це розбите на дрібні уламки, заплутане і пусте людство, яке втратило справжні цінності.