У певному сенсі вся перша частина цієї книги представляє собою мої власні намагання «обеззброїти» страх. Знання про біль і розуміння ролі, яку він відіграє в житті, допомагає послабити мій страх. Тепер я дивлюся на біль не як на ворога, якого маю перемогти, а скоріше як на захисний сигнал, до якого я мушу призвичаїтися. Я захоплююся тим неймовірним задумом, втіленим у нервовій системі. Я розглядаю біль не як брудну пляму, яку я якимсь чином повинен вивести, а як приклад того, як моє тіло доповідає мені про щось життєво важливе.
Біль є значно ефективнішим способом, в який моє тіло домагається моєї уваги. Отже, я починаю з того, що прислухаюся до свого болю. Тепер, коли я розумію його цінність, страждання вже не здаються такими страшними. Я також зрозумів, що разом з цими знаннями приходить вдячність, одне з моїх найбільш ефективних емоційних збройних знарядь у боротьбі зі страхом.
На іншому рівні, духовному, моє вивчення Біблії переконало мене, що факт наявності страждань не означає, що Бог проти мене. Головним чином через приклад Ісуса я навчився бачити, що Бог на нашому боці; Павло дуже влучно називає Його «Отець милосердя й Бог потіхи всілякої» (2 Коринтян 1:3).
Біблія – це Християнський путівник, і я вірю, що її мудрість у питаннях страждань пропонує хороший засіб проти страху. «Досконала любов виганяє страх» – особисте пізнання Бога досконалої любові може перемогти страх, як світло руйнує темряву. Мені не потрібно вдаватися до шалених намагань «засвоїти віру». Бога вже переповняє любляча турбота про мене, і мені не потрібно вражати Його своєю духовною підготовкою.
Християни мають багато доступних джерел, що допомагають попередити страх. Так само, як емоція страху рухається від мозку далі донизу, щоб спричинити безпосередні фізіологічні зміни, так і молитва може протидіяти тим самим ефектам, фіксуючи мою увагу не на моєму тілі, а на усвідомленні духа і душі. Молитва проникає через перенапружені сенсори і дозволяє мені скерувати себе в напрямку до Бога. Коли я це роблю, моє тіло стає спокійним, врівноваженим. М’язи внутрішніх органів, напружені від страху, починають розслаблятися. Напруга змінюється внутрішнім спокоєм.
Звичайно, таких самих результатів можна досягти через медитацію, але молитва до Бога дає додаткові переваги. Вона допомагає подолати самотність болю, переміщаючи мій фокус з мене і моїх особистих потреб на потреби інших, коли я намагаюся їх розгледіти. Пригадайте, як похоронний дзвін примусив Джона Донна подумати про свого сусіда, який помер від чуми.
Фактично Роздуми Донна пропонують прекрасну модель Християнського навчання обеззброєння страху. Як демонструє цитата, наведена раніше в цьому розділі, Донн дуже добре був знайомий зі страхом. Більшу частину часу він боровся зі страхами наодинці, бо в ті дні жертви заразної хвороби підлягали розміщенню в карантин. Лежачи на своєму ліжку, він дивувався, невже Бог теж опинився під карантином? Де була Його обіцяна присутність?
Справжній страх Донна був не перед жорсткими вимогами больових клітин всього його тіла; він боявся Бога, він ставив запитання «Чому я?» знову і знову. Кальвінізм тоді ще був зовсім новим явищем, і він дивувався, чи зрештою не Бог стояв за цією чумою. Провини його заплямованого минулого таїлися біля нього, як демони. Можливо, він справді страждав через якийсь свій колишній гріх.
Донн у своїй книзі так і не вирішив питання «Чому я?», але в Роздумах крок за кроком записано, як він прийшов до подолання своїх страхів. Він одержимо переглядає кожну біблійну згадку слова страх. Зробивши це, йому прояснилося, що в житті завжди будуть такі обставини, які спонукатимуть до страху: якщо не хвороба, то фінансові труднощі, якщо не бідність, то відвернення, якщо не самотність, то невдачі. У цьому світі Донн має вибір: боятися Бога, чи боятися всього іншого.
В уривку, що нагадує літанії Павла в Римлян 8 («Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої…») Донн перераховує свої власні можливі страхи. Великі вороги? Вони не становлять загрози, бо Бог може подолати будь-якого ворога. Голод? Ні, бо Бог може забезпечити. Смерть? І навіть цей, найгірший людський страх, не є нездоланним бар’єром для тих, хто боїться Бога.
Донн визначив, що найкращим курсом для нього буде культивувати в собі відповідний страх Господній, бо цей страх може витиснути всі інші. І нарешті він молиться: «…як Ти дав мені покаяння, в якому я не розкаюватимусь, дай мені, о Господи, страх, якого я не боятимусь». У найголовнішому сенсі, не мало значення, чи була його хвороба дисциплінуючою чи була виключно природним випадком. В обох випадках він довіряв Богові, бо зрештою довіра свідчить про відповідний страх Господній.
В Роздумах Донн порівнює процес зміни свого ставлення до лікарів. Спочатку, коли вони обстежували його тіло на нові симптоми і обговорювали свої спостереження стишеними голосами поза межами його кімнати, він ніяк не міг позбавитися відчуття страху. Але з часом, бачачи їхню співчутливу участь, він переконався, що вони заслуговують його довіри. Такий же самий принцип стосується Бога. Часто ми не розуміємо Його методів чи причин, захованих за ними. Але головне питання полягає в тому, чи є Він «лікарем», вартим довіри. Донн вирішив, що так.
Як правильно підійти до Бога, перед яким ми маємо страх? У своїй відповіді Донн притримується фрази з історії про жінок, які знайшли порожній гріб Господній, записаній у Матвія: вони поспішили втекти з місця «в страху, але з великою радістю». Донн бачить в їхніх «парі ніг страху і радості» приклад для себе.
Без сумніву страх носився в повітрі в час Воскресіння. Хіба вони могли не боятися Бога такої неймовірної сили? Жінки, зрештою, зустріли Ісуса за рогом саду, знову живого. Дивні речі тоді відбувалися. Вони втекли з того місця на ногах страху, але також на ногах радості, бо те дивне, що відбувалося, було ознакою найкращої з можливих новин: Ісус подолав навіть смерть. І з такою ж надією Джон Донн нарешті знайшов страх, якого йому не потрібно боятися.