Лоіда (приємна, згідлива, охоче готова): Богобійна єврейка, повірила в Христа Ісуса, довго жила в Лістрі. Мати Евнікії, баба Тимофія. Навчала внука Святого Писання, жінка “нелицемірної віри” (2 Тим. 1:5; 3:15).
Лот (заслона, покривало, вуаль, прикриття; захований, затаєний, законспірований, перейти в невідомість): Син Гарана, внук Тераха, племінник (небіж) Аврама (1 Мойс. 11:27,31). Його рідні сестри називалися Мілка та Їска. Мілка вийшла заміж за Нахора, рідного брата Гарана Деякі гебрейські вчені ототожнюють Сару з Їскою. Батько Лота, Гаран, помер за життя його батька Тераха в халдейському Урі (1 Мойс. 11:28). По смерті батька Лот із ріднею спочатку переселилися до Харану, де помер його дід Терах, а відтак Лот із Аврамом і Сарою вирушили аж до Сихему, до дуба Мамре, в Ханаані (1 Мойс. 12:4-6).
У Ханаані постав голод, тому Аврам, Сара й Лот пішли до Єгипту. Коли голод минув, вони знову вернулися до Ханаану, спочатку прибули до Неґеву (до півдня, Ідумеї), а відтак переселилися на попереднє місце поміж Бет-Елом і Аєм чи українізованим “Гаєм” (1 Мойс. 13:3,4).
Але Лот і Аврам не могли довго разом пробувати на землі спільного поселення. Бог щедро благословив їх великим маєтком. Їхня дрібна й велика худоба значно помножилася, а пасовиська не побільшилися, а, навпаки, худоба, пасучись, з’їдала цілком траву та трав’янисту рослинність і тому між їхніми пастухами часто виникали суперечки. Їм треба було відокремитись. Вони вважали за доцільне й корисне йти далі окремими шляхами. Лот вибрав собі наводнену урожайну надйорданську околицю на сході, вирушив туди й нап’яв там свої намети аж до самого міста Содому (1 Мойс. 13:10-14). Однак помалу-малу він утомився простим життям у наметі й почав жити в одному з домів міста Содому, взявши собі за жінку содомлянку (1 Мойс. 13:12; 14:12; 19:1-3).
Але то був недобрий вибір. Содом являв собою місто дуже поганої репутації (1 Мойс. 13:13; 18:20-21). Його населення було крайньо розбещене й аморальне. Мешканці Содому, Гоморри, Адми й Цевоїму (5 Мойс. 29:22) безсоромно віддалися педерастії, мужолозтву та скотолозтву. Жінки й чоловіки, дівчата та хлопці протиприродно задовольняли свої сексуальні почуття-гони шляхом парування з тваринами або особами тієї самої статі. Це так званий в історії “содомський гріх”. Крім цього, на Содом і Йорданську долину несподівано напав цар Кедор-Лаомер із своїми союзниками, пограбували добро та взяли в полон людей, а поміж ними й Лота. Аврам, почувши про це, озброїв своїх 318 слуг, дігнав нападників, розбив їх і визволив людей із неволі. Содомський цар пропонував Аврамові нагороду за визволення, але він відмовився прийняти її (1 Мойс. 14:1-24). Але Лот, одержавши назад свій маєток, знову замешкав в Содомі, немовбито Господь не попереджував його через тимчасове поневолення залишити грішний Содом.
Хоч Лот намагався побожно жити в Содомі (2 Петра 2:7,8), все ж таки атмосфера беззаконня й неморальности ставала там нестерпною для праведної душі. Важко було дивитися й переносити всі огиди содомлян. Бог послав Своїх двох анголів, щоб попередити Лота про долю Содому й сусідніх міст. Коли Лот вагався вийти з того міста, тоді анголи через безмежну Божу любов і Аврамову молитву (1 Мойс. 18:22-33) схопили за руки Лота, його жінку, їхніх обох дочок і вивели їх за місто, сказавши Лотові: “Рятуй свою душу, – не оглядайся позад себе й не затримуйся ніде в околиці, а ховайся на гору, щоб тобі не загинути” (1 Мойс. 19:17). Але Лот не хотів утікати на безлюдну далеку гору, а за дозволом Господа втік до малої місцевости Цоару й там сховався. Тоді Бог послав на Содом, Гоморру, Адму, Цевоїм та всю ту околицю сірку й огонь із неба, в наслідок чого все було знищене (5 Мойс. 29:22). Але Лотова неслухняна й недовірлива жінка озирнулася назад, щоб ще раз побачити Содом і все дороге її серцю, і стала соляним стовпом (1 Мойс. 19:25,26).
Опортуніст Лот пристосовувався до життя залежно від обставин і вимог часу. Він спілкував із людьми в Содомі, а доля дальшого безлюдного життя та плекання винограду, ясно, помогла його дочкам чинити з ним неморальність. Остання сцена змальовує нам врятованого Лота на безлюдді, в глухій печері біля Цоару. Лот дозволяв собі пити стільки вина, що ставав п’яним, непритомним і в такому стані чинив гріх кровозмішення з своїми дочками. Самовільно принісши в жертву свою поміркованість і тверезість, Лот мав від старшої дочки сина Моава, родоначальника моавітян, а від молодшої дочки – Бен-Аммі, родоначальника аммонітян, що повсякчасно ворогували з Ізраїлем (1 Мойс. 19:31-38; 5 Мойс. 23:3-4). Натурально, Лотові дочки, які були заручені й назавжди в Содомі втратили своїх наречених, мали добрий намір встановити нащадків, однак це ніяк не виправдує їхніх неморальних дій.
Ісус Христос вжив розповідь про Лота, його жінку та Содом і Гоморру, як пересторогу християнству бути завжди тверезими, чуйними й готовими на другий прихід Господа (Лк. 17:28-32).
Лотан (прикриття, покривання, покрівля): Син Сеїра, провідник-князь хореян (1 Мойс. 36:20,22,29; 1 Хронік 1:38,39).
Лохеш – див. “Галлохеш” (Неем. 3:12).
Луд (боротьба, розбрат, суперечка): Симів син, родоначальник лідіян (1 Мойс. 10:22; 1 Хронік 1:17; Ісаї 66:19).
Лука (світло, світлосяйний, світлоносний, даючий світло, світлодавець; народжений удень): Перший місійний лікар в історії християнства; ім’я його тричі згадане в Новому Заповіті: Колосян 4:14; 2 Тимофія 4:11 та Филимона 1:24. Походив із поган, народився в Антіохії, Сирія, закінчив медичні студії, добре знав грецьку літературу й мову й займався також малярством. У ранніх своїх літах навернувся до Господа в Антіохії, Сирії, написав Євангелію, названу його ім’ям, та Книгу Дій Святих Апостолів.
Уперше зустрінувся з апостолом Павлом у Троаді й відтоді став його особистим лікарем і місійним співсупровідником. Медик і теолог подали собі правиці, цебто об’єдналися, щоб спільно християнізувати поганські народи великої римської імперії, щоб рятувати хворий світ ім’ям й силою розп’ятого й воскреслого Великого Лікаря Господа Ісуса Христа.
Поважне число біблістів вважає, що Лука особисто не бачив Ісуса Христа, а тому немає достатніх даних твердити, що Лука був одним із 70 Христових учнів (Лк. 10:1), ані одним із двох еммауських учнів (Лк. 24:13), ані одним із тих грецьких (гелленських) післанців, які бажали побачити Господа Ісуса Христа (Ів. 12:20-22). Із Книги Дій Апостолів та з третьої Євангелії ясно, що лікар Лука багато подорожував із апостолом Павлом, по містах Близького Сходу, Малої Азії та Европи. Таким чином він мав нагоду докладно все довідатись про Христа й апостолів та все старанно описати в своїх книгах.
Приєднавшись до Павла в Троаді, Лука поділяв далі з ним місійну подорож до Македонії (Дії Ап. 16:9,10,17). З Дій Апостолів 17:1 видко, що під час другої місійної подорожі апостола Павла, Лука залишився в македонському м. Филипах і там очікував його аж до третьої місійної подорожі, коли вони знову спільно подорожували аж до Риму (Дії Ап. 20:5 – 28:16). Прибувши з Павлом до Єрусалиму, Лука особисто розмовляв із апостолами, учнями, учасниками й самовидцями Ісуса Христа, Його чуд, життя й навчання. Треба думати, що під час дворічного ув’язнення Павла в Кесарії, Лука головно перебував у Єрусалимі й особисто розмовляв із Марією, благословенною Матір’ю Ісуса Христа (Дії Ап. 24:27). Натурально, Бог спеціяльно вибрав лікаря Луку, щоб він належно описав подробиці надприродного зачаття й народження Божого Сина від непорочної Діви Марії. Лука у своїх Книгах вживає не раз прецизійних медичних термінів і розкішної грецької фразеології.
Апостол Павло в своїх Посланнях називає Луку “улюбленим лікарем” і титулує його своїм співробітником і вірним приятелем , – “зі мною тільки Лука” (Кол. 4:14; 2 Тимофія 4:11; Филимона 1:24). Лука був з Павлом у Римі до кінця його життя. Лука ті події, де він також брав участь, звичайно описав у Діях Апостолів в першій особі множини “ми” (Дії Ап. 16:10-16; 20:5-15; 21:1-18; 27:1 – 28:16).
Боже Слово не подає нам дати й місця смерти Луки. За переданням, він помер у Тебах, Беотії, як мученик, поміж 75-100 рр. по Хр.
Лукій, Луцій (народжений удень):
- Християнин, кірінеянин, проповідував в Антіохії, Сирії (Дії Ап. 13:1; 11:19,20).
- Родич Павла або з того самого племени, перебував разом із Павлом у Коринті (Рим. 16:21).
Луцій – див. “Лукій”.