Але що відбувається, коли ми живемо по-божому? Бог приносить дари в наше життя, дуже подібно до того, як зростають плоди в нашому саду – такі, як любов до інших, утішання життям, спокій. Ми виробляємо охоту лишатися вірними, бажання співчувати у своєму серці та переконання, що глибинна святість пронизує речі та людей. Ми виявляємо, що прагнемо додержувати присяги вірности. Гал. 5,22 («Послання»)
У цьому світі люди знемагають без любови й пошани більше, ніж без хліба. Матір Тереза з Калькути
У перші роки нашого подружжя ми з Ріком мали жахливі проблеми, які почалися з самого початку – у наш медовий місяць. Це сталося з багатьох різних причин, але один прикрий випадок завдав нам особливо глибокої рани. Ми їхали через канадський Ванкувер, і Рік, подивившись на мене, промовив дуже ласкаво й ніжно: «У мене виникла ідея. Я подумав, що ми можемо разом створити альбом, куди будемо записувати все найкраще, що станеться за роки нашого подружжя. Наші особливі подорожі. Особливі події. Можливо, вкладемо туди кілька фотографій. Щоб, сидячи в старості на ґанку у своїх кріслах-гойдалках, ми могли передивлятися його і згадувати, яке чудове життя прожили разом».
Не знаю чому, але в мене був недобрий настрій того дня, і я відповіла: «Думаю, це жахлива ідея!» Його обличчя скривилося від розчарування й сум’яття. Я не пам’ятаю, що сталося далі – можливо, ще й досі живий сором за те, що я відкинула пропозицію любови свого чоловіка, стер мої спогади, – але я просто розчавила його! Він запропонував мені щось вкрай важливе і зовсім не характерне для чоловіка, а я взяла і розтоптала це в багні. То була мить абсолютної ницости.
Рікові знадобилося двадцять років, але він таки відплатив мені!
Одного Різдва я вирішила, що Рікові потрібне нове барбекю. Зауважте, що я сказала: «Я вирішила». У нас було барбекю настільки зіпсуте, що тільки Рік знав, як його запалити, щоб не згоріти самому. Я подумала: «Я не можу навіть послати дітей, щоб вони запалили його, перед тим як Рік повернеться додому, тому що вони спалять самі себе!»
Неподалік саме зачинявся магазин-склад, і я купила це чудове, просто фантастичне барбекю для нього. То було не просто неймовірне барбекю з безліччю усіляких причандалів, воно, крім того, дуже дешево коштувало! Я не знала, де себе подіти від захвату, знаючи, що маю на те Різдво супер-особливий подарунок для нього. Накривши барбекю, я поставила його в гараж, аж до моменту великого різдвяного сюрпризу.
На Різдво в нас зібралася вся далека родина, а тому в домі було повно людей. Усі знали, що я приготувала щось особливе для Ріка, тож, коли всі скінчили розпаковувати дарунки, ми разом вирушили до гаража. Хтось приготував відеокамеру, щоб зафіксувати ту радість, яку він мав пережити. Я не могла дочекатися тієї миті, коли Рік зазирне під покривало і побачить барбекю.
«Що це таке?» – запитав він, піднявши покривало.
«Барбекю!» – промовила я із силуваною радістю і непевною ноткою розчарування, невиразно передчуваючи, що «великий» момент от-от закінчиться катастрофою.
Він кинув на нього один-єдиний погляд і сказав: «Мені не потрібне барбекю». Так усі мої різдвяні надії і мрії на друзки розбилися об землю.
І щоб ви надто суворо не судили Ріка, мушу сказати вам, що він місяцями натякав мені, що хоче супутникове телебачення. Тож, сподіваючись знайти під покривалом супутникову тарілку, він відчував радісне хвилювання. І коли він побачив замість неї барбекю, воно виявилося цілком не до речі. Я ледве змогла дійти до спальні, де впала, заплакана, на подушку, згадуючи його лихими словами. Мене принизили перед усіма, і я була така засмучена. І виявилося, що мій подарунок не лише було відкинуто – крім того, я не могла позбутися того клятого барбекю, тому що магазин вже давно зачинили! (Мій свекор, Ріків батько, був такий ласкавий. Він сказав: «Ти знаєш, мені якраз потрібне нове барбекю». Він купив його в мене того ж дня, і воно стояло без вжитку в його дворику цілих два роки аж до його смерти).
Ця історія не скінчилася тим, що ми пішли розлучатися до суду наступного дня. Між нами відбулася ДОВГА розмова зі сльозами, обіймами та примиренням. Наш досвід у той час, безумовно, був недоладний і болісний, однак він став сімейною легендою. Історія про «різдвяне барбекю» не раз слугувала нам приводом для сміху й ущипливих жартів.
Як можна побачити в останньому розділі, усі ми маємо звички – такі, як формалізм, тривога, заклопотаність і перфекціонізм, – які, замість того щоб глибоко в нашій душі плекати радість, фактично її убивають. Очевидно, ми страшенно бажаємо страждати разом з іншими, оскільки, замість того щоб плекати в них радість, ми убиваємо ту радість, яку хоче в них бачити Бог. Я убила радість у Рікові; він убив радість у мені. Я більше не хочу цього робити. І ручаюся, що ви також.
Античний філософ Філон Олександрійський сказав: «Будьте добрими. Усі, хто вам трапляється, знемагає у важкій боротьбі». Як могло б змінитися ваше щоденне спілкування, якби ви дивилися на людей у світлі цієї мудрости? Якби ви знали, що всі ті люди, які вам трапляються – члени сім’ї, приятелі, колеги, сусіди, незнайомці, – мають таємне горе, хіба це не змінило б ваше ставлення до них? А що, якби ви вважали однією з головних цілей свого життя плекання радости в інших? Як ви гадаєте, чи це вплинуло б на те, яку радість відчуваєте ви?
Погляньмо на чотири способи, якими ми можемо плекати радість у тих, хто оточує нас – іншими словами, способи, якими ми можемо запросити інших досвідчити ту радість, яку віднайшли самі.