Є ще одна річ, на яку варто звернути увагу: кожне благословення є воланням Духа, пророцтвом, яке Всевишній вкладає в наші вуста, хоч часто ми не усвідомлюємо, яку воно має силу, якщо ми висловимо його. Якщо у твоєму серці народжується думка, сповнена добра, бажання благополуччя для нашого ближнього, то це походить від Духа і вимагає від нас, щоби це висловити. Дух хоче позичити твої вуста, щоб те, що тобі здається лише доброю думкою, могло стати тілом – через перетворення її в слово. Джерелом благословення завжди є Бог – тільки Він один є Добром, усе інше, що по-справжньому несе в собі знамення добра, бере початок саме в Ньому. Виголошуючи благословення над твоїм братом чи сестрою, ти дозволяєш, щоб Боже добро стало реальністю, ти співпрацюєш з Богом, так, як пророки Старого Заповіту промовляли не свої слова, що змінювали дійсність.
Утім, дуже часто ми не усвідомлюємо ані джерела наших слів, ані їх сили. Якби ми знали, який ефект може принести промовлене слово, ми б двічі задумалися перш, ніж воно б вийшло з наших вуст. Адже ми не висловлюємо лише благословення. Може здаватися, що бажання зла комусь – це невинний вияв наших негативних емоцій, злости, адже він залишається тільки в словесній сфері. Проте коли ми подивимося на це з біблійного погляду, то легко зауважимо, що це не «тільки» слова. Ми зауважимо, що висловлене має неабияке значення. А якщо джерелом нашого благословення ближніх – а отже побажання їм добра – є Святий Дух, то страшно подумати, де є джерело прокляття! Цим я не хочу сказати, що ти автоматично маєш в собі злого духа, але, може, ти переступив через себе, щоб сказати слова, що засмучують Того, Хто в тобі живе.
Недавно в мене виникла дискусія з однією людиною, яка дуже погано відгукувалася про людей, які стоять при владі в Польщі – я маю на увазі не оцінку ситуації, з якою ми стикаємося, чи вказівку на деякі помилки. Ця людина зосередилася на тих, хто при владі, кидаючи на їхню адресу громи і блискавки, котрі й були прокляттям. Насмілюся сказати, що ця людина – не єдина, хто чинить щось подібне. Гадаю, кожен з нас може вказати на тих людей довкола себе, які не зупиняються на оцінці ситуації чи оцінці окремих рис поведінки, а заходять на крок вперед і бажають зла тим, які на цей момент перебувають при владі. Під впливом цієї розмови в мене виникла думка стосовно ситуації в нашій країні, у світі, а також на місці роботи, у школах, університетах. Хіба може бути добре, коли ми бажаємо зла і проклинаємо? Наші слова не залишаються в «нешкідливій мовній сфері», вони мають силу, вони матеріялізуються. А якби кожен, хто їх промовляє – у трамваї, вдома, у черзі до лікаря – замість словесно виливати зло і характеризувати грубими епітетами урядовців, керівництво, викладача, колегу на роботі, співмешканця, почав їх благословляти… Я вірю, що результати були б відчутні, і щось могло б змінитися на краще! Можливо, якби прокляття замінилося на благословення, тоді ми могли б упевнитися в силі слова.
Черговим етапом слухання Божого Духа, Який у нас живе і хоче нашими вустами кричати, може бути звичайне побажання. Тривалий час у мене з цим була жахлива проблема. Я була розчарована банальністю, яка супроводжувала усі свята, особливо коли мені доводилося придумувати побажання чималій групі людей. Та якось я врешті зрозуміла, що це може бути чудова нагода, аби стати голосом Святого Духа, аби промовити над життям цих людей благословення, яке стане реальністю. Можливо, Бог давно чекає, щоби проголосити про Свої справи, які прагне вчинити в житті цієї особи? Очевидно, не йдеться про те, щоб тепер кожен з нас з трепетом задумувався, чи в тому, що бажає на свята тітці чи дядькові, промовляє голос самого Бога, але усвідомлював, яку силу має промовлене ним слово. Бог хоче добра людині, хоче їй благополуччя і хоче їй здоров’я (як душі, так і тіла). Висловлюючи саме такі побажання, звернімося до Того, Котрий у нас мешкає, щоб у звичайній «банальності» наші ближні знайшли свою частку.
Повернімося ще раз до поганина Валаама і до його пророкування. Мене захоплює його рішучість, коли він промовляє те, що невигідне його замовнику. Говорить, незважаючи на те, що це не сподобається, що не отримає обіцяної винагороди, говорить, хоч вигідніше було би вже замовкнути, а не провокувати царя. У ньому є якийсь внутрішній наказ послуху Духові, Якого він практично не знає. І що цікаво, незважаючи на те, що ми, християни, носимо в собі Святого Духа, Якого повинні хоча б теоретично краще знати, ніж Валаам, ми не завжди виявляємо такий послух. Скільки разів у нас народжується благословення, стільки разів ми повинні його висловлювати: ти не мусиш робити це публічно, але те, що в тобі народилося, вимагає бути висловлене. Один з моїх студентів має дуже переконливий спосіб висловлення цієї правди. Він часто повторює: «Бути дримбою в устах Святого Духа». Я думаю, що це порівняння особливо переконливе для тих, які самі грають на дримбі і знають, що без їхнього втручання інструмент не видасть відповідного звуку. Можна придумати, що грати, але для цього потрібен саме інструмент. Ми потрібні Святому Духові! Ми Йому потрібні, щоб те, що перебуває в Ньому, могло бути виражене! Щоб те, що досі залишалося Божим планом, стало реальністю. Звісно, Він здатен порадити Собі без нас, заграти мелодію без цього конкретного інструменту, але не хоче! Він хоче долучити нас до Своїх предивних справ! Зазвичай ми говоримо: «Я не можу вплинути на дійсність» або «В цій ситуації я безсилий». Але це неправда. Бо відколи ти носиш у собі Святого Духа, ти маєш великий вплив на дійсність і не є безсилим! Адже ти маєш у собі Божу Силу! І цій Силі дуже не терпиться почати діяти через тебе і з тобою! Дух не мовчить, Він кричить, тож потребує людських вуст, щоб люди могли Його почути. І не ображайся, якщо Він промовить до тебе вустами, здавалося б, зовсім непов’язаної з Ним людини – бо ж вже так колись було.