Поганин, на якого зійшов Божий Дух, пророкує правдиво! Він не проголошує свої наперед продумані слова, щоб задовольнити володаря, який йому платить, а промовляє слова Господа! Його вустами говорить Той, Який створив світ, Який виливався на старших Ізраїля, коли Мойсей просив про це Бога. Лише Святий Дух бачить план, який Він приготував, і тільки Він може його оголосити. Він хоче його виголосити! Зрозуміло, що у Всевишнього плани є не лише для того, щоб про них мріяти, а для того, щоб їх реалізувати! Він чинить кроки, які планує, і оголошує те, що задумує зробити. Дух прагне, щоб те, що є в Божому серці, стало тілом, щоб перетворилося з планів у реальність. До цього веде простий шлях: висловити вголос те, що є в серці Бога! Вчинити так, щоб думка, намір стали словом! Можливо, це для нас надалі залишається зовсім незначною дією, але пригадаймо собі, у рамках якої культури ми перебуваємо, читаючи Святе Письмо. Пригадаймо, що означає староєврейське слово давар. Якою є сила слова? Сказане слово стає тим, що означає, воно вже сповняється самим актом його артикуляції! Саме таким є слово, про яке говорить нам Біблія, таку силу Святе Письмо надає тому, що для нас сьогодні вже мало що означає!
Але в давнину люди чудово усвідомлювали, що дійсність якраз будується зі слів. Якби так не було, Балак не прикликав би Валаама і не наказали би йому проклинати Ізраїля, який ступив на землю Моава. Якби так не було, Валааму нічого б не завадило промовляти слова прокляття, навіть коли б вони не постали під впливом пророчого натхнення. Обоє чудово знають, яку силу має слово! Вони не сумніваються, якою є дія думки, висловленої вголос. Чи вони такі наївні? Чи може забобонні? А може, просто мають незатьмарені духовні очі і бачать краще, ніж ми, наслідки сказаного.
Святий Дух, як ніхто інший, має ту силу, яку має слово, і тому Він хоче говорити, хоче промовляти багато слів, джерелом яких є Він сам – Бог. Таким чином план спасення, який Він має для світу, реалізовується. Слово стає тим, що означає. Слово стає тілом. Це особливо правдиве в контексті месіянських пророцтв – усіх, зокрема, проголошених поганином Валаамом. Неважко зауважити «тіло» благословення, яке проголошує моавський пророк стосовно Ізраїля, але тіло Месії вже набагато легше зауважити! Слово, яке предвічно висловив Бог-Святий Дух, що пізніше пройшло через горло поганина, стало тілом! Хіба він міг замовкнути? Чи пророк міг не пророкувати? Це жахлива антропоморфізація Бога, але гадаю, що Святий Дух не міг дочекатися, коли почне взивати вустами Валаама, коли провістить світу (також і поганському!), що зійде зірка з Якова, і з Ізраїля здійметься берло! І Йому зовсім не перешкоджало те, що Він говорив через поганина, адже той тільки позичив Йому своє горло, щоб Він міг взивати так, аби людські сини почули.
Нам уже відомо, що відбувається з тим, що висловлене завдяки Божому Духу вустами пророка Валаама. Він не може проклинати, адже залишається слухняним Господеві і говорить тільки те, що Всевишній дозволяє йому висловити. А те, що виходить з його вуст, є благословенням. Божий Дух благословляє. Те, що він хоче прокричати до Ізраїля, який таборує в долині, є самим лише добром, у цьому немає нічого поганого, немає нічого страшного – є тільки Божа любов. Це взиває Дух до ворогів Моава.
Звернімо увагу на одну важливу річ. Хоч промовлені Валаамом слова лише незначною мірою стосуються майбутнього, вони є пророцтвом. Вони детально не говорять, що відбувається тепер – у момент, коли пророк споглядає на табір ізраїльтян, що прямують до Обіцяної землі. Він говорить про те, як Господь зараз бачить тих, про яких промовляє слова. А бачить Він цілком інакше, ніж бачила б людина. Він зрить Ізраїль таким, яким сотворив. Він бачить також минулі події, як-от вихід з Єгипту, і говорить про них з Божої перспективи. Нас може це здивувати: Як це? Адже пророк повинен говорити про майбутнє! Він повинен розглядати те, що ще не відбулося, що залишається лише в планах, натомість він великою мірою говорить про те, що бачить! Це помилкове судження про покликання пророка, бо він є тим, хто може дивитися як у минуле, так і в майбутнє і теперішнє, але Божими очима, інакше, ніж це робить людина. Він бачить те, чого ми не помічаємо, бо заглиблюємося в цю ситуацію або її розглядаємо крізь призму суто людських аргументів. І саме в такі моменти Дух хоче взивати про те, що бачить Бог!
Ми знаємо історію про блукання євреїв по пустелі і нам добре відомо, що не все було так гладко, що цей народ був невірний, бунтував, нарікав на Бога і Мойсея. А втім, Валаам говорить: «Немає у Якова неправди» (див. Чис. 23:21). Як це можливо? Чи це говорить Валаам від свого імени, чи це через нього стверджує Дух?
Бог, Який дивиться на нас, бачить нас такими, яких нас задумав, якими прагне нас бачити – вже обмитими Його кров’ю, зануреними в Його славу. Це неймовірно, але це правда. Час для Нього не має значення. Він є Богом вічного «тепер»! Тож чи не зауважує нашого гріха? Не бачить, які ми брудні, безнадійні і ні на що нездатні? Звичайно, що Він про це знає! Але це не наша ідентичність: наша ідентичність – бути синами, бути дітьми царя, а те, що нам трапляється згрішити (іноді навіть дуже), не перекреслює нашої тотожности. Зрештою, чому Дух повинен кричати про гріх, якщо Він, як ніхто інший, знає, яку силу мають промовлені слова. Він пророкує про план для тебе. Напевно, ти скажеш: а як бути з пророками Старого Заповіту? Чи вони не говорили про гріх в Ізраїлі? Звичайно, так було. Але звернімо увагу на те, що це не було проголошення гріха без заклику до навернення і, що найважливіше, вказівки на любов Бога і на спасення, яке в Ньому є.
Неодноразово під час молитви з групою людей мені доводилося чути висловлюване кимось «пророцтво» про гріх, яке зосереджувалося на «темній стороні» людини, над якою молилися. Особисто я переконана, що це не був правдивий заклик Святого Духа, що це радше те, що говорить перед Божим престолом обвинувач. Коли я це усвідомила, то постановила більше не молитися з цією людиною, яка висловлювала такі «пророцтва». Плодами її молитви був неспокій і страх, а це не Божі плоди.
Одна моя приятелька часто говорить: «Господь Бог – це не популярний жіночий журнал, який поширить сенсації з твого життя». Гадаю, ця фраза добре відображає протест проти загального способу мислення про нашого Небесного Отця, котрий тільки чатує, щоб вивести на яв наше падіння, скомпрометувати нас перед знайомими і чужими. Бо врешті-решт мусить переконатися, наскільки страшний гріх ми чинили. Тільки чи такий образ Бога відповідає образові Параклета, який стоїть поруч з нами? Чи той, який свідчить за нас, хоче над нами ще трохи познущатися, доки нас оправдає? Такий образ не має змісту, не має логічної цілісности. На щастя, наш Бог є послідовний у Своїх вчинках. Дух взиває до Божої справедливости, яка може оправдати найстрашніші злочини, голосить про те, якими бачить нас Господь Бог. А Він бачить у нас насамперед Своїх дітей.
Ось що я пригадую з дитинства: я бавлюся в саду і готую для ляльок «суп» з болота і трави. Мабуть, не треба пояснювати, якою я була брудною при такій забаві. І коли я так бавлюся, мій тато повертається з роботи, відкриває хвіртку, а я біжу до нього, і він бере мене на руки. Даремно, що я уся в болоті і, напевно, це позначиться на чистоті його сорочки. Ми розмовляємо якусь хвильку в саду, він навіть «куштує» приготований мною «суп», і тільки тоді ми йдемо до ванни митися. І знаєте, що мені найбільше запам’яталося? Те, що тато каже: «Нам треба помитися, бо ми дуже брудні». Не: «ти мусиш помитися, бо страшенно брудна», а «ми мусимо». Думаю, що подібно є з нашим Небесним Татом – коли Він нас бачить, то те, що ми несемо на собі, все болото світу, не має значення. Підозрюю, що якби хтось запитав мого тата, тоді коли я бігла до нього в саду ціла в болоті, що він бачить, то він відрік би, що бачить свою любу донечку, а не нечупару, яка поводиться, як дикунка. Бог реагує подібно: Він бачить не грішника, який тоне в бруді, а свою дитину, царську дитину. І не наказує їй вмитися, а сам допомагає їй у цьому.
І саме про це хоче голосити Дух, Який не перестав говорити разом із закриттям канону Святого Письма. Він постійно хоче голосити про твою гідність, про те, ким ти насправді є, а не про твої маски, які накладає на тебе гріх. Він хоче тебе переконати, щоб ти думав про себе не крізь призму болота, яким забруднився, а крізь призму твоєї найглибшої ідентичности, яку Він завжди бачить.
Один мій знайомий любить повторювати під час наших розмов про гріх, його наслідки і стан людини: «Чи зім’яті двісті злотих – це ті самі двісті злотих?» І він слушно каже! Гріх може принизити нашу гідність, але не відібрати її в нас. Він може в нас забрати почуття того, що ми вищі за наші падіння, вибрики і пригнічення, але не відбере того, ким ми насправді є. Тому у хвилини сумнівів у нас є Хтось, хто стоїть біля нас. Дозвольмо Йому волати: нашими вустами, вустами наших друзів, вустами тих, які стоять на нашому шляху.