У колах книжкового видавництва є одне головне правило, яке в тій ж мірі стосується як мозкової хірургії, так і автомеханіки: «Якщо немає поломки, не ремонтуй». Оскільки люди й далі продовжують купувати перше видання книги Де Бог, коли боляче?, то я напевно порушую це правило, беручись до більш широкого його перегляду.
Я написав Де Бог, коли боляче? в середині 70-х, коли мені було поза двадцять. З того часу я не припиняв досліджувати цю тему. Як собака, що взяла свіжий слід, я продовжую кружляти навколо проблеми болю, шукаючи розгадки. У ті часи я чув відгуки від сотні читачів, багато з яких писали мені сердечні листи, описуючи власні поневіряння, повні болю. Саме з цієї причини я відчув потребу повернутися до праці, яку я закінчив дуже давно, і трохи поновити її.
Багато біблійних вчених маркують книгу Йова як найстарішу в усій Біблії, і мене вразило, що питання, які так красномовно озвучив Йов, не зникли ще й досі. За минулі століття вони стали ще голоснішими і ще тривожнішими. Останній роман – Єдина Проблема – отримав свою назву з фрази, вжитої в розмові про те, як добрий Бог може допускати страждання. «Взагалі-то, це єдина проблема, варта обговорення», – підсумовує головний герой.
Є ще одна річ, яка мене просто вражає. Книги з проблеми болю діляться щонайбільше на дві групи. Давніші, написані такими особистостями як Аквіна, Буньян, Донн, Лютер, Кальвін і Августин, приймають біль і страждання як корисний Божий фактор. Ці автори не піддають сумнівам вчинки Бога. Вони просто намагаються «виправдати Божі шляхи для людини». Автори пишуть з такою впевненістю, ніби самою тільки силою свого переконання можуть заспокоїти емоційні реакції на страждання.
Сучасні книги про біль достеменно відрізняються від попередніх. Їхні автори припускають, що обсяг зла і страждань у світі не можна співвідносити з традиційним сприйняттям доброго і люблячого Бога. А, отже, Бога з позиції «консультанта в судовому процесі» перемістили на лаву запасних у ролі захисника. «Ну то як, Боже, ти можеш себе виправдати?» – здавалося б, кажуть ці злі модерністи. Багато з них встановлюють свої уявлення про Бога: або наново визначаючи Його любов, або піддаючи сумнівам Його силу контролювати зло.
Коли ви порівняєте ці дві категорії книг, вам впаде у вічі разюча відмінність у стилі написання. Таке враження, що ми в наш сучасний час вважаємо, що маємо місце на ринку страждань. Невже ми забули, що Лютер і Кальвін жили в епоху, коли не було ефіру чи пеніциліну, коли середня тривалість життя становила тридцять років, і що Буньян та Донн писали свої найвизначніші праці в найкращому випадку у в’язницях чи в ізольованому приміщенні для хворих на чуму? За іронією долі, сучасні автори – які живуть у королівських розкошах, важко працюють у кондиціонованих офісах і тримають у своїх медичних аптечках чудодійні еліксири – є саме тими, хто тліє від люті.
Прочитавши кілька поличок таких книг, я запитав себе: «Чи дійсно світові потрібна ще одна книга про проблему болю?» Однак, провівши деякий час серед страждаючих людей, я прийшов до висновку, що так. Я зрозумів, що більшість книг про біль для людей, що переживають страждання, здаються на диво несуттєвими. Для них проблема болю це не теоретична проблема, не теологічна гра в підбір усіх доречних силогізмів. Це проблема стосунків. Багато страждаючих людей хочуть любити Бога, але зазвичай нічого не бачать крізь свої сльози. Вони почуваються ображеними і зрадженими. А церква, на жаль, часто пропонує їм замість втіхи ще більше спантеличення.
П’ятнадцять років тому, коли я не мав ніякого права братися за цю страхітливу проблему болю, я написав для цих людей книгу Де Бог, коли боляче? Частково тому, що я почув від багатьох з них їхню реакцію, тепер я переглянув і розширив цю книгу. У певному сенсі це нове видання є діалогом з моїми читачами, наступним кроком у моїй власній подорожі пілігрима.
Особливо я розширив частину під назвою «Як ми можемо втамувати біль?», я переконаний, що Бог дав церкві право репрезентувати Його любов для страждаючого світу. Як правило, ми думаємо про проблему болю як про питання, яке ми ставимо Богу, але це також питання, яке Він ставить нам. Як ми ставимося до страждаючих людей?