Багато людей, які пошукують за духовним, вбачають в Ісусі, подібно як у Будді, просвічену людину: людину, яка цілковито була проникнута Богом і на своєму духовному шляху до Бога пробуджена. Він, мовляв, знаходиться на тому ж рівні, що й інші засновники релігій, як от Будда, Магомет, Конфуцій чи Лао-Цзи.
Проте ми, християни, визнаємо, що Ісус – Син Божий. І ми маємо щось інше на увазі, коли говоримо про себе як про синів та дочок Божих, аніж те, що, наприклад, говорять індійці, що всі ми є синами і доньками сонця.
Екзегети сперечаються стосовно того, як сприймав себе сам Ісус або як зрозуміли євангелисти це звання: “Син Божий”. В юдейській традиції син завжди був поняттям співвідносним. Отож Син Божий означає те, що Ісус має особливий взаємозв’язок з Богом і в особливий спосіб належить Йому. Філософія стоїків визнає за кожною людиною гідність богосинівства. Лука переносить богосинівство в саме Різдво і розуміє його так, як це розуміли в грецькому середовищі. Собори ранньої Церкви – вслід за Лукою – виразили поняття Богосинівства Ісуса грецькими категоріями спорідненості сутності та походження від Бога.
Деякі богослови вважають, що це викривлення біблійного розуміння Ісуса як Сина Божого. Проте, на мою думку, це розвиток того, що написано про Ісуса в Біблії. Правда, завжди треба дотримуватися зв’язку між біблійним розумінням та догматичним, що розвинулося на тлі грецької філософії. Лише коли ми беремо до уваги цей зв’язок, ми стаємо відкритими для таїнства Богосинівства Ісуса, яке в кінцевому підсумку завжди залишається таїнством та перевершує наше людське розуміння.
Потрібно стерегтися таких висловлювань: “Син Божий означає те, що Ісус є сином Божим, як і всі ми”. Християнське богослов’я твердить, що Ісус є Сином Божим за Своєю суттю, а ми – тільки через участь. І воно дотримується цього догматичного твердження не з ціллю втиснути Ісуса в рамки людських понять а щоб відкрити нам зір на невимовне таїнство Його Особи.
Ми ніколи не осягнемо вповні тайни Богосинівства Ісуса. Безперечно, існують різні способи, щоб побачити нам Ісуса Сином Божим. Проте нам не оминути того, що Бог у неповторний спосіб виражається в Ісусі або – як висловлюється Карл Ранер – Бог сам абсолютно об’явився людині в Ісусі (Rahner, Christentum, 732-733).
Йосиф Рацінґер розрізняє в Новому Заповіті поняття “Син Божий” і просто “Син”, як Себе весь час називає Ісус у Євангелії від Івана. “Син Божий” походить від богослов’я царів Старого Заповіту, і це поняття застосовується до імператора Августа. Ісус є царем саме на хресті. Як цар Він водночас є слугою, який приймає смерть за нас. Поняття “Син” просто відображає тісний зв’язок Ісуса з Отцем, який стає видимим найперше в молитовному зверненні “Авва, Отче!” Хоча цей зв’язок Ісуса з Богом є неповторним, але не винятковим. Ісус радше бажає і нас залучити до цього молитовного досвіду, щоб і ми правдиво могли відчути себе синами і доньками Божими (пор. Ratzinger, Einführung 174-181). У Євангелії від Івана “Син” означає “ідентичність діяльності і буття, дії і особи”. “Він весь є Сином, Словом, Місією; Його діяння сягає основи Його буття, нероздільне від Нього самого. І саме в цій єдності буття і діяння полягає Його особливість” (там само 182).
У визнанні Ісуса Христа Сином Божим виявляється істинне начало нашої віри. Головне в Ісусі є те, що Він не тільки був Людиною, Яка через розважання та аскезу відкрилася для Бога. Вже Біблія, а згодом грецькі Отці Церкви по-іншому бачать динаміку відносин Бога і людини. – Вона прямує не від людини до Бога, а від Бога до людини. Бог став Людиною. Бог сам прийшов на цю землю.
І це, звісно, має прообрази. На думку стародавніх греків, боги навідуються до людей, щоб їх обдарувати. Лука, який найбільше використовує грецькі уявлення, говорить, що Бог навістив нас в Ісусі Христі. Але Ісус не так навістив нас, як це робили грецькі боги, які тільки мимохідь завертали до людей. Бот в Ісусі став Людиною і в цій Людині назавжди пов’язав Себе з людством.
Також і в юдействі Бог є Богом, Який сходить на землю, щоб допомогти Своєму люду. Бог промовляє до Мойсея в палаючому кущі: “Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки” (Вих. 3:8). Бог Ізраїля піклується про народ. Він хоче звільнити його і відкупити.
Проте це сходження вниз набирає в Ісусі найвищого виміру. Благовість про Різдво говорить нам: Бог воплотився, став Людиною. Він прийняв наше смертне тіло. Він став дитям: безпомічним і немічним. Бог прийняв людську природу з усіма наслідками. В Ісусі Він явився не як диктатор, Який вселяє всім жах, а як ранима людина; як той, хто потрапляє в інтриги тогочасного суспільства і потім помирає в жахливих муках на хресті. Бог узяв на Себе усі людські страждання аж до смерті, навіть до насильницької смерті. Іван відображає це влучним висловом: “І Слово сталося тілом” (Ів. 1:14).
Бог узяв на Себе наше тіло. Він “ввійшов у плоть”. Він зустрічає нас у нашому тілі. Він прийняв усі стадії людського буття: немічність дитини, бунтарство підлітковості, зріле життя. Він витримав усі досвіди, які переходимо й ми, щоб освятити нас та відкупити.
Тим-то втілення Бога в Ісусі Христі виражає не лише щось суттєве про Ісуса Христа, а й про Бога. Тут ми зустрічаємося з іншим образом Бога: Бог є не тільки далеким, а й близьким. Він солідаризується з нами. Він “покинув небо” і зійшов до нас.