Наш час для багатьох – пора прозрінь і відкриттів. Але не лише гірких, які часом наводять сум’яття і жах, а також радісних, подібних на зустріч із новими прекрасними країнами. Цілі царини вітчизняної і світової культури, які довгі роки замовчували і спотворювали, знову повертаються людям. Серед цих «незнаних земель» ми знаходимо й світ Біблії. Що знало про неї більшість наших співвітчизників двох останніх поколінь? Сама вона була практично недоступна, а відомості про цю книгу черпали з сухих, чорно-білих підручників.
Тому мало хто пам’ятав, що Біблія була першим перекладним літературним твором, першою книгою, яка вийшла з-під друкарського верстата (бо ж і Ґутенберґ, і Іван Федорович, та й інші першодрукарі розпочинали свої труди саме з її видання). Мало хто знав, що вона – одна з перших в історії книг, яка підлягала систематичному знищенню. Вже за півтора з лишком століття до н. е. її списки розшукували і палили солдати еліністичного царя Антіоха Єпифана; так само чинила й поліція римського імператора Діоклетіяна в 300 році. Над Біблією глумилися скептики XVIII ст., її «розвінчували» нацистські ідеологи й бойовики штурмової антирелігійної пропаганди. Але ця ж гнана книга, довкола якої тривала напружена боротьба ідей, неухильно прокладала собі шлях країнами й континентами.
Досить лише поглянути на давньоруські чи західні біблійні манускрипти, щоб зрозуміти, з яким благоговінням трудилися над ними люди. Ювелірно оздобленні чеканні палітурки й мальовничі буквиці, віньєтки й мініятюри й, урешті, власне текст, переписаний старанно й любовно, свідчать, що на Біблію дивилися як на святиню, як на коштовний скарб. І таке ставлення збереглося, навіть коли минули сотні років.
Нині Біблію видають понад тисяча вісьмастами мовами, причому лише новоєвропейських перекладів налічують сотні варіянтів. Її багатомільйонні тиражі важко облікувати. Її видають у формі фоліянтів, буклетів, брошур і багатотомників, із коментарями й без них. Є Біблії Брайля для незрячих, скорочені, дитячі, ілюстровані, записані на електронних носіях. Уже понад 200 років працюють харитативні Біблійні товариства, які друкують і поширюють текст Писання. Такі товариства були й [на території Російської імперії] в XIX ст. Цікаво, що найдовша телеграма, яку коли-небудь надсилали, була новим перекладом Євангелія, що його з нетерпінням очікували читачі.
Не дивно, що довкола Біблії віддавна складали чудернацькі легенди. […] На Біблії ворожили, з її допомогою намагалися довідатися термін початку війни чи кінця світу. Бувало, що в біблійних пророцтвах вичитували натяки на папський Рим, царську Росію, Наполеона, зростання політичної могутности Китаю…
Водночас Біблія от уже дві тисячі років є предметом пильного наукового вивчення. Її досліджують із позиції філології й історії, богослов’я і літературознавства.
Нині самі лише праці про Біблію і коментарі до неї могли б заповнити обширну книгозбірню, де на кожний рядок Писання відвели би по стелажу тлумачень. Серед них і такі, що розглядають Біблію просто як пам’ятник давньосхідної й античної письменности. З одного боку, це слушно, але з іншого, зрозуміло, що Біблія – феномен значно складніший, ніж релікт сивої давнини чи художній твір, як епос про «Гільгамеша» чи «Енеїда» Вергілія. В іншому разі вона не мала б так багато ганьбителів і так багато почитателів.