Не можна сказати, що наступні слова не дивують Марію – вони також на початку викликають у неї сумніви, здивування. Проте пояснення, яке дає Гавриїл, достатньо, щоб розвіяти побоювання. «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе» (Лк. 1:35). Може, для нас замало було б такого лаконічного твердження, щоб позбутися сумнівів і побоювань. Однак Міріям була вихована в такій культурі, де пам’ять про Божі діла була жива. Де слова Писання не сприймали як гарні літературні оповідання, а усвідомлювали їхню силу, а, точніше кажучи, силу Божу, що ховається в них. Поза сумнівом, Міріям неодноразово слухала історію про створення світу, ймовірно, сама знала її напам’ять. Вона знала також інші події з історії Ізраїля, де Бог діяв Своєю силою через Духа. Для неї це не було мітичне минуле, якась далека історія, це була її історія. Ця єдність з подіями давнини стала особливою рисою, яку плекав вибраний народ. Згадка про чуда і вдячність за них Богові народжує в серці переконання, що це не якась далека реальність, призначена для небагатьох. Справи, які Господь чинив колись давно в житті патріярхів, пророків, царів, можуть бути і моєю участю! Таке переконання плекалося в народі, особливо у важкі хвилини, і саме такий був час, коли Бог стає людиною. Коли ми розважаємо над тією розмовою, яка відбулася понад дві тисячі років тому в Назареті, усе в ній може видатися нам дивним: починаючи від ангела, який приходить до єврейської дівчини, та мови, якою вони розмовляють, і закінчуючи результатом цієї розмови. Така проблема є в нас, що живемо сьогодні. Інакше було з Міріям. Мабуть, історія її предків не була для неї далеким і мертвим минулим. Вона знала про випадки, коли Бог розмовляв зі Своїм народом через посланців, це не могло її здивувати. Вона знала, що її Бог може призупинити закони природи. То не були вивчені знання, а частина її життя, можна б сказати – досвід, який через живий зв’язок з Божою дією в історії її предків став щоденним життям у Назареті.
Божа сила
Кожен, хто коли-небудь хотів хоча б якоюсь мірою поглянути на Біблію як на літературний твір, що виник у конкретній культурі, не міг не зауважити, що Святе Письмо дуже любить те, що ми назвемо паралелізмами, своєрідними повтореннями, які мають на меті на чомусь наголосити, звернути увагу на якусь правду. Чудові приклади цього можна знайти в псалмах. Погляньмо, наприклад, на Псалом 29. Уже на самому початку зустрінемо такі повторення, які привертають нашу увагу: «Дайте Господу, Божі сини, дайте Господу славу та силу!» (вірш 1) або далі: «Голос Господній над водами, Бог слави гримить, Господь над великими водами! Голос Господній із силою, голос Господній з величністю» (вірші 3 і 4). Автор цих слів виражає в них якусь правду про Бога, і щоб звернути на неї увагу, повторює її двічі, тільки дещо іншими словами. Тут найважливішою є не ідентичність слів, а їх послання. Таким чином перший вірш псалма наголошує, що тільки Богу належить могутність і слава. Далі псалмопівець говорить про могутність Божого голосу і спершу виражає це, кажучи, що той ширяє над водами (а, отже, для нього нестрашне те, що було страшним для перших читачів книги), і відразу після цього додає, що Божий голос здіймається над великими водами, наголошуючи таким чином всемогутність і велич Бога! Ідучи далі, він говорить про голос, сильний, і доповнює це словом «величний». Могутність і достойність певною мірою покриваються, і саме таким чином автор псалма хоче оспівувати велич Бога. Могутність може бути іншою характеристикою достойности, так, як води відповідають безміру води. Чому я пишу про це? Навіщо наводжу ці паралелі, які біблійні автори особливо любили і часто їх використовували, щоб розповісти, Яким є Бог, яка його дія?
Погляньмо тепер на момент Благовіщення так, як його описав євангелист Лука, звернімо особливу увагу на те, що в цьому фрагменті стосується Святого Духа. Сумніви Міріям розвіює твердження ангела: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе» (Лк. 1:35). Якби ми поглянули на цей фрагмент сцени, яка багато століть тому розігралася в Назареті, у ключі згаданих раніше паралелізмів, то це, можливо, розкрило б нам новий для нас елемент тотожности Святого Духа. Тож погляньмо на цей вислів як на паралель: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе». Те, що було сказане в першій частині висловлювання, було також сказане іншими словами в другій його частині! Виходить, що Святий Дух був далі названий силою Всевишнього! Сила Всевишнього – це інша назва Духа! Без сумніву, Міріям це не дивує, адже вона знає про дію Бога в історії її предків, знає, з якою силою може діяти Божий Дух! Знає також, що саме Він ширяв над водами, коли зароджувалося життя. Чи вона осягала своїм розумом акт створення, чи знала, як це відбувається, коли Слово Боже стає Тілом? Гадаю, що ні, що це виходило поза межі її розуміння, як і кожної іншої людини. А втім, вона приймала найважливішу правду, яка випливала з історії, записаної у Святому Письмі її народу: Бог діє із силою, незбагненною силою, і для Нього не існує жодних обмежень. Якщо Божа Сила хоче торкнутися її і вчинити щось таке, що не може осягнути людський розум, то вона може її лише прийняти! Якщо Божа Сила створювала світ, то чому в ній надприроднім чином і незрозуміло для неї не може зачатися життя? Святий Дух став відповіддю на її сумніви.
Там, де є Сила Всевишнього, там народжується життя, там трапляються чуда, які годі собі уявити, як-от створення світу і зачаття Ісуса. Перебуваючи в постійному русі, живучи, Дух дарує те життя, яким є сам. Його присутність дарує життя – як фізичне, так і духовне. І тут немає жодних обмежень. Бог обдаровує Духом і ласкою за Своїм уподобанням і, що найважливіше, за Своєю щедрістю! Пригадую як мене надзвичайно зворушили слова провідника моєї спільноти, які він колись, навчаючи, сказав: «Бог задовольняє наші потреби не відповідно до того, чого нам не вистачає, а відповідно до Свого багатства». Саме такий наш Бог! Така Його Сила.
Подібне поєднання Духа з Божою Силою в сцені благовіщення – не єдине в Новому Заповіті. Мабуть, на особливу увагу заслуговує ще один фрагмент з Євангелія від Луки. Перед вознесенням Ісус навчає Своїх учнів про те, що провіщало Писання, а також передвіщає те, що ще має статися. Він говорить про «одягнення силою з висоти» (див. Лк. 24:49). Тут Святий Дух знову названий силою! Дії апостолів подібним чином пишуть про Нього. Вони бачать у Ньому того, хто надає сили! «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас» (Дії 1:8). Найімовірніше, святий Лука таким чином любить характеризувати Третю Божу Особу, любить зіставляти Її з Силою Всевишнього. Саме таку місію він отримав від Всевишнього – проголошувати у своїх писаннях Духа – Силу Божу. Без сумніву, апостол Лука був свідком діяння цієї Сили в ранній Церкві, яка почала дуже швидко розвиватися в тогочасному світі. Він записав на сторінках Дій апостолів свідчення діяльности апостолів та їх учнів, сповнених Святого Духа. Тут він неодноразово згадує про силу, з якою навчали, зцілювали ті, які раніше отримали «дар з висоти» (див. також Дії 4:7 і наст.; 4:33; 6,8). Дії за допомогою Божої Сили, яке описує нам євангелист Дука, не надто дивує нас. Адже це були апостоли, учні, рання Церква. А ми? Де ми загубили того самого Святого Духа? Де заховалися від діяльної Божої Сили? Маємо того самого Духа, ту саму силу, але боїмося побачити такі великі чуда, які описані в Біблії.
Той самий Дух, Який брав участь в акті творення, зійшов на Міріям. Сила Всевишнього обгорнула її. Це надзвичайна Сила, у результаті якої молода єврейка з Назарету народить на світ Бога. Ангел не приховує від неї ідентичности її дитини – він називає її Святою. Можливо, це не справляє на нас особливого враження, ми вже звикли до цього слова: святий Франциск, свята Аґнеса, святий спокій, святе місце. У той час, коли жила Мати Ісуса, святим був тільки один – Єдиний Бог!