«Вимагати від своєї душі, щоб вона звітувала від пробудження аж до хвилини іспиту, переглядаючи година за годиною думки, слова і, врешті, вчинки» (ДВ 43).
Велике прагнення любови
Нас вражає слово «вимагати». Воно звучить категорично і, здається, не допускає жодного спротиву. Це слово посилює вимогу любови, але не містить правових претензій. Це «вимагання» в духовному сенсі, велике прагнення.
В іспиті сумління стаємо перед великим бажанням – прагненням Божої любови. Його найповніше об’являють слова Ісуса на хресті: «Прагну!».
Справжній любові властива категоричність. Вона не має половинчастих засобів. По-справжньому люблячі особи віддають себе спонтанно і повністю, прагнучи повної взаємности.
Скупість, холодний розрахунок, пошук зиску зроджують страх віддатися любові. Неспроможність віддати себе любові завжди поєднується із страхом прийняти її. Хто не дає любови, не вміє її приймати.
Досвідчивши велику тугу Господню за любов’ю людини, спонтанно запитуємо, наскільки ми прагнемо Божої любови. Як і коли це бажання виявлялося в нашому житті?
Час і любов
Величезне прагнення охоплює кожну нашу годину і кожну пору дня. Такою є природа любови. Глибоку любовну єдність (приміром, подружню) не можна поєднати з невірністю навіть на один день. Зрада заперечує однозначність любови.
Із любови неможливо вилучити навіть годину: це не одна з функцій людини, а спосіб існування. Любов закорінена в суть людської природи. Забираючи якийсь час у любови, ми перекреслюємо стосунки повністю.
Бог існує поза часом і почуває до людини «предвічну» любов. Тому Його любов безумовна, абсолютна. Натомість наша любов існує в часі, а тому стає умовною та обмеженою. Людина може її знищити.
Вірність спонукає людину присвятити любові весь свій час. Час належить тому, кого люблять. Закоханим завжди мало часу – не можуть одне одним насититися. Людське серце не знає спокою, поки не спочине в Бозі (св. Авґустин), бо лише Господня предвічна любов може наситити людину. Людська любов завжди залишає відчуття неповноти, бо обмежена часом. Цю недовершеність Бог заповнює Своєю любов’ю.
Те, що людина, обмежена часом, не може насититися Божою любов’ю, передає євхаристійна пісня римо-католицької Літургії: «Слава і дяка в кожній миті Ісусові в Найсвятішому Таїнстві. Скільки є хвилин у годині, а годин – у вічності, стільки разів будь прославлений, Ісусе, моя любове».
Прославляти Господа щомиті не означає безустанно думати про Нього. У такому разі людина постійного відчувала б напруження і психічну втому. Йдеться про глибшу, підсвідому пам’ять.
Скажімо, жінка пробуджується на найменший плач дитини, але може міцно спати серед шуму і галасу. Це приклад зосередження любови й уваги на дитині – не тільки свідомого, а й підсвідомого. Ідеться не тільки про інстинкти, неусвідомлені потреби, пристрасті, але й про найглибші духовні прагнення, очікування та сподівання. Саме завдяки духовній підсвідомості неможливо знищити духовні прагнення і тугу людини.
«Я сплю, моє ж серце чуває» (П. п. 5:2). Під час сну свідомість вимикається, але емоційна сфера інтенсивно працює. Про це свідчать сни, в яких нема інтелектуальної логіки, та є глибока логіка наших потреб, прагнень і страхів. Ми відчуваємо її, якщо хоч трохи себе знаємо.
«Молодий послушник запитав в авви Даниїла:
– Авво, чому ми завжди маємо так багато тілесних снів?
– У снах кота завжди повно мишей». (Р. Керн, Мудрість отців пустелі).
Ми мріємо, думаємо і снимо про те, чого найбільше хочемо. Наші страхи, як у кривому дзеркалі, показують наші найглибші й несвідомі прагнення. І навіть глибоко приховані пожадання рано чи пізно дають про себе знати.
Я сплю, та серце моє не засинає. Ці слова стосуються не тільки фізичного сну, але й духовного, коли людина переконана, що заглушила в собі духовні потреби. Сон, зокрема духовний, є перехідним станом. Людина пробуджується зі сну. І тому приспана духовність, навіть якщо вона здається остаточною, є перехідною. Рано чи пізно в серці пробуджується бажання безумовної Божої любови. Воно залишається незаспокоєним, поки людина не спочине в Бозі. Людині треба було би знищити себе саму, щоб позбутися найглибших духовних прагнень.