Як ми можемо нині проповідувати воскресіння Ісуса так, щоб у цьому розкривалася сутність християнства?
Насамперед це Радісна Новина про наше власне воскресіння. Ми не застрягнемо в безконечному ланцюгу реінкарнацій, а ввійдемо через смерть у славу Божу. Нас очікує сам Христос, Який випередив нас у смерті та пообіцяв розкаяному розбійникові на хресті: “Ти будеш зо Мною сьогодні в раю” (Лк. 23:43). Наше життя має конкретну мету. Воскресіння є чимось більшим за невмирущість душі, про що говорив ще грецький філософ Платон, – ми будемо взяті з тілом і душею в Божу славу, навіть коли це земне тіло зотліє, щоб згодом перемінитися в небесне тіло, як про це каже Павло в Першому посланні до коринтян: “Сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1Кор. 15:44).
Послання про Воскресіння є запевненням також того, що ніщо в нашому житті неспроможне відлучати нас від Бога. Немає кінця, який не стане новим початком, немає темряви, яка не розвидниться, немає розпачу, зневіри, які не переміняться в надію і довіру, немає завмирання, з якого не розвинеться нова життєздатність. Смерть і Воскресіння наочно виявляють нам, що Бог все перемінить у нас, що навіть мертве в нас Він пробудить до нового життя. Прекрасними словами відтворив цю таїну смерті і воскресіння апостол Павло: “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:38-39). Тож ми сміло можемо тут, у цьому житті, поставати з гробу наших страхів, співчуття та жалю до себе, з нашої темряви та нашої розпуки – до радості життя в Бозі.
А смерть і воскресіння дають нам мужність вистояти супроти всього, що перешкоджає життю, що тримає людей у гробі та бере їх у полон. Воскресіння відбувається не тільки з нами, а через нас для інших людей. Воно підбадьорює нас до “повстання за життя”.
* *
Якщо для Луки центральним змістом християнської віри найперше є Воскресіння, то Павло у своїх Посланнях акцентує головно на хресті. Він протиставляє хрест юдейському та грецькому розумінню Бога та людини: “Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!” (1Кор. 1:22-24).
На противагу ностальгії юдеїв за тим, що Месія має засвідчити Своє посланництво повновладним знаменом, та ностальгії греків за мудрістю і містичним видінням, Павло протиставляє Хрест. Хрестом Бог насправді встановив повновладне знамено Свого діяння і таким чином виповнив тугу юдеїв у несподіваний для них спосіб. А в Розіп’ятому явилася досконаліша мудрість від тієї, яку ми можемо осягнути через філософські диспути чи релігійне пізнання в таємничих релігіях.
Це мудрість Божа, яка сторчма перевертає усі наші здогади щодо Бога та людини. Павло проголошує мудрість, яка робить людину досконалою, яка впроваджує її в таїну її втілення та в таїну Бога. Тож Павло пише до коринтян: “Ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу” (1Кор. 2:7). Сам Дух Божий відкриває нам цю мудрість, а разом з тим і глибини Бога та глибини людського буття (пор. 1Кор. 2:10-11).