Попри всі інші релігії, ми все-таки можемо констатувати, що християнство розвинуло в наслідуванні Христа особливе відчуття до убогих та відкинутих. Воно продемонструвало нову солідарність зі зневаженими цього світу.
У буддизмі також наявне співчуття до всіх людей. Але воно виявляється передусім у серці окремої людини. Воно не веде найпаче до дії, як це на ділі в житті протягом століть явила християнська любов до ближнього.
Богослов’я визволення сьогодні усвідомило цей аспект християнського діяння та християнської солідарності. Саме в епоху “хижацького капіталізму” та абсолютизації ринку і його законів християнство зі своїм посланням, зокрема баченням в убогих та голодуючих Христа, має виконати велике завдання. Ми не чинимо це наперекір іншим релігіям, а разом з ними.
Спільними силами ми повинні зберігати це почуття любові до людей, які нібито нічого не дають державі. Коли чинним виявиться лиш право сильних, цей світ надовго залишиться незаселеним. Тоді слабші збунтуються, чинитимуть могутній опір та вимагатимуть своїх прав. Християнська заповідь солідарності і любові до ворогів актуальніша сьогодні, ніж будь-коли. Без любові до ворогів – а це ми переживаємо в епоху тероризму – людство не зможе вижити.
Проте як можу я сьогодні конкретно практикувати любов до ворогів? Невже на це стане моїх сил? Як маю я любити того, хто шантажує мене на роботі, постійно плете проти мене інтриги або й фізично поборює мене? Як сестра повинна любити брата, який після смерті батьків намагається заперечити її право на спадкоємство?
Любов до ворогів не означає, що мені все подобається в них. Але вона вимагає, щоб я не зробив собі з іншої людини ворога. Ми не сміємо відповідати ворожістю на ворожість. Коли ми відповідаємо злом на зло, ми постійно боремося з ближнім своїм. А тоді діє право сильнішого.
Проте коли за обличчям ворога я побачу його власне безсилля, тоді я не сприйматиму вороже його ворожої поведінки супроти мене. Я розумію, що він намагається мене побороти, тому що він перебуває в стані боротьби проти себе самого, тому що неспроможний прийняти багато чого в самому собі. Любити його означає, за Христом, найперше молитися за нього та благословляти його, бажати йому жити в гармонії зі собою, віднайти внутрішній мир. На це я здатний лише тоді, коли не дозволяю втягувати себе у ворожнечу. Я потребую внутрішньо дистанціюватися з ворогом. Лише тоді можу його благословляти та бажати йому позбутися ворожості супроти себе та інших – і так справді стати людиною. Любов до ворогів надовго сповнить мене внутрішнім миром. Врешті, вона принесе радість й мені самому, навіть тоді, коли це даватиметься дуже важко. Бо я не сповнюся ворожістю до іншої людини у своєму внутрішньому єстві. Я радше почуватимуся вільним і в такому вільному стані просто і з любов’ю виходитиму легко назустріч тому, хто плекає до мене ворожнечу, не даючи побороти себе та нав’язати мені своїх правил гри.
Ми здатні на любов до ворогів, коли справжнє своє начало знаходимо в Бозі, а не в осудженні людей. А в любові до ворогів ми маємо участь у Бозі, “що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мт. 5:45). Таким чином любов до ворогів є виявом нового образу Бога, Якого звістує нам Ісус. Ісус проповідує нам не тільки цілковито іншого Бога. – Він Сам живе любов’ю до ворогів. У Своїй смерті на хресті Він показує нам, що несе тягар насильства та любов до ворогів аж до кінця, і завдяки цьому світ стає світлішим і ліпшим.
Те, що любов до ворогів і нині надто актуальна, мені відкрилося, коли я почув повідомлення про терористичний акт 11 вересня 2001 року в Америці. Спершу в мені здійнялася жага помсти, що з цими терористами неодмінно треба якнайскоріше покінчити. Але водночас я розумів, що помста лише ускладнила б ситуацію. Тоді почалася б боротьба релігій, культур, що принесло б світові саме лише горе.
Тої миті я зрозумів, наскільки важливою є любов до ворогів саме сьогодні з усіма сьогоденними політичними реаліями. Ми не маємо права називати когось ворогом через теракти. Ми повинні нести любов усім людям. Це не означає, що ми не повинні поборювати тероризму. Але ми не сміємо вплестися у вир ненависті. Лише серце, яке дає шанс для кожної людини, може в нашому світі знайти шлях, як боротися з насиллям та терором. Спершу ми повинні зрозуміти ненависть терористів, щоб долати її любов’ю та відкритістю.
* *
Не досить лише гордитися тим, що ми, християни, маємо заповідь любові до ворогів. Євангелист Матвій також розуміє Нагірну проповідь так, що через поводження християн наш світ осяює світло, яке заясніло в Ісусі. Тож любов до ворогів є постійною вимогою до нас, християн, щоб Дух Ісуса вів нас по життю. Історія Церкви, на жаль, дає нам велику кількість прикладів, коли християни проповідували любов до ворогів, але водночас виступали проти іновірців, виявляючи насильство. Тож послання любові до ворогів є постійною працею над самими собою та зміною своєї поведінки в повсякденному житті в Дусі Ісусовім. А починати треба зі щоденних конфліктів. Любов до ворогів означає, що я ніколи не дивлюся на особу, з якою конфліктую, як на ворога, котрого мушу побороти. Я вступаю гідно в боротьбу, щоб належно витримати та пережити конфлікт, що стане для усіх благословенням.
Любов до ворогів важлива й там, де я працюю, якщо навколо мене плетуться інтриги. Коли я почуваюся сином чи донькою Божою, тоді я, хоча й зважаю на них, однак не дозволяю їм накладати на себе печать злоби та вражати мене. Любов до ворогів кінець-кінцем є шляхом до внутрішньої свободи та самостійності. Будучи дитиною Божою, я знаходжу опору в Бозі. Тим-то я можу поводитися стосовно інших людей так само великодушно, як це робить Господь з добрими і злими, справедливими і несправедливими. Люблячи ворогів, я переживатиму вже тепер свою участь у Бозі.
Матвій запевняє того, хто практикує любов до ворогів, що він є досконалий, цілісний, повноцінний, як і Небесний Отець (пор. Мт. 5:48). Для мене в цих словах відображається єдність молитви і дії, містики та політики. Містичне переживання єдності з Богом веде мене до нової поведінки в житті. А нова поведінка знову таки ґрунтується на досвіді єдності з Богом, яку ми переживаємо в молитві.