Можливо, нам важко уявити, що означає бути рабом. Рабство, принаймні офіційно, у нашій частині світу відійшло в минуле. Звичайно, ми розуміємо, що реальність довкола нас не завжди виглядає райдужно, і навіть у нашій цивілізованій Європі трапляються речі, від яких кров у жилах застигає, і які нагадують історії з екзотичних і колоніяльних країн. Та незважаючи на це, більшість з нас щоденно не переживають таку долю, і може саме тому нам важко уявити, як це – бути рабом. Є ще одна причина, через яку нам складно говорити про цю проблему
У багатьох людях вкоренилася ментальність раба. Вона так сильно і глибоко вросла в людські серця, що хоч свобода – це питання лише їхнього власного вибору, вони живуть у рабстві. Можливо, навіть цього не усвідомлюють. Яким є життя раба, як ми можемо розпізнати в собі духа поневолення? Раб живе в постійному страху, що його осудять за те, що він зробив, хоч йому вже й пробачили. Може, його господар ще пригадає про цю провину при якійсь нагоді? Страх – це головний мотив усіх його кроків. Він робить щось або не робить, бо боїться наслідків, чинить якусь дію, бо такий обов’язок на нього покладений, а коли його не виконає, на нього чекатимуть неприємні наслідки. Раб чинить тільки те, що йому було чітко повідомлено, і певний того, що може це зробити. Коли в нього з’являється якась думка, що виходить за загальноприйняті рамки, то питатиме без упину, чи зможе це здійснити. Відсутність чіткої відповіді він завжди розцінюватиме не на свою користь. Очевидно, вам добре відомі такі симптоми. Я сама постійно ловлю себе на схожому мисленні. Можна? Чи радше ні? Чи я повинна це робити? А може, якраз не повинна? І що врешті-решт? Яка відповідь? І мушу вам сказати, що доки такі думки сиділи в моїй голові, я не усвідомлювала, що в мене рабська ментальність, що я поводжуся як невільник, почуваюся як невільник, що живу як невільник. Коли ми в чомусь занурені, то нам важко об’єктивно оцінити ситуацію, в якій перебуваємо. І лише через певний час, коли ми вже опинилися в іншому місці, можемо оцінити, де ми були декілька місяців чи років тому. Крім того, що постійно почувалася втомленою і мене дратували чергові «релігійні виклики», я б не сказала тоді, що зі мною щось не так. І тільки тоді настав час, коли я особисто втілила на практиці теорію про свободу в Христі. І раптом зрозуміла, що я вже не є рабом, що я абсолютно вільна!
Важко собі уявити, у чому полягає життя вільної людини, якщо хтось надалі залишається в неволі. Пригадую собі дуже промовистий приклад, який я почула під час реколекцій, котрі організовували отці домініканці в Бялці Татшанській. Щоправда, він стосувався нашого уявлення про вічне життя, але, гадаю, можна віднести його і до цієї ситуації. Якби ми запитали гусеницю, яким є ідеальне життя метелика, то, без сумніву, передчуваючи щось прекрасне, що її чекає, вона відповіла б, що тоді отримає у власність великий листок капусти. Подібно виглядає життя того, хто залишається в рабстві і навіть цього не розуміє: він не може добре оцінити те, чим насправді є свобода. У такому випадку достеменно невідомо, у чому мала б полягати ця свобода. Легко можна створити неправдивий її образ – у рамках уяви раба. Однак ми знаємо, що Той, Хто обдаровує, свободою, нечувано щедрий, і що Його дарунки виходять поза межі нашої уяви.
Чи тільки вільний?
Коли ми перестаємо бути рабами – це вже неабияке досягнення! Це вже справді багато! Одного разу, коли я їхала автобусом на досить далеку відстань, до мене долинула розмова двох чоловіків, один з яких нещодавно вийшов із в’язниці. Він говорив, що дуже радіє, усвідомлюючи, що може так їхати і їхати, і нікому немає діла до того, куди і навіщо він їде. Він сам прийняв рішення, сам купив квиток і вийде там, де захоче. Говорив також, яку радість приносить йому звичайні щоденні дії. У в’язниці він відчував, що його начебто до всього змушують – їсти, митися, спати. А тепер він робить те саме, але вже як вільна людина, і це справляє йому приємність. Гадаю, він прекрасно відчув різницю між неволею і свободою. Можна робити те саме, але вільна людина побачить у цьому інший сенс, ніж поневолена. Лише вільна людина може приймати самостійні рішення і розпоряджатися своєю вільною волею.
Свобода, яку Бог хоче дати людині, незрівнянно більша за суспільну свободу. Та це не означає, що і такої свободи Бог не хоче дати людині. Бог не задовольняється замінниками – трошки свободи і то лише духовної. Ми знаємо приклади осіб, які залишалися вільними, хоч зовнішньо були поневолені. Надзвичайно гарним прикладом цього може бути історія Коррі тен Боом, яка в роки Другої світової війни, будучи німецьким в’язнем, зберегла свою внутрішню свободу. Поза сумнівом, Бог не хотів таких обставин її внутрішньої свободи, але в тому, що залежало від неї, допоміг їй зберегти її.
Повернімося ще раз до пасажира з автобусу, який ділився своїми спостереженнями стосовно недавно отриманої свободи. У цьому, про що він говорив, крім радости і захоплення звучала також нотка смутку. Він захоплювався тим, що може, що є його власним вибором, його власним рішенням, бачив у цьому красу і радість, але все ж переживав, що не має куди повернутися. Дружина залишила його, дітей він не має, батьки померли, брат за кордоном, стосунки з ним не найкращі. Ніби має де жити, навіть знайшов роботу, але чується трохи як безхатько. Не має дому, бо дім – це не чотири стіни, дах і підлога, а щось більше. Однак, говорячи про це, він старався підкреслити свою радість від свободи, хоч десь там через неї пробивався смуток.
Це дозволяє зрозуміти, що свобода – це ще не все, що це лише певний крок на дорозі до щастя. Чи ти думаєш, що Бог, даючи нам свободу, міг залишити нас на півшляху, без особливої можливости руху вперед, а отже, без можливости досягнення цілі, яку має приготовану для нас? Такі дії не в стилі нашого Отця. Бо ж Він завжди дає нам повноту середників для досягнення цілі. Тепер, коли маю певність, що я є Божою дитиною, не мушу боятися. Якщо мені щось не вдасться, прийду до Отця і скажу: «Знову провалила, допоможи мені це направити». Я не перекидатиму відповідальности на інших, а візьму її на себе, бо знаю, що мій Отець любить виправдовувати. Якщо я захочу користуватися благами мого Отця, в яких також маю частку, то уживатиму їх, бо маю на це право. Те, що робитиму, буду робити з більшою певністю, бо Отець дивиться на мене не тому, щоб контролювати мене, а щоб я почувалася в більшій безпеці біля Нього. Адже існує різниця між мисленням раба і дитини.
Думаю, нас не здивує те, кого Отець посилає, щоб Його діти були не тільки вільними, але й мали справжню оселю. Цей дарунок, висланий нашим Татом, не лише «доповнює» усиновлення, але й є для нас доказом того, що це насправді відбулося, що це не сон, не якісь нереальні мрії, а щира правда. Послання до галатів говорить про це чітко: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Гал. 4:6-7). Так! Саме Святий Дух дає свободу і синівство! Знову цей чудовий подарунок, знову Дух від спецзавдань.
Непросто зробити з раба вільну людину, а з вільної людини – сина або дочку. Але ж для Бога немає нічого неможливого! Бо Дух може все. Ми добре знаємо, що тут йдеться не про якусь формальність. Сказати: «ти вільний» і зняти кайдани – це справді не становить труднощів. Справа усиновлення також не є неможливою. Але тут ідеться про щось більше, ніж просто звільнення з в’язниці і підписання документів на усиновлення. Тут свобода приходить через отримання синівської гідности. Разом зі свободою в одному пакеті ми отримуємо родинні зв’язки. Це щось більше, ніж Стародавній Рим, де звільнений раб міг бути усиновлений, але спершу мав бути звільненим, і лише тоді міг увійти до складу сім’ї як її повноправний член. Тут акт усиновлення тісно пов’язаний з отриманням свободи. Шляхом усиновлення ми стаємо вільними!!!
Почати жити вільно, коли ти довший час жив у неволі, це справді неабиякий виклик! У фільмі «Втеча із Шоушенку» є одна сюжетна лінія, яка може це нам проілюструвати. Людина, яка провела в ув’язненні більшість свого життя і звикла до тамтешніх правил, звільнена і може повернутися на свободу. Однак її поведінка значно відстає від поведінки інших людей. На роботі, яку отримує, поводиться дивно, постійно забуваючи, що є вільна, а її життя належить їй, і вона вирішує, що має робити. Довгі роки неволі зробили своє…