Я вважаю неврозом усі випадки, коли речі або осіб не називають своїми іменами.
Невроз як відсутність автентичности.
Людство продовжує обманювати себе. Здається, що воно інакше і не вміє.
Воно не може повірити в те, що створено на Божий образ і подобу.
Воно не може зрозуміти власної гідности. Гідности зумовленої самим лише фактом життя.
Саме тому кожен з нас має пройти через страждання та звільнення від власних неврозів.
Кожен має визнати корінь неврозів у власному «я», а не шукати його в інших.
Звичайно, ми можемо також зустріти й інших людей з неврозами. Саме тому ми повинні зростати, звільнити серце та психіку, щоб розпізнати справжніх ворогів і взяти на себе відповідальність не піддаватися спокусам і не дозволяти їм зумовлювати нашу поведінку, а також саме перед такими людьми свідчити нашу відмінність, нашу здатність асиметрично відповідати на наші неврози, негативні думки, жорстоку і деформовану логіку.
У ці роки як ніколи я починаю розуміти, що джерело неврозу та плутанини криється у відсутності діялогу між різними складовими нашої особи: тілом, психікою і духом.
Більшість людей вважають важливими лише відчуття, фізичний аспект, задоволення почуттів, красу тіла, естетику та зовнішню видимість.
Інші ж надають перевагу емоціям, почуттям, шукаючи мотивацію, скрупульозно і прискіпливо аналізуючи свою поведінку.
Ще інші ілюзорно переконані, що дбають про духовний вимір, втрачаючи відчуття тілесного аспекту, участі в грі, занурення в життя.
Необхідно плекати і підтримувати життя у всіх трьох складових і змусити їх вести діялог між собою.
Не утискати якусь із них, не надавати привілей у розвитку, а прагнути гармонії між ними. З легким акцентом на духовну частину.
Оскільки саме вона виступає провідним орієнтиром.
Усі люди невротики, хтось більшою мірою, хтось – меншою. Ніхто не може повністю нейтралізувати невротичну складову.
Саме тому позитивна автентична особа завжди йде шляхом психологічного та духовного зросту.
Просте віддалення від речей і від світу, допомога іншим не стануть у пригоді, якщо немає цього віддалення від речей всередині себе, якщо спочатку ви не допомогли своєму «я».
Звільнення від відчуження полягає у створенні в собі певних факторів, які сприятимуть автентичним взаєминам з іншим.
Особистість відчужується, коли намагається задовольнити лише власні бажання, не враховуючи інших осіб.
Необхідно змогти звільнитися від особистих проекцій, від своїх потреб, лихоманки всевладдя та нав’язливих ідей.
Необхідно вміти стати перед собою, щоб звільнити власний розум, власне серце, щоб змогти по-справжньому прийняти себе й інших.
Лише таким чином інший не перетвориться на дзеркало наших потреб.
Лише таким чином ми не ослаблюємо іншого і не перетворюємо його на звичайну річ.
* *
Так, існує і проекційний тип особистости. По суті, проекція – це самообман.
Вбачати в інших поведінку, характер і думки, які насправді присутні лише в нас самих, має за мету зберегти самоповагу.
Але це не справжня повага.
Проекції заважають заглянути вглиб власної ідентичности, зрозуміти, ким ми є насправді. Це втеча від відповідальности.
Екзистенціяльна духовна мандрівка, про яку я говорю, полягає в розумінні того, що корінь усіх проблем заховано в нас, а не в інших.
Проекція заважає автентичності, зупиняє позитивний розвиток особи.
Проекція заважає пізнанню іншого, бо не вловлює його справжню сутність.
Той, хто живе в ілюзорному світі проекцій, втрачає зв’язок з дійсністю. Він замикається в сфері лихоманки всевладдя, не визнаючи жодних обмежень.
Натомість для тих, хто вирушив у цю подорож, відчуття існування полягає в щоденному переході з рівня проекцій на рівень особистої відповідальности, постійного оновлення, навернення і переображення.
Це складний, невідомий і невичерпний шлях.
До місця остаточної повноти, тобто до кінця шляху, неможливо дійти чи його опанувати.
Шлях розуміння веде до звільнення від власного ілюзорного вигаданого світу, в якому живуть лише прагнення і потреби власного «я».
Справжній мандрівник духу відмовляється маніпулювати іншими та дійсністю, визнаючи їхню відмінність і питому унікальність. Саме так народжується справжня грандіозна здібність слухати інших, жертвуючи своїм егоїстичним «я».