Глибоке невдоволення тим, в якому стані перебуває світ, і відмова змиритися з цим звучали вже в пророків – від Амоса до Малахії. Проте більшість із них ще не завжди відрізняла прийдешнє преображення світу від суто земних і навіть політичних подій. Невдача Ізраїльського царства, руйнування теократичної мрії поступово звільняли свідомість від утопічних фантазій. У біблійній літературі того часу останнє й найбільше Богоявлення все частіше зображають як цілковито чудесну подію. Ця тема стає головною в пророків-апокаліптиків, твори яких або стали частиною окремих збірок (Книги Йоіла й Даниїла), або увійшли в книги інших пророків (Ісаї та Захарії). Ці пророки вже ведуть мову не про звільнення Ізраїля від зовнішніх ворогів, а про вселенський Суд, воскресення мертвих і Преображення світу.
1) Перемога Бога над силами зла, втіленими в імперіях (Іс. 24-25:5; 27:1)
Упродовж V-III ст. відбулося поступове ослаблення світової перської держави і на історичну арену вийшли греки (греко-перські війни). Можливо, ці події спричинилися до появи апокаліптиків, які проповідували в Єрусалимському храмі.
Левіятан символізує космічні сили зла.
2) Месіянський бенкет. Перемога над смертю (Іс. 25:6-9; 26:16-21)
У цих гимнах, мабуть, уперше в Старому Заповіті висловлено віру в воскресення мертвих.
3) Пророк Йоіл. Прийдешній останній Суд (Йоіл. 1-4)
Ім’я Йоіл (євр. Йоел) означає «Ягве – Бог» і за своїм змістом тотожне імені Ілля. Про особу пророка та роки його життя точно нічого не відомо. На думку більшости біблістів, Йоіл пророкував у IV ст. до Р. X., в епоху, коли на старозавітну Спільноту зі всіх боків чигали небезпеки як духовного, так і політичного характеру. Кордони Юдеї звузилися до найменших розмірів; вона перебувала під владою персів. Чимало юдеїв уже жило в розсіянні. Одне з найголовніших завдань керманичів народу полягало в тому, щоб допомогти зберегти правдиву доброчесність і вірність Заповітові. Книга Йоіла має есхатологічний характер. Вона започатковує цілу низку апокаліптичних книг, пронизаних очікуванням Божого Пришестя. У пророцтві про виливання Духа на всіх членів Громади апостол Петро вбачає передбачення П’ятдесятниці (див. Дії 2:14 і наст.).
1-2:12. Причиною того, що пророк почав проповідувати, стало страшне лихо, яке спіткало Юдею: сарана знищила посіви, прирікши народ на голод. Пророк робить стихійне лихо прообразом прийдешнього Дня Господнього. Він закликає народ до покаяння. 2:1-12. Хмара сарани, яка сіє смерть. Її образ перетворюється в пророка на картину світової катастрофи. Сарана – це вже не просто жадібні комахи-спустошувачі, а таємничий вершитель відплати. Образ сарани ми бачимо й в Об’явленні, де закована в залізні лати сарана символізує сили зла, що вирвалися назовні (див. Об. 9:1-12). 2:18. Покаяння врятує вірних у дні страшного лиха. 2:20. З півночі зазвичай приходили всі вороги Ізраїля (ассирійці, скити). Тому тут північ – місце, звідки постійно йде загроза. 3:1-2. Якщо раніше Дух Божий сходив тільки на обранців (пророків, назореїв, царів), то в День Господній увесь народ Божий буде осяяний небесною силою. Сподівання на це вселенське сходження Духа спрадавна жило в Старому Заповіті (див. Чис. 11:29). Воно відбулося в Сіонській світлиці, коли над Христовими учнями запалали вогненні язики. 3:3-4. Образи космічних катастроф, ознак близького Судного дня (див. Мт. 24:29; Лк. 21:25; Об. 6:12). 3:5. Апостол Павло, пояснюючи це місце, наголошує на слові «кожен», а отже, унеможливлює його тлумачення у вузькому значенні (як спасення самих ізраїльтян). Народ Божий – це кожен, хто прикликає Ім’я Боже та виконує Господні накази (див. Рим. 10:12-13). 4:1-3. Йосафатова долина лежить в околицях Єрусалима. Пророцтво має подвійний зміст: а) відродження Останку народу Божого, розсіяного серед племен; б) відродження Церкви в грізну апокаліптичну епоху. 4:9-14. Пророцтво про загальні війни, які будуть роздирати світ перед настанням Судного дня. Цього дня правда Божа остаточно переможе. 4:17-21. Царство вірних Йоіл зобразив у видимих образах. Його змальовано у вигляді щасливого, безтурботного земного життя. Ці образи притаманні мальовничій мові пророків. Вони певною мірою підживлювали ідеї земного месіянства (див. Бл. Єронім. Тлумачення на Йоіла, гл. III).
4) Месія (Зах. 9:1-17; 11-12; 14:1-9)
Друга частина Книги Захарії (глави 9-14) відрізняється за мовою, стилем і темами від першої. У ній уже немає згадок про відновлення Храму, а йдеться про набагато пізнішу епоху, ніж VI ст. (у 9:13 згадано греків). Про пророка Захарію, Зоровавеля й первосвященика Ісуса мова більше не йде. На відміну від Аггея (Огія) та першої частини Книги Захарії, автор уже не очікує швидкого відновлення Давидового царства. Його сподіванням притаманний есхатологічний і апокаліптичний характер. Промови про пастирів народу відображають, очевидно, пізній період, коли юдеїв очолював первосвященик.
У другій частині Книги Захарії йдеться про падіння поганських царств і есхатологічну битву вірних проти сил темряви. Народ побачить Господа, якого він «проколов» своєю невірністю (12:10). На відміну від земних царів, Месія увійде у святе місто як Провісник миру.
9:1. Цим віршем починається друга частина Книги пророка Захарії. Пророцтва про долю Сирії (Хадрах і Дамаск) та Фінікії (Тир і Сидон), як вважають, походять із часу, коли їх підкорив Олександр Македонський (333 р. до Р. X.). 9:9-10. Месія, на відміну від Олександра та інших завойовників, проголошуватиме мир. І тоді народові Божому вже стануть непотрібними колісниці й коні. Лагідний Цар правитиме не силою зброї, а Духом Господнім. На ослі царі їздили тоді, коли не бажали розпочинати війни. Тому й Христос в’їхав в Єрусалим на цій мирній тварині. Євангелист, розповідаючи про вхід Господній, наводить пророцтво Захарії (див. Мт. 21:1-5). 11:12-13. Пророк каже про те, як низько невдячні люди оцінили (вартість раба, див. Вих. 21:32) свого небесного Пастиря. «Гончарським полем» називали неродючі глинисті землі, які коштували дуже дешево. Тут показано прообраз вчинку Юди, який отримав за свою зраду ціну раба (див. Мт. 27:5,9-10). 12:2-8. Після битви з ворогами Божими Єрусалим (Церква) піднесеться і перебуватиме під покровом Небесним. 12:10. Цей вірш тлумачать двояко: а) народ Божий, розкаявшись, буде плакати, шкодуючи про те, що він «проколов» Господа своїми гріхами («…будуть дивитись на Мене, Кого прокололи…»); б) ідеться про стражденного Месію (див. Іс. 53), страждання якого подарують світові спасення. І в тому, і в тому випадку пророцтво прообразує хрест Хреста. 14:8-9. Пророцтво про Царство Боже, яке прийде у світ і стане джерелом живої води. У цьому Царстві Володарем буде лише Господь.