Чи неправда завжди буває брехнею?
Двадцять третього вересня 1943 року від вибухівки, яку підклали під казарми Торе Палідоро, що неподалік Рима, загинув один німецький солдат і двох було поранено. Німці арештували 22 італійців і відвезли їх до Палідоро, щоб розстріляти, якщо не знайдеться винний.
Сальво Д’Аквісто, двадцятитрирічний італійський поліцейський, намагався захищати арештованих. Безрезультатно. Тоді сказав, що це він підклав вибухівку, хоча це була неправда. Так цей молодий чоловік ціною свого життя врятував 22 арештованих.
А ось ще одна подібна подія з часів Другої світової війни.
Есесівці зайшли до інтернату для фізично неповносправних дітей, якими опікувалися сестри-монахині, і почали вимагати списку дітей та історії хвороб. Сестри сховали дітей і відповіли, що в інтернаті немає таких хлопців і дівчат. Це була правда, бо есесівці шукали неповносправних дітей, щоб потім вбити їх у газових камерах.
Чи монахині й молодий поліцейський сказали неправду?
Що таке неправда? Восьма заповідь повчає: «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього». Тут варто акцентувати на слові «на». Вживання слів, котрі не відповідають дійсности, перетворюється на гріх тоді, коли спрямовані проти когось, коли когось кривдять, спричиняють комусь біль.
А тому і поліцейський, і монахині не сказали неправди в моральному сенсі, бо захищали ближніх.
Неправда – це завжди гріх проти любови ближнього. Коли неправдиві слова не спрямовані проти нікого, то це не можна назвати злом. Наприклад, жарти або оповідання.
ВРЯТОВАНІ БЕЗ БРЕХНІ
Словесні двозначності
Аріани ненавиділи і переслідували святого Атанасія, який був патріярхом в Олександрії у IV столітті. Якось, аби уникнути переслідування та ув’язнення, він сів до човна і поплив рікою Ніл на південь до пустелі Тефаїди.
Однак неприятелі довідалися про його втечу і розпочали переслідування. Атанасій помітив, що їхній човен рухається швидше, наказав змінити напрям і пливти назад до Олександрії. Незабаром їхні човни пропливали один біля одного. Аріани навіть не припускали, що Атанасій може повертатися до Олександрії.
– Чи ви не бачили єпископа Атанасія? – запитали в супутників Атанасія.
– Він недалеко звідси, годину тому пропливав човном у напрямку Тефаїди, – відповідали ті.
Аріани подякували і швидко рушили далі. Атанасій врятувався. Його супутники сказали правду, але обдурили неприятелів. Водночас це не була неправда, бо їхні слова не були спрямовані проти когось. У цьому випадку йшлося про добро ближнього, про те, щоб урятувати його від несправедливого переслідування.
Єпископ у лахмітті жебрака
Святий Тома Бекет, архиєпископ Кентерберійський (пом. 1170) захищав інтереси Церкви і віровчення. Король Генріх II наказав арештувати його. Єпископ перевдягнувся в лахміття жебрака, осідлав коня і втік.
Якось увечері він випадково зустрів людей, які його переслідували. Вони не були впевнені в тому, що перед ними архиєпископ, тому запитали:
– Ти архиєпископ Тома?
Тома Бекет голосно засміявся і, показуючи на своє лахміття, відповів:
– Погляньте, у що я одягнений. Хіба це подібне на одяг єпископа?
У сутінках переслідувачі не бачили його обличчя, а лахміття свідчило про те, що перед ними не той, кого вони шукають. Вони розсміялися й поїхали далі. Цього разу життя єпископа було врятоване.
Отець Майєр
У Німеччині священикам, котрі не підкорялися несправедливому урядові та його законам, забороняли виконувати священичі функції. Така доля спіткала отця Майєра. Однак він не зважав на заборону і продовжував хрестити, сповідати, уділяти інші святі таїнства та відправляти Літургію. Поліція наказала арештувати його.
Один з поліцейських підозрював, що отець Майєр може їхати громадським транспортом через центр міста, тому зупинив кінний екіпаж, відчинив двері і запитав:
– Тут є отець Майєр?
Священик був у цивільному одязі, сидів недалеко від дверей. Коли він почув запитання, то спокійно і байдуже звернувся до інших пасажирів:
– Чи хтось з вас називається отець Майєр?
Ніхто не відповів ствердно, і священик голосно звернувся до поліціянта:
– Ви ж чули, як пасажири відповіли, що серед них немає того священика.
Поліціянт зачинив двері, і отець Майєр спокійно поїхав далі.