Мойсей не лише не забороняє Елдадові і Медадові пророкувати, але висловлює щось таке, що за своєю суттю вказує на його величезну радість через те, що трапилося. Ці слова пророчі. Невідомо, чи він це усвідомлював, але можемо припустити, що краще, ніж ми, знав силу слова. «О, якби то ввесь Господній народ став пророками, коли б дав Господь Духа Свого і на них!» (Чис. 11:29). Бажання Мойсея чудове! Він не зосереджується на собі, не хоче затримати дар тільки для себе, але думає про народ, який був йому довірений. Він – справжній лідер, у ньому немає зверхности й заздрости стосовно отриманих дарів, натомість є піклування про тих, які крокують за ним. Він прагне для них добра, усього найкращого. А чи може бути щось краще, ніж Божий Дух? Чи може бути щось потрібніше, ніж Сила Божа, чи може бути щось бажаніше, ніж пізнання Бога?
У цій події Мойсей є прикладом для кожного, хто хотів би бути духовним провідником. Сам будучи наповнений Духом, він найбільше радів би, якби того самого Духа мали ті, які йому довірені. Одночасно з тим, коли натхнений автор зазначає, що Бог сам діє, уділяючи Духа, кому хоче і як хоче, було також вказано на роль, яку повинен виконувати Мойсей для народу. Будучи Господнім приятелем, він повинен пояснювати народові те, що може видатися незрозумілим чи підозрілим, повинен коригувати його пориви і підтримувати в ньому те, що походить від Духа, навіть якщо для нього самого це є несподіванкою. Говорячи про Мойсея як про лідера, ми дуже часто забуваємо, що попри його тісні відносини з Богом, настільки близькі, що Бог розмовляв із ним як з приятелем (див. Вих. 33:11), він також називався слугою (див. Втор. 34:5; І. Н. 1:1). Його покликання служити стосувалося не лише Бога, але й усього вибраного народу, який він провадив. Близькі відносини з Богом зовсім не звільнили його від служіння тим, які неодноразово виявляли свою невдячність як Богові, так і йому самому. Той, хто в молодості не стикався з невільницькою працею, яка була уділом його співбратів, вже як зрілий чоловік стає слугою свого народу. Якщо по-людськи поглянути на цю ситуацію, то Мойсей володіє всіма атрибутами для того, щоб вивищуватися над євреями, проводирем яких є. Він має таку позицію в суспільстві, якої вони не мали, має освіту, про яку їм і не снилося, має також за собою прихильність Бога, котрий обдарував його великою силою, що лякає також євреїв, розмовляє з Всевишнім, як з приятелем… Чи нам не було б цього достатньо, щоб вивищуватися над іншими? Щоб почутися кращим, вищим, тим, кому слід служити? Однак Бог добре знає, якою є дорога до духовного авторитету, і вчить цього Мойсея. Він не перекреслює його людських якостей, які можуть видатися відповідними для лідера, але знає, що це ще не все. Мойсей знає, що, маючи зв’язки, знання і позицію, здобуту при дворі фараона, він, щонайбільше, може бути жахливим деспотом, який вселяє страх, але не може стати лідером, який вестиме народ упродовж десятиліть. Щоб це стало можливим, він повинен бути слугою, який навчився бути терпеливим, усвідомлює, що довірені його опіці люди належать Богові, а не йому. Карло Марія Мартіні у своїй книжці «Життя Мойсея. Життя Ісуса. Пасхальне життя християнина» виділяє п’ять основних служінь Мойсея ізраїльському народові. Серед них – служіння заступництва. Якщо ми ближче поглянемо на розмови провідника вибраного народу з Богом, то зауважимо, що він неодноразово змушений заступатися за тих, які йому довірені. Він неодноразово просить про прихильність справедливо розгніваного Бога. На його долю припала нелегка служба, але він виконує її із зобов’язанням і любов’ю до тих, які не раз давали свідчення своєї непокори, егоїзму і заздрости. Біблія описує нам саме таку драматичну розмову Всевишнього з Його слугою, який заступається за народ. Вражає рішучість Мойсея. Він готовий віддати своє життя, свій добробут, своє благословення, щоб тільки врятувати ізраїльтян від Божого гніву. Чи нам це щось нагадує? Може, ми вже десь про це читали? Апостол Павло пише щось подібне в контексті спасення своїх братів євреїв (див. Рим. 9:3). Але чи справді йдеться лише про Павла з Тарсу? Можна також запитати, з кого він узяв приклад? Хто упевненого у своїй правоті фарисея, який подавав надії стати законовчителем, зробив слугою? Гадаю, ми вже всі знаємо, що ідеться про Ісуса. Лише Сила Божа може вчинити таку переміну – того, хто по-людськи здається важливим, великим, визначним, учинити слугою! І то зовсім не для того, щоб його принизити, розтоптати, упокорити, а для того, щоб той міг стати подібним до Нього самого! Раньєро Канталамеса дуже гарно пише про заступництво, яке є особливою сферою Святого Духа. Бути справжнім провідником означає бути слугою, але не будь-яким слугою, а таким, який наповнений Святим Духом. Ми бачимо це на прикладі Мойсея, а також на прикладі Міріям з Назарету, котра у відповідь на наповнення Святим Духом промовляє: «Я ж Господня раба».