Нам може здаватися, що ця реальність нас не стосується, що ми – не апостоли, що ми у своєму житті не пережили чогось такого надзвичайного, як виливання Духа в Горниці. Бо якби ми щось подібне пережили, то все було б інше, усе б змінилося. Наше життя було б цікавішим, більш промовистим, повнішим, наша робота набрала б іншого характеру, наші відносини покращилися б. Нерідко ми таким чином намагаємося виправдати те, що не хочемо користуватися даром, який дав нам Отець. Я впевнена, що кожен християнин може переживати щось набагато більше завдяки Тому, хто був нам даний. Ми закопали в собі надзвичайно дорогоцінний скарб, який був нам посланий… Та ще не все втрачено. Бог постійно хоче обдаровувати нас Своїм Духом.
Щось схоже відбувалося з апостолами, які були наповнені в Горниці в день П’ятдесятниці. Бог чудово знає, що молодій Церкві потрібна підтримка, що Він повинен нагадувати їй про дар, який вона отримала. Невдовзі після виходу з Горниці сповнені ейфорії учні зіштовхнулися з опором їхньому проповідуванню, який анітрохи не був спричинений їхнім занедбанням чи послабленням ревности. Наука, яку вони проголошують, викликає спротив тих, які не повірили, і цей спротив дуже швидко перетворюється на переслідування (див. Дії 4). Проповідування із силою, яке підтверджується чудами, не можна залишити поза увагою. Петро та Іван притягують до себе увагу священиків і книжників. Заарештовані ними не перестають свідчити про те, що пережили. Автор Дій апостолів вказує, що Петро промовляє до них, будучи сповнений Святим Духом (див. Дії 4:8). Тож, як бачимо, Дух увесь час присутній, супроводжує тих, на яких раніше був вилитий. Однак це не звільняє цілковито апостолів від сумнівів і вагань. Тому вони скеровують свої молитви до Бога, представляючи Йому в них свою – по-людськи безнадійну – ситуацію. Бог не обмежує Себе, коли щось дарує, тому Він відповідає на їхні молитви, знову посилаючи Свого Духа (див. Дії 4:31).
Церковна традиція звикла називати цей момент «малим Зісланням Святого Духа». Це ніби повторення того, що трапилося у свято П’ятдесятниці. Чи було це потрібно, якщо воно вже колись раз сталося? Богові, мабуть, ні, а апостолам так. Всевишній добре знає людину і те, що вона швидко забуває, знеохочується, що потребує постійної мотивації, постійних доказів. Це повторне зіслання Святого Духа є для мене саме таким виходом Бога назустріч потребам людини, є вказівкою на те, як Всемогутній пристосовується до потреб тих, з якими співпрацює. Досвід Бога, Який повторно посилає Свій дар, щоб наповнити серця, в яких почав народжуватися страх, – це досвід, який особливим чином показує материнське обличчя Бога. Він не тримає в непевності тих, які довірили Йому свої долі, а спішить зі Своїм даром, що їх скріпити.
Євангелист Лука зазначає, що під час повторного виливання Святого Духа, затряслося місце, в якому перебували зібрані на молитву. Землетрус – це один із наслідків Божого об’явлення. Божа могутність спроможна зрушити землю в її основах і затрясти нею. Настільки могутній є Той, Який приходить! Настільки могутній є Той, Яким наповнилися апостоли! Чи могли вони чогось убоятися, переживаючи в собі присутність Всемогутнього? Чи могли відмовитися проповідувати Добру новину, якщо завдяки ній у них оселилася Сила Божа? Переслідування не припинилися, вороги не втекли, не навернулися відразу. Об’єктивно кажучи, труднощі залишилися, але проповідників Євангелія супроводжували чуда, зник їхній страх, і вони були готові віддати за Ісуса навіть своє життя. Сила Божа, яка супроводжувала їх, примножувала число вірних і оживляла Церкву – цьому не заважали переслідування, проповідників не знеохочували труднощі, нестатки, невпевненість у завтрашньому дні. Церква росла і міцніла, бо вірні усвідомлювали дари, які отримали.
Помиляється той, хто вважає, що ті часи минули, що тепер є інакше. Достатньо поглянути на ті країни, в яких християни платять дорогу ціну за визнання себе послідовниками Ісуса. Якби не Святий Дух, який наповнює їх, вони вже давно б зникли з лиця землі. Церква в цих країнах повинна була б припинити своє існування. Однак так не відбувається. Незважаючи на утиски, християнство там надалі живе, можливо, саме тому, що діти переслідуваної Церкви частіше усвідомлюють, який вони отримали дар, і яке його застосування та сила.
Мале Зіслання Святого Духа може бути чудовою мотивацією для всіх тих, які не відчувають у собі сили даного нам Духа. Бог охоче ще раз переконає тебе про дар, який ти отримав у хрещенні, Бог ще раз охоче виллє Свого Духа, щоб об’явити Себе як мати, котра знає потреби своєї дитини і без зволікань готова допомогти. Одне не викликає сумнівів – Дух хоче, щоб на Нього очікували, щоб Його жадали, закликали. Так, як Його чекали Мойсей, Йоіл, апостоли… Така вже реальність – у Ньому є якась частинка жінки, а правильніше б сказати, це в жінці є частинка Його.