Кепкує той зі шрамів, хто не отримав рани. Вільям Шекспір, Ромео і Джульєтта
Майже як за визначенням: якщо нам боляче, ми не хочемо, щоб нам було боляче. Чому ж тоді д-р Бренд і його асистенти витратили стільки часу і сил, намагаючись створити штучний біль, тоді як більшість інших медичних працівників старанно працювали над тим, аби його полегшити?
Я дізнався багато фактів про дизайн больової системи. Я навіть почав сприймати її як «дар». Але самих знань було недостатньо, аби перебороти моє неприйняття болю. У мене лишалися значні сумніви, аж поки я не провів тиждень у Луїзіані з д-ром Брендом, поборником болю.
Д-р Бренд почав цінувати біль, живучи серед людей з проказою. Саме він виявив, що пацієнти з проказою страждають з однієї простої причини: у них дефективна больова система.
Слово проказа викликає перебільшені страхітливі образи: обрубки пальців, невиліковні рани, відсутність нижніх кінцівок, спотворені риси обличчя. Література і кіно, наприклад, такі твори як Бен Гур і Папіллон (часом надумані) змушують нас сприймати проказу, як неймовірно жорстокі страждання. Це найдавніша з відомих хвороб, і та, якої найбільше жахаються. Протягом століть жертви прокази повинні були кричати: «Нечистий! Нечистий!» кожного разу, як хтось до них наближався.
Проказа – дійсно страшна, але не в тому сенсі, що й більшість інших захворювань. Здебільшого вона працює як знеболювальне, атакуючи нервові больові клітини рук, ніг, носа, вух і очей, породжуючи нечутливість. Не так вже й погано, може хтось подумати. Більшості хвороб бояться через біль; що ж тоді робить цю безболісну хворобу такою жахливою?
Так, нечутливість при проказі є саме тією таємничою причиною сумнозвісних ушкоджень тканин тіла. Впродовж тисяч років люди вважали, що це сама хвороба спричиняє виразки на руках, ногах і обличчі, які дуже часто ведуть до інфікування і остаточної втрати кінцівок. Новаторські дослідження д-ра Бренда в Індії виявили, що, по суті, усі випадки прокази – це втрата кінцівками чутливості. Руйнування тканин виникає виключно через те, що застережна больова система перестала функціонувати.
Як же відбуваються ці ушкодження? Д-р Бренд ставив собі це запитання тисячі разів, лікуючи інфіковані руки мешканців Індіанського селища. І це здавалось йому непереможною битвою. Він лікував рани, перев’язував їх, і все тільки для того, щоб пацієнт повернувся через кілька місяців зі значно глибшими ушкодженнями. Як і інший персонал, що працював з прокаженими, він припустив. що хвороба поширюється як грибок, навмання знищуючи тканини.
Але дуже скоро Бренд навчився більш ретельно опитувати своїх пацієнтів про будь-яку діяльність, яка могла сприяти пошкодженням. Якось він з жахом спостерігав, як людина з проказою простягла руку просто у вогонь, аби врятувати впущену кимсь картоплю. Бренд знав, що скоро він лікуватиме рани на руці цього пацієнта – рани, спричинені опіками від вогню, а не проказою. Селянин, не відчуваючи болю, несвідомо підставив свої руки жахливим травмам.
Бренд почав слідкувати за пацієнтами в лепрозорії в Індії. Як ще вони можуть завдавати собі шкоди? Він бачив, як один чоловік важко працював у городі, незважаючи на кров, що стікала з його руки; Бренд оглянув його лопату і виявив цвях, що стирчав саме в тому місці, де він тримався рукою. Інші пацієнти з проказою голими руками гасили палаючий гніт чи босоніж ступали по розбитому склу. Спостерігаючи за ними, Бренд почав складати свою радикальну теорію про те, що проказа головним чином зводилась до знеболювання, і тільки дотично була руйнівником. Хоча йому потрібно було значно більше доказів цього, аби перевернути столітні медичні традиційні переконання.
Одного дня, саме під час такого свого дослідження, д-р Бренд пішов до маленької комірчини позаду сільської лікарні, аби взяти деякі речі. Він намагався відчинити двері ключем, але заржавілий замок не піддавався. Саме в той момент проходив повз один з його молодших пацієнтів – низькорослий, худорлявий хлопчина років десяти. Бренду подобався цей малий за його приємну готовність до співпраці.
«О, сагибе-лікарю, дайте мені спробувати», – сказав хлопчина і взявся за ключ. Швидким рухом руки він повернув ключ у замку. Бренд був приголомшений. Як цей слабенький малий, у два рази менший за нього зростом, міг проявити таку силу?
Його очі розгледіли зрадницький секрет. Чи не крапля це крові на підлозі? Оглянувши вказівний палець хлопця, Бренд побачив, що повертаючи ключа, він його глибоко порізав, аж до кістки; через поріз було видно все – шкіру, жирову і сполучну тканину. А хлопець про це навіть не підозрював! Для нього відчуття від порізаного пальця нічим не відрізнялось від відчуттів, коли він піднімав камінь чи теребив у кишені монету.
Після цього випадку Бренд подвоїв свої зусилля в дослідженні своєї теорії про те, що проказа була тільки вторинною, а не первинною причиною пошкоджень. Він почав оглядати пальці своїх пацієнтів щодня і намагався дати пояснення кожному пухирцеві, виразці чи порізу. Він зрозумів, що його пацієнти наражались на велику небезпеку через відсутність у них відчуття болю.
Пошкодження ніг пояснити було легше. Якщо було вивихнуте коліно, порване сухожилля чи м’яз, пацієнт з проказою просто призвичаювався і ходив шкутильгаючи. Жодна застережна система не сповіщала про потребу дати коліну відпочинок чи звернутися по лікування, і це пошкодження призводило до незворотної травми. Але найбільш незрозумілі пошкодження ставалися вночі. Як могли в сплячих пацієнтів зникати частинки пальців рук чи ніг? Бренд знайшов тривожну відповідь на це запитання: у лікарняні палати проникали щурі і обгризали нічого не підозрюючих пацієнтів. Не відчуваючи болю, пацієнти продовжували спати, і тільки вранці могли помітити ушкодження і розповісти про нього д-ру Бренду. Це відкриття привело до непохитного правила: кожен пацієнт, виписаний з лікарні, повинен завести кота для власного нічного захисту.
Слухаючи, як д-р Бренд розповідав ці жахливі історії, я легко зрозумів, чому він з такою впевненістю зумів сказати: «Дяка Богу за біль!» Для нього біль був найбільшим Божим даром, тим, яким Бренд відчайдушно хоче поділитися з п’ятнадцятьма мільйонами жертв прокази.
Після двадцяти років в Індії д-р Бренд перейшов у лікарню і дослідницький центр хвороби Хансенас[1] у Карвіллі, штат Луїзіана. Там, під наглядом державної служби охорони здоров’я США він міг продовжити свої дослідження і потенційно допомогти ще багатьом-багатьом іншим пацієнтам в усьому світі.
Вперше я зустрів д-ра Бренда в лікарні Карвілля, під час візиту, який назавжди змінив мій спосіб мислення про біль. Через своє тавро закладу для прокажених, лікарня розташована у віддаленому і важкодоступному місці. Вона збудована в 1980-х роках на болотистій ділянці землі на берегах річки Міссісіпі. (Земля була придбана під прикриттям заснування ферми для вирощування страусів, щоб сусіди не підозрювали справжнього наміру покупців землі).
Центр для прокажених розкинувся на 337 акрів (135 га) і має ділянку для гольфу з дев’ятьма лунками та штучне озеро на додачу до сучасного медичного обладнання. Колюча огорожа навколо Карвілля спала і тепер там раді бачити відвідувачів. Три рази на тиждень тут проводяться екскурсії.
Приємне довкілля, приміщення, спроектовані спеціально для пацієнтів на візках, найкращий медичний догляд, безкоштовне лікування найсучаснішими ліками – на поверхні життя на цій тінистій ділянці землі виглядає так, що можна майже позаздрити. Тепер хвороба під контролем, а більшість її випадків можна стримати на ранніх стадіях. Але, про що я дуже швидко довідався, один жахливий аспект прокази залишився незмінним: втрата больових відчуттів.
[1] Медична назва прокази