Мені дуже подобається дивитися на фізіономії людей у церкві, коли вони промовляють слова: «Проголошуємо смерть Твою, Господи Ісусе, визнаємо Твоє воскресення й очікуємо Твого приходу в славі». Мене особливо інтригує те, чи обличчя присутніх виражатимуть якісь емоції, коли прозвучать ці слова. Так, знаю, це незрілий підхід – замість зосередитися на молитві, я дивлюся на людей. Але, знаєте, якщо є щось таке, що тебе потішає, то хочеш, щоб це тішило й інших, якщо воно також їх стосується. Ми вже трохи звикли до цих слів і вони стали для нас дещо буденними. Нам подобається пояснювати їх наступним чином: «Нехай Ісус прийде в моє щоденне життя, нехай піде зі мною на роботу, нехай буде присутній у тих рішеннях, які я приймаю». І тут наче все гаразд, бо Він повинен бути з тобою, ти повинен Його запросити, але в цій молитві, мабуть, не про це ідеться. Тут мова йде про друге пришестя Христа! Повторний прихід Господа в славі! І тут для деяких людей появляється проблема. Бо вони зовсім цього не чекають. Бо зовсім цього не прагнуть, сподіваються, що доживуть до глибокої старости в здоров’ї і відносному достатку, а тоді спокійно помруть, без жодних фанфар. А от Церква цього чекає! Вона живе іншою надією. Тут зовсім не сказано, що ти помреш! Ти не обов’язково мусиш дочекаєшся смерти. Може виявитися, що ти будеш тим, хто побачить Месію, Який повертається в славі! Чи ти колись про це думав? Колись настане той день, який розпочне вічність, і саме це є майбуттям Божих дітей!
Возносячись до Свого Отця, Ісус провістив, що повернеться. І якщо Бог так говорить, значить так є. Мабуть, єдине, на що ми можемо опертися – це Божі обітниці! Але навіщо Він повернеться? Адже досить би було, якби Він припинив війни, насилля, голод на землі, хвороби, несправедливість, і якось уже було б. Навіть досить добре і приємно. І, можливо, цього людям було б достатньо, але не забуваймо, що крім того, що ми люди, ми ще й діти Божі – правдиві діти Божі! А син і дочка царя мають інші очікування, ніж раби, вони знають щедрість Отця і хочуть брати з неї користь. Ця щедрість необмежена, тому логічно, що нас чекає вічність, і то неабияка, а царська!
Господь повернеться ще з однієї причини. Вона тісно пов’язана з тим, ким ми є як діти Божі. Ісус повернеться, щоб з’єднатися зі Своєю Нареченою, тобто Церквою. Це проливає світло на очікування, вписане в життя Церкви. Наречена чекає, коли прийде Той, Хто обіцяв з нею з’єднатися! Вона не чекає бездіяльно, адже треба ще стільки зробити! Вона також не діє сама – її Наречений наділив її Духом, Який допомагає приготуватися до зустрічі з любим. Без Духа вона була б безпорадна, вічно неготова, вічно запізнена. Отець знав, кого послати, щоб усе відбулося вчасно, щоб приготування не надто затягнулося і щоб не було поверховим.
Заклик Церкви про повернення Господа – це насправді молитва до Духа, щоб Той приготовляв, щоб не перервав Свою роботу. Це поклик закоханої жінки, яка не може дочекатися свого шлюбу, зустрічі з коханим. Якось я розмовляла з однією людиною, яка бере активну участь у житті Церкви. Вона не переставала дивуватися, чому моя спільнота одним зі своїх стрижнів обрала молитву про друге пришестя Господа. «Невже ви молитеся, щоб настав кінець світу?» – питала вона з острахом в очах і неабияким здивуванням. Ми молимося за те, щоб Наречена врешті була готова, і щоб прибув Наречений, аби з’єднатися з нею. І запевняю вас – це зовсім не буде кінець, а тільки початок!
Я заздрю першим християнам через їхній запал в очікування другого приходу Господа! За їхнє тверде переконання в тому, що Він вже приходить, що Він так близько! І за ту любов в їхніх серцях, яка підштовхувала їх просити про якнайшвидше пришестя Ісуса! Вони очікували, що Він прийде вночі із суботи на неділю – тоді, коли воскрес, тому чували кожної такої ночі. Чи йдучи до церкви в неділю, ми усвідомлюємо, що можемо вже не повернутися додому? І не тому, що потрапимо під машину, що з нами трапиться інфаркт, а тому, що може прийти Господь? Гаразд, може не щонеділі, а от в особливий день – у Пасхальну ніч – чи розуміємо ми, слухаючи пасхальний гімн, що великоднього сніданку може не бути, зате може бути весільна учта в Царстві, приготована нашим Отцем?
Можете сказати: це ніколи не настане, завжди щось буде неготове, замало любови, гріх, нечистота, невпорядкованість. Церкву неможливо довести до ідеалу! І частково це правда, але, на щастя, тільки частково. Наречений послав Духа, ми знаємо, що Він є Богом, а Бог може все! Крім того, тут ідеться не про моральний чи структурний ідеал, а про те, щоб прийняти оправдання, яке дає Бог, яке дарує Дух Параклет! Коли Він стоїть поруч з Нареченою, зникають усі її вади, усі її зморшки, вона все більше розквітає і гарнішає красою Святого Духа. І навіть якби обвинувач знайшов найбільші її провини, якби хотів показати найбільший бруд, він не матиме такої можливости, бо поруч стоїть Параклет – Охоронець, Який стирає провини.