«Вимагати від душі звітування – за думки, слова і, врешті, вчинки». У цьому фрагменті бачимо віддзеркалення першої Заповіді, де Бог вимагає від нас відповісти на Його любов усім серцем, усім розумом, усією душею і всією силою. Людина має відповідати Богові своїм життям у всіх його виявах. Любити по-інакшому неможливо. Людина або любить, або не любить.
Ісус не міг наказати любити лише частково: розумом, серцем або душею. Це було б неможливо. Відмінність між думками й емоціями є ознакою роздвоєння. Що більша відмінність, то більше внутрішнє роздвоєння. Вказівка любити лише частково – розумом, серцем або душею – суперечить самій собі. Природа любови вимагає внутрішньої інтеграції, повного віддання себе. Думки, почуття, рішення, слова тощо пов’язані між собою. Їх неможливо розділяти.
Утім існує ієрархія: спочатку думки, потім слова і врешті вчинки. Ми не пояснимо своїх слів і дій, не зрозумівши наперед думок, тобто найглибших прагнень і внутрішніх мотивів.
Ігнатіянське поняття думки в цьому контексті треба розуміти не буквально, як інструмент інтелектуальних процесів, а в біблійному значенні. Йдеться не тільки про розумову працю, але й про увесь внутрішній досвід людини (розум, серце, душа тощо) і результати його застосування. Вони визначають повну форму найглибших людських прагнень і мотивів.
Цілісний внутрішній досвід людини має вирішальний вплив на всі рішення, слова і діла. Він формує усі реакції та дії, саму людину і все, чим вона живе.
Розділяючи єдність розуму, серця, душі й усього іншого, ми ставимо під сумнів принцип внутрішньої цілости людини, а це суттєво загрожує її духовному, емоційному і психічному стану.
Душа-духовність є найбільш делікатною та вразливою і водночас найважчою для феноменологічного опису характеристикою людини. Однак нині нею не тільки легковажать, але й формально вилучають і з рефлексій над людиною, і з повсякдення загалом.
Небезпечними є ідеології, які намагаються зменшити або повністю ліквідувати духовність людини. У XX столітті порушення гармонії, створеної Богом, призвело не тільки до окремих трагедій, а й до масових убивств мільйонів людей.
Суттю щоденного іспиту сумління є запровадження ладу в окремих сферах людської особи, а тоді – їх з’єднання. Так людина віднаходить свою тотожність, уподібнюється Богові. Знаходить у собі Божий образ, який для неї є не тільки дарунком, але й важким завданням. Бог для людини є взірцем гармонійної праці розуму, серця, душі й інших «сил».
Людина відповідає перед собою і перед Богом за свою природу, тобто за подібність до Творця.
ВПРАВИ
Вправа 1
А) Уяви, що до тебе приходить добра чарівниця (або ангел) і дає єдиний шанс сповнити найглибші прагнення, які давно носиш у серці, але боїшся визнати. Спробуй сформулювати їх і запиши в тій послідовності, в якій спадають на думку. Не пропускай жодного прагнення, навіть якщо воно не до кінця сформоване, але у твоїй свідомості має важливе місце.
Спробуй упорядкувати їх за шкалою цінностей, якою de facto керуєшся в житті.
Що думаєш про ієрархію своїх бажань? Чи ти задоволений нею? Чи можеш розповісти про свої прагнення другові? Чи викликають якісь із них сором?
Подумай, що станеться, якщо добра чарівниця здійснить усі твої бажання? Чи станеш щасливим?
«Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Лк. 12:34).
Б) Спробуй глянути на свої прагнення очима Ісуса.
Пригадавши Блаженства (Мт. 5:1-11), подумай, як твої прагнення впорядкував би Ісус? Чи всі вони Йому сподобаються? Що Він взагалі викреслив би?
Чи хотів би Ісус додати прагнення, яких ти не знайшов у своєму серці? Які саме? Чи зможеш за них молитися? Яких прагнень ти боявся б?
Що хочеш сказати Богові про ієрархію своїх та Ісусових прагнень?
Вправа 2
Згадай усі прагнення і натхнення останнього місяця та обставини, за яких вони виникли: місце, час тощо. Яких подій вони стосувались? Запиши все.
Чи замислювався ти над їх походженням? Чи розпізнавав, куди вони ведуть? Вибирав окремі з них чи сліпо їх здійснював або відкидав?
Чи помітив за собою погані прагнення, які народжуються із схильности до гріха? Які слабкості й вади найчастіше виявляються у твоїх прагненнях?
Чи розпізнаєш прагнення, які видаються добрими, але можуть вести до зла?
Чи усвідомлюєш вплив злого духа, який може мати вигляд «світлого ангела»?
Чи борешся з прагненнями, які є виявом пристрастей?
Що хочеш сказати Богові про розпізнавання своїх бажань, боротьбу зі сумнівними прагненнями і сповнення добрих?
Вправа 3
Згадай добрі натхнення і прагнення, які, на твою думку, йшли від Бога. За яких обставин вони виникли?
Чи був ти чутливий до них і чи подякував Богові? Чи пробував втілити їх у життя? Який був результат?
Яку роль у твоїх стосунках із Богом відіграє натхнення до добра? Чи мають місце добрі прагнення в щоденній молитві і під час таїнства сповіді? Чи усвідомлюєш, що недотримання добрих прагнень може свідчити про занепад духовного життя?
Що прагнеш сказати Богові про всі натхнення до добра за останній місяць? За що хочеш подякувати, а за що – просити прощення?
Вправа 4
Згадай рішення і плани останніх місяців. Які з них були найважливішими? Чим ти керувався, приймаючи їх? Раніше ти довго роздумував над рішеннями? Чи радився з кимось? Чи молився, щоб твої рішення, постанови і плани відповідали Божій волі? Чи добрі вони для тебе та інших?
Як вважаєш, що Бог хотів би тобі сказати про твою проникливість і способи ухвалення важливих рішень?
За що хочеш подякувати Богові, а за що – просити прощення?
Вправа 5
Згадай нинішній день: настрій, почуття, прагнення. Куди вели тебе почуття? Чи ти розпізнавав їх напрям? Як почуття впливали на стосунки з іншими людьми, думки, працю і поведінку.
Чи ти задоволений нинішнім днем? Чи хотів би щось у ньому змінити, чогось уникнути?
Що хочеш сказати Богові про нинішній день і свої почуття?