Вибраний народ, описаний в Книзі Йоіла, особливо на її початку, перебуває в кепському становищі. Він сам у нього вліз, сам на себе накликав усе, що тепер позбавляє його життя: неврожаї, саранча, вороги… З дня на день його сили тануть. Сам він – немовби висохла земля, яка не може принести плоду, яка конає від спраги. Але ж він народ Господа, Який не дозволить йому загинути, Який прийде на допомогу і не каратиме навіки. Він прийде з достатком, а не з піпеткою, відміряною дозою, якої вистачило б, аби вижити, аби підтримати життєві функції. Він прийде у Своїй щедрості, а це означає, що дасть більше, ніж можна сподіватися, і не стільки, щоб Ізраїль вдовольнився, щоб нічого не бракувало, щоб було якраз у міру. О ні! То буде набагато, набагато більше!!! То буде як дощ, який не лише змиє куряву з вулиці, освіжить спраглі сади, але також напоїть потріскану землю, учинить так, що на ній з’являться калюжі, у висохлих руслах річок знову потече вода, і навіть пустеля розквітне! Промокне не лише взуття, не тільки верхній одяг, але не залишиться сухої нитки, сухої волосини, клаптика шкіри, який би не пережив зустрічі з цією зливою. Чому? Бо Бог щедрий! Бо, даючи, Бог відштовхується від Свого багатства, а не від наших потреб. І, що цікаво, Він хоче відкопати в нас ті величезні мрії, очікування, які виходять поза рамки того, що людське, що, як нам підказує наша фальшива скромність, пасує. Бог завжди може дати більше. І хоч би ти невідомо як старався, однак не випередиш Бога в Його бажанні давати самого Себе. Своїми словами Він навчає нас, якою є Його щедрість, який розмах Його діяння. Батько не показує дітям своїх можливостей, умінь, якщо не хоче, щоб діти очікували від нього те, що він їм показав. Якщо люблячий батько покаже синові, що може носити його на плечах, то не для того, щоб тепер малюк безрезультатно цього від нього вимагав і залишився розчарованим, бо тато не хоче його носити. Бог неодноразово виявляє марнотратність стосовно Своїх дітей не для того, щоб вони тільки захоплювалися Ним, а для того, щоб використовували те, що Він дає, і раділи щедрістю Його дарів.
Коли ми вчитаємося у вже згадувані рядки пророцтва Йоіла, то зауважимо, що про велич і несподіванку Божого дару свідчить не лише дієслово «виливати», яке нагадує зливу, ми зауважимо, що Всевишній наголошує на цьому ще інакше. Звернімо увагу на адресатів Духа, який виливається. Хто вони? Ким є ті, які заслужили собі на таке благословення, на таке обдарування?
У біблійному тексті насамперед вжито окреслення «кожне тіло». Дух повинен розлитися на кожне тіло! А це несподіванка! Не на одну людину, провідника народу, можливо, священика чи пророка, навіть не на якусь вибрану групу, старших народу чи левітів, які служили при Храмі, навіть не на якихось особливо праведних і богобоязливих. Просто на кожне тіло! На кожного. Просто, без жодного прикметника чи епітета. Не на «кожного побожного» або «кожного правдомовного», або «кожного чистого», а просто на кожного. Це, мабуть, дивувало, шокувало, може, навіть дещо згіршувало. Часто ми, коли чогось не розуміємо, згіршуємося, намагаємося це собі чимось пояснити, якось пом’якшити, щоб воно нас не лякало. Так ми по-людськи пояснюємо собі Бога і Його діяння. Але, на щастя, Господь усе це передбачив і не залишив цього одного визначення «кожне тіло» на здобич нашим викривленим поясненням. Текст Книги Йоіла одразу розвиває це твердження, дає ніби пояснення, що під цим розуміти: синів, дочок, юнаків, старших, рабів і рабинь (Йоіл. 3:1-2). Ким є згадані тут люди? Це саме і є всі: і чоловіки, і жінки, і молоді, і старі, і вільні, і ті, що в неволі. Стать, вік, соціальне становище тут не мають значення.
Може, нас вже це не дивує, може, ми вже звикли до того, що перед Господом усі мають однакові права. Принаймні знаємо, що такою є теорія, з практикою в нас буває гірше, бо не раз нам хотілося б визначити, хто скільки повинен отримати ласк за ту чи іншу модель побожности, вік чи соціяльний статус. Утім, теорію ми засвоїли відмінно: кожен може отримати ласки від Бога, кожен може отримати Святого Духа. Однак ті люди, до яких було скероване послання Йоіла, не мали таких знань, принаймні не всі. Я кажу це не для того, щоб дати оцінку, а радше, щоб показати певний етап пошуку правди, той етап, який у щоденному житті нам важко усвідомити.
Уривок, в якому ідеться про створення людини, і про який ми вже раніше згадували в наших дослідженнях, дуже чітко говорить про однакову гідність жінки й чоловіка перед Богом. Однак він вказує на те, що вони не ідентичні, і ця відмінність була наміром Сотворителя. Якщо уважно придивитися до історії людства, описаної на сторінках Біблії, то неважко побачити, що культурні рамки ставили жінку значне нижче, ніж це було в перших главах Книги Буття. Знання, яке випливає з натхненого опису створення, було приглушене невідповідним для неї способом життя. Жінка опинилася нижче від чоловіка, на плечі якого лягла релігійна відповідальність у повному вимірі. Як відомо, на практиці жінка також повинна була брати участь у тому, що теоретично становило обов’язок лише чоловіка, адже саме вона опікувалася господарством у домі, де жив цей чоловік, саме вона виховувала дітей, прищеплюючи їм основи релігії, зокрема й синів, доки вони не переходили під пряму опіку батька. У Біблії маємо приклади величних, відважних і побожних жінок, які були показані вірним як взірець, але порівняно з героями чоловічої статі їх значно менше. Пророцтво Йоіла не дозволяє, однак, оминути жінок, використовуючи якесь викривлене пояснення того, що може приховувати вираз «кожне тіло». Воно згадує і синів, і дочок. Не каже, наприклад, «твої потомки», але розрізняє чоловіків і жінок. Можливо, для тих, що приспали десь у своєму серці образ, який ми знаходимо в Книзі Буття, таке твердження було революційним. Не лише сини, не лише чоловіки, а й жінки будуть удостоєні чогось такого надзвичайного, як виливання Божого Духа! Цим твердженням Бог повертає такий порядок, який Він запровадив у Своєму створінні, усі перед Ним рівні у своїй гідності, незважаючи на те, що вони відіграють різні ролі.