ІНСТИТУЦІЯ НА МЕЖІ ВИМИРАННЯ?
Родина опинилася на межі вимирання? Статистичні дані в різних країнах свідчать про поступове зменшення кількости шлюбів. Згідно із нещодавніми дослідженнями, в Італії число цивільних (законних) шлюбів у 2008 році (246 тисяч) скоротилося удвічі порівняно з 1972 роком (472 тисячі). Натомість 2008-го зросла кількість розлучень (+101%) та пар, що живуть окремо (+61%). Церковних шлюбів теж поменшало: із 266 тисяч у 1990 році до 153 тисяч у 2008-му.
«ЛЕГКІ» ТА «СКЛАДНІ» ПАРИ
У деяких випадках шлюб «замінюють» так званим «легким» союзом. Відомо, що в певних культурах існує явище багатоженства, а в деяких країнах для юридичного визнання подружжя достатньо, щоб особи протилежної статі просто жили разом.
Не заглиблюючись у такі делікатні та суперечні проблеми, ми, як християни, маємо ставитися з розумінням та бути максимально відкритими щодо тих, хто прагне будувати свою життєву історію саме таким «оригінальним» чином, що часто зумовлене багатьма соціокультурними чинниками. Однак таке наше розуміння цієї ситуації не означає асиміляції певних способів співжиття або ж відмови від власних релігійних переконань.
Якщо в мене вже є особа, з якою я можу обмінюватися ласками, займатися сексом і завдяки якій мої вечори не такі вже й самотні, адже я з нею спілкуюся, обмінююся думками, то для чого мені взагалі одружуватися? Якщо ж шлюб таки «необхідний», то його можна відкласти на невизначений термін. За такої перспективи діти видаються обмеженням свободи, а якщо ми таки вирішимо мати дитину, то вистачить і однієї!
Насправді чимало досліджень свідчить про те, що такі «легкі» пари найчастіше розпадаються. Хоча бувають і винятки, але співжиття без визначених перспектив та взаємного зобов’язання щодо родини дуже вразливе і перетворюється на втечу від одного партнера до іншого. Разом люди залишаються лише заради приємних ситуацій, які не потребують жодних зусиль.
Натомість будь-яке інтимне єднання двох осіб передбачає спільні переживання, страхи, біль, нудьгу і навіть втрату сексуального бажання, тобто треба бути готовими до моментів самотности й відчаю.
Родинна структура зі своїми природними зв’язками між чоловіком та жінкою, визнана як інституція, що передбачає народження дітей, видається більш гідною та спроможною протистояти негативним чинникам і подружнім кризам, адже має в собі вроджену стабільність.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ПАРИ
Певним різновидом «легких» пар є експериментальні: партнери вирішили, що вони, мабуть, змогли б колись одружитися, але спочатку прагнуть перевірити, як їм житиметься разом упродовж якогось часу. До таких рішень доцільно ставитися з певною делікатністю, але аж ніяк не вихваляти їх. Усі пари мають почуватися в парафіяльній спільноті своїми.
Такий експеримент, або ж подружній тест, породжує ідею раціонального передбачення того, що може статися після одруження. Ця позиція очікування не дуже ефективна, позаяк перевірка базується на тому, чим пара є сьогодні, тож прогнозувати, що буде завтра, за таких умов дуже складно, адже попереду на подружжя чекають різні етапи життєвого циклу та людських взаємин.
Загалом подібний експеримент ґрунтується на знаннях, відносинах, наявних ресурсах, але неможливо пізнати, як вони зміняться в майбутньому. Окрім того, сама ідея жити разом для перевірки вже ослаблює взаємини.
Я не прагну стверджувати, що одруження має бути стрибком у незвідану темряву. Навпаки! Але міцність зв’язків вимірюється на «офіційних змаганнях», а не під час «експерименту». Ці «змагання» містять усілякі труднощі та падіння, які легко позбавляють «експериментаторів» упевнености. Вони потребують тривалого часу (такий собі марафон), чіткого поставлення мети та пильних пошуків усіх можливих ресурсів.
Не перебільшуючи, можна порівняти цю ситуацію з перебуванням в яру, коли ми ховаємося від вовків, у той час як найскладніші випробування переховуються в нас самих.
ВТРАТИ І ЗДОБУТКИ
У час, коли з’являється щораз більше «легких» пар, неправильно сприймати шлюб як складний вибір. Численні дослідження багатьох учених свідчать, що саме статус одруженої особи сприяє як внутрішній гармонії, так і економічній стабільності. Ще позитивнішою є ситуація щодо дітей: в одружених батьків вони краще навчаються, рідше стають залежними від різних речовин та спокійніше поводяться.
У подружжі менше виникають депресії і тривоги. Дослідники наголошують, що гармонійні емоційні взаємини знижують ризик серцевих захворювань та продовжують життя. Окрім того, краще функціонують ендокринна та імунна системи. Єдиним негативним наслідком одруження можна було б назвати хіба що збільшення ваги в чоловіків! Коли подружні стосунки оформлено, то навіть відносини з родинами стають стабільнішими і спокійнішими.
І незважаючи на все це, зараз одружуються значно рідше, ніж у минулому, а більшість подружніх пар розлучаються, не проживши разом і десяти років. Статистичні дані[1] щодо віку тих, хто вступає в цивільний шлюб, такі: 34 роки для чоловіків і 31 – для жінок. Добре, що ми тепер живемо довше…
А НАРОДЖУВАНІСТЬ?
Зменшення кількости одружень автоматично призводить до суттєвого зниження народжуваности. І хоча останнім часом є невеличкий поступ, що зумовлений міграційними процесами, та кількість дітей на пару становить 1,4[2]. Причин багато, але в основі проблеми егоцентрична поведінка людей: у парках і садах ви все рідше чуєте дзвінкі голоси малюків.
Не те щоб треба народжувати якнайбільше дітей у знак протесту проти старости, але спілкування й обмін досвідом між поколіннями просто необхідні для повної рівноваги людства. Навіть у Китаї, де «єдину» дитину передбачено законом, дотепер заохочують народжуваність. В Італії водночас із жіночою емансипацією не зросла кількість послуг для дітей і дуже повільно триває еволюція духу співпраці між чоловіками і жінками. Так, суспільство «очоловічене», але не в героїчному значенні цього слова (як, наприклад, жертовна праця емігрантів, котрі гинули в копальнях, щоб заробити на хліб для дітей, чи смерть у бою заради Вітчизни), а в торговому: нині маємо розпродаж за найкращу ціну «сил» чоловіка чи жінки, котрі за таких умов навряд чи перебувають на одному рівні. Усі прагнуть стати мисливцями і ніхто більше не хоче пильнувати домашнього вогнища.
Конкуренція, яка передбачена природним законом виживання, але без жодної думки про співпрацю, веде до регресу батьківських інстинктів, в яких закладено ласку і важку працю.
Перебуваючи ще в материнському лоні, дитина мусить розвиватися в середовищі, передбаченому природою, але обмеженому сучасним прогресом. Матері зараз сповнені сумнівами і страхами, будучи в полоні суперечливих вражень. Батьки дитини не мають часу на її усмішку чи нічний крик, тож що вже казати про родинну молитву? Або ж жінки, яких покинули чоловіки… Чого тоді дивуватися численним абортам чи відмовам від дітей?
КОМАНДА В ПОВНОМУ СКЛАДІ
Чимало пар одружуються з чітким рішенням про народження лише однієї дитини. Їм видається, що неможливо виростити й виховати більше малюків. Причому всім відомо, що єдина дитина ризикує потрапити під прес батьківських тривог і очікувань, у неї інвестують надмірний «капітал» – і вона опиняється посеред виру проблем та поведінки старших.
Справді, після народження другої дитини деякі родини, котрі не мають постійної підтримки з боку родичів або не можуть наймати няньки, опиняються в глухому куті: життя подружжя стає шаленою біганиною між турботою про дітей, роботою та крихтами вільного часу. Вони повинні бути батьками 24 години на добу! Відтак виникає ризик і соціальної деградації, адже спілкування з іншими зводиться до мінімуму.
Третя дитина потребує значно менше енергії, будучи більше ресурсом, аніж споживачем, який вимагає потрійної уваги. Те саме стосується – пробачте за «провокацію» – і четвертої, але не будемо перебільшувати… Це науковий факт: третій малюк допомагає системі набути повноти і завершености, дозволяючи порівняння між двома підгрупами (підсистемами) – батьків і дітей, і кожна підгрупа має свою генераційну оперативність. Окрім того, спілкування між братами й сестрами в захищеному середовищі допомагає їм краще порозумітися з людьми за межами сім’ї, а також ефективно реагувати на виклики світу. Досвід старших дітей стає здобутком молодших.
Навіть якщо родина не така вже й забезпечена, повний склад «команди» перетворює перебування разом на свято і радісний безлад, дозволяючи отримати значні переваги завдяки простому солідарному життю.
Звичайно, треба вважати щасливими і ті пари, яким доля дала шанс лише на одну дитину. Окрім того, слід пам’ятати про випадки усиновлення, здійснені з найкращими намірами, коли чужі люди стають батьками для дітей із певними труднощами чи хворобами, збагачуючи таким чином свою родину.
Щодо багатодітних сімей, то державні структури повинні гарантувати їм конкретну підтримку і всілякі переваги, а не «милостиню». Якщо вже продовжувати розвивати тему фінансів, то саме наявність дітей забезпечує продуктивність цілому суспільству.
[1] Див. Annuario statistico italiano. ISTAT. Roma, 2009.
[2] Див. там само.