Єред – див. “Яред”.
Єремай (верховинець, горянин, житель високогірської верховини): Хашумів син, мирянин; Езра, на підставі його інтерпретації Закону, спонукав його залишити чужоземну жінку (Езри 10:33).
Єремія, Ірмея, Ярема (Єгова підносить, підвищує):
1. Єремія, син Хілкійї, великий пророк у Старому Заповіті; походив із левитів, із династії Евіятара, його батько був священиком; народився десь коло 650 року до Хр. в Анатоті, що був розташований 7 кілометрів на північному сході від Єрусалиму (Єремії 1:1-3).
Єремія був покликаний на пророка в молодому віці десь коло 626 р. до Хр. Пророкував у Юдеї 40 років за царя Йосії та його наступників: Єгоахаза, Єгоякима, Єгояхіна й Седекії. Сучасниками його ранньої пророцької діяльности були Софонія й Авакум, а вже в похилому віці – Даниїл. Пророк Єремія був глибоковіруючим мужем, повністю відданий Богові, провадив святе життя, щоденно ходячи з своїм Творцем, був великим патріотом і мав невимовно чутливу душу. Він був чутливий до найвищого ступеня болю, соромливий, несміливий, і невдоволений з курсу подій, – проте він ніколи не ухилявся від обов’язків дня, непохитно й безстрашно виконував Божі доручення, суворо критикував себе й у всіх ситуаціях покладався тільки на Бога. Безперечно, його завдання було тяжке. Нарід духовно-релігійно й економічно-політично стояв на краю безодні. Він бачив, що Юдея йде хиткою ходою до руїни. Він бачив, як єгипетський фараон Нехо, вавилонський цар Навуходоносор і Асирія плюндрували його край. Переживав внутрішній, душевний конфлікт (Єремії 15:10; 20:14-18), однак стан депресії звичайно тривав коротко й він невдовзі повертався до попередньої рівноваги. Був самітнім, нежонатим до кінця життя й відмовився брати участь у товариському житті та громадських розвагах свого народу (Єремії 16:1-9), щоб таким чином могти всебічно й безсторонньо служити народові Божим об’явленням, бути дійсно захисною “фортецею, залізним стовпом і мідяним муром” проти царів Юдеї, проти її князів, проти її священиків та проти її населення (Єремії 1:18).
Єремія, як речник Божої волі й Божих інтересів, мав універсальні погляди, цебто в своїм пророцтві не обмежувався виключно до Ізраїля. Він провістив інвазію на Юдею народом із “півночі” (Єремії 1:15; 4:6 і наст.; 15:6); окупацію Юдеї (Єремії 16:1-9) та спустошення Єрусалиму (34:1-4; 37:6-9). Виступав проти союзів із іншими державами, зокрема з Єгиптом і Асиріею, вважаючи, що союзи спричинюють війни (Єремії 2:18,36). Бувши великим патріотом, пророк проголошував своїм землякам, що переможний Вавилон на чолі з Навуходоносором був знаряддям у Божих руках для покарання Його улюбленої рідної країни Юдеї. Царі, князі, священики й усе населення Юдеї спроневірилися Господеві та своїми гріхами й беззаконнями заслужили на кару. Єремія закликав своїх земляків, щоб без боїв піддалися Навуходоносорові, бож така була Божа воля (Єремії 25:9; 27:6).
Єремію прийнято називати плачливим пророком (плакучим). Він тяжко уболівав над гріхами рідного народу й оплакував їхню недолю, як наслідок їхнього беззаконня. Але рятунку не було. Нарід був упертий і зарозумілий. Через усе своє життя пророк давав добрі поради царям, князям, священикам і народові, однак ніхто не слухав його, а, навпаки, вважали його за зрадника й жорстоко переслідували його.
Єремія був останній із довгого ряду післанців, яких Бог посилав був, щоб своєчасно остерегти нарід від небезпеки, від вавилонського полону. Перш ніж покарати Господь завжди дає кожному нагоду покаятися та врятуватися від кари. Через таке служіння він зазнав багато поневірянь, утисків і мук. Особливо тяжко було йому, коли його найкращі приятелі почали виступати проти нього. Кожен глузував собі з нього. Люди прислуховувалися до Єремії тільки на те, щоб опісля передражнювати й висміювати його, мовляв “у храмі перебуває Бог і Він дозволить, щоб вавилонці спустошили його…” Не дивлячись на всі ці невідрадні ситуації, Єремія впродовж свого 40-річного пророкування виявив себе повністю вірним і беззастережно слухняним Всевишньому. Це не була його вина, що кара все ж таки спала на Юдею.
Настав 605 рік до Хр., від якого датується початок 70-річної вавилонської неволі. Вавилонська армія частинно знищила Єрусалим і забрала в неволю поміж першими депортованими євреями молодого тоді Даниїла (Єремії 35:1-19). Далі, 597 р. до Хр. вавилонська армія вдруге напала на бунтівливу Юдею й забрала до Вавилону знову євреїв разом із пророком Єзекіїлем (Єремії 39:6-7; Єзекіїля 1:1-2). З бігом часу юдейський цар не схотів підлягати Навуходоносорові та зчинив проти нього збройне повстання. Тоді за третім наворотом 586 р. до Хр. Навуходоносор зруйнував Єрусалим, обграбував храм і спалив його. Сини царя Седекії були вбиті на його очах, а самому цареві Седекії вавилоняни викололи очі й забрали до Вавилону. Тепер Юдея зрозуміла, що коли б вони послухали Єремію, то таке горе не спало б на неї…
Вавилонський цар Навуходоносор довідався, що Єремія був противником єгипетської орієнтації й закликав Юдею добровільно скапітулювати, цебто піддатися під вавилонську зверхність. Після перемоги він виявив пророкові свою прихильність і запевнив йому безпечне й вигідне пристановище у Вавилоні. Однак Єремія відмовився від розкішного життя в царських палацах, а залишався в Єрусалимі з останком зубожілих війною земляків в Юдеї, щоб потішати їх. Хоч Єремія багато натерпівся від царя Седекії, якому він наперед провістив його сумну долю, то однак тепер він співчував йому й не мав внутрішнього спокою (Єремії 15:10).
Після падіння Єрусалиму 586 р. до Хр. та вбивства намісника-губернатора Юдеї Ґедалії, учасники замаху та всі інші, боячись пімсти вавилонян, втікали до Єгипту й силоміць забрали до Єгипту пророка Єремію. Там він, як говорить гебрейське передання, був вкаменований євреями, хоч, правда, талмудисти твердять, що Єремія був визволений із Єгипту вавилонським царем і помер у Вавилоні природною смертю.
За часів усамітнення з пророком Єремією невідлично перебував його помічник-секретар Варух (Єремії 43:6,7). Сам про себе Єремія написав так: “Ой горе мені, моя мамо, що ти породила такого мене! Нікому я не позичав і ніхто мені не боргував, та всі проклинають мене…” (Єремії 15:10).
Пророк Єремія провістив 70-річну вавилонську неволю євреїв, поворот із неї, розпорошення євреїв по всьому світі й кінцеве зібрання євреїв у Палестині, як також навернення останку євреїв до Господа Ісуса Христа.
Єремія в своїх пророцтвах заступав світогляд особистої віри. Храм може обернутися в румовища, нарід може розпорошитися по всіх країнах світу й царів може не стати, – однак Бог повсякчасно живий і ми можемо всюди й за всіх обставин вірити в Нього, служити Йому, поклонятися Йому духом і правдою та безстрашно виконувати Його святу волю,
- Єремія з Лівни, батько Хамуталі. Його дочка Хамуталь була жінкою юдейського царя Йосії (2 Царів 23:31).
- Веніяминівець, лицар-лучник, приєднався до Давида в Ціклаґу (1 Хронік 12:4).
- Ґадянин, лицар, приєднався до Давида в Ціклаґу (1 Хронік 12:10).
- Ґадянин, лицар, приєднався до Давида в Ціклаґу (1 Хронік 12:13).
- Голова батьківського дому з Манасіїного племени; славний лицар великого геройства (1 Хронік 5:24).
- Поверненець із Вавилону на батьківщину разом із Зоровавелем, священик високого сану (рангу), підписав умову-заповіт із Неемією про вірність Богові, Його Законові та що не будуть вступати в родинні стосунки з чужинцями (Неем. 10:3; 12:1,12).
- Хаваццінініїн син, батько Яазанії, з дому Рехавітів (Єремії 35:3).
Єремот, Єрімот (висоти, височини, верховини):
- Бехерів син, веніяминівець (1 Хронік 7:8).
- Зверхник-голова, з дому Берії, веніяминівець (1 Хронік 8:14).
- Мушіїв син, левит, вераріївець (1 Хронік 23:23).
- Син Гемана, голова музикантів під час служби в Божому домі (1 Хронік 25:22).
- Азріїлів син, зверхник Нефталимового племени за днів царя Давида (1 Хронік 27:19).
- Давидів син. Єремотова дочка Махалат була однією з жінок Рехав’ама (2 Хронік 11:18).
- Левит, урядовець за днів царя Єзекії (2 Хронік 31:ІЗ).
- Два поверненці з Вавилону на батьківщину, мали чужинок за жінок (Езри 10:26,27).
Єрівай (Єгова захищає): Син Ел’нама (Ел’нана), махав’янин, лицар Давидової прибічної сторожі (1 Хронік 11:46).
Єріїл (Божа основа, Божа оселя, місце Божого перебування): Один із 6 голів дому Толи, із Іссахарового племени (1 Хронік 7:2).
Єрійя (збудований Єговою; нарід, збудований Єговою) Левит, кегатівець, голова хевронівців під час організації армії Давидом (1 Хронік 23:19; 24:23; 26:31).
Єрімот (верховини, пагорби):
- Бєлин син або його нащадок, веніяминівець (1 Хронік 7:7).
- Один із Давидових лицарів, який приєднався до нього в Ціклаґу (1 Хронік 12:5).
- Бехерів син і голова батьківського Веніяминового дому (1 Хронік 7:8).
- Мушіїв син, левит (1 Хронік 24 30).
- Геманів син, левит, голова 15-ої порядкової зміни музикантів у Божому домі (1 Хронік 25:4, 22).
- Азріїлів син, зверхник Нефталимового племени за днів царя Давида (1 Хронік 27:19).
- Давидів син (2 Хронік 11:18).
- Левит, наглядач над жертвами під керівництвом первосвященика Азарії, за днів царя Єзекії (2 Хронік 31:13).