Марія, Міріям, Маріям (В основі “Марії” лежить давньосемітське ім’я “Міріям” й перекладається по-різному: бунт, протидія, обурення, яка чинить опір; за іншим поясненням – гіркість, смуток, та, що гірко ридає й ронить сльози; ще інше джерело подає – вищість, піднесеність, перевага, славна, знаменита, чудова):
1. Марія з Назарету, Непорочна Діва, мати Господа Ісуса Христа; оповита, як ніхто інший, серпанком безчисленних легенд. Вона, як і Йосип, походила з Давидової династії (Пс. 131:11; Лк. 1:32; Римлян 1:3); була родичкою Єлисавети через подружні стосунки (Лк. 1:36), дружина Йосипа; в них були дочки й сини: Яків, Йосип, Симон й Юда (Мт. 13:55,56). Христос шанобливо з повною любов’ю ставився до Марії, однак виразно ствердив перед нею Свою місію, як Месії, з абсолютною підпорядкованістю волі Небесному Отцеві (Лк. 2:49; Ів. 2:4) та з повним зреченням авторитету і привілею, що випливали на підставі родинних стосунків, у виконанні Божого пляну спасіння, де кожна особа, яка чинить Божу волю, є Йому братом, сестрою й матір’ю (Мт. 12:46-50).
Марія зазнала в своїм житті найвищий вершок радости, як також пережила найглибшу долину смутку. Марія невимовно раділа, коли ангол Гавриїл сповістив, що вона буде матір’ю довгоочікуваного Месії. Тоді вона в тріюмфі вигукувала: “Величає душа моя Господа і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм!” (Лк. 1:26-48). Як мати, вона безмежно тішилась, що у Вифлеємі породила Ісуса Христа в супроводі ангольського співу, ясносяйного світла вифлеємської зірки та шанобливого привітання Різдва її Сина пастухами й мудрецями зі сходу (Лк. 2:1-20; Мт. 2:1-12). Немовля Ісус Христос зростав фізично, інтелектуально й духовно ласкою в Бога й людей. Марія вірила в Нього, в Його чудотворну Божественну силу й науку. На весіллі в Кані Галилейській вона сказала: “Зробіть усе те, що Він вам скаже!” (Ів. 2:5). Вона повірила в Нього, як свого особистого Спасителя й Господа, по Христовім вознесінні пробувала з апостолами на невпинній молитві та сповнилась Святим Духом у День П’ятидесятниці (Дії Ап. 1:14; 2:4).
Пречиста Діва Марія сумувала, що Святе Немовля народилось не в будинку, але в примітивній печері, і Його першим ліжком чи колискою були ясла з сіном для худоби (Лк. 2:7). Далі, у великому натовпі людей вона скорботно відчувала, що євреї, а вірніше гебрейська релігійна еліта, не погоджуються з наукою її Сина, почали грозити й вона намагалася забрати Ісуса додому, до Назарету перед тим, ніж Його вб’ють (Ів. 8:40,48,52; Мт. 12:46-50; Мр. 3:31-35; Лк. 8:19-21). Але Божий Син не міг припинити Свого служіння, заховавшись мовчазно в Назареті. Йому треба було чинити й перебувати в тому, що належить Його Отцеві. Відтоді Марія більше не пробувала переривати Його всеприлюдної діяльности. Однак вона й далі фізично й морально відчувала тиск, молилася та здалека приглядалася до Ісуса Христа. Вкінці меч прошив її скорботну душу, коли на Голгофі розпинали її Сина, немилосердно вбивали цвяхи в Його ноги й руки й тієї ночі вона почула зворушливі слова свого Сина з хреста до Івана: “Оце мати твоя!” (Лк. 2:35; Ів. 19:27).
Марія з Назарету – це щаслива мати Ісуса Христа, а одночасно це скорботна мовчазна мати любови.
2. Марія Магдалина, цебто з місцевости Магдала, що знаходиться в Галилеї на західньому березі Тиверіядського озера. Ісус Христос вигнав із неї 7 демонів і вчинив її щасливою. Передусім з мотиву вдячности за уздоровлення вона, Іванна, Сусанна та інші жінки служили Христові та учням своїм маєтком і працею (Лк. 8:2). Далі ми бачимо Марію Магдалину під голгофським хрестом разом із матір’ю Ісуса й Марією Клеоповою (Ів. 19:25). Марія Магдалина уважно стежила, як Йосип із Ариматеї зняв Ісусове тіло з хреста, обгорнув його в плащаницю й поклав в новому гробі, що був висічений у скелі (Мт. 27:51-61; Мр. 15:47; Лк. 23:55). Вона, Марія Яковова й Саломія накупили пахощі й на світанку дня першого в тижні вони прибули до гробу, щоб пахощами намастити Христове тіло. В саду біля гробу Марія Магдалина так довго чекала й гірко ридала, аж поки не почула солодкий голос: “Маріє!” Воскреслий Ісус Христос перший з’явився їй і доручив їй бути першою місіонеркою благої вістки (Ів. 20:16-18).
Немає жодної підстави ототожнювати Марію Магдалину з безіменною грішницею в Лк. 7:36-50.
3. Марія з Віфанії, Юдея, сестра Лазаря й Марти. Христос бував у їхньому домі, воскресив із мертвих Лазаря; Марія уважно й пильно прислуховувалася до кожного слова Божественного Учителя й перед Його смертю намастила Його ноги дорогоцінним, пахучим миром (Лк. 10:38-42; Ів. 11:1-44; 12:1-11).
Марія знала те, чого недоставало Марті. Легше приготовити страву, а опісля прислуговувати гостеві, ніж видаляти йому неподільну увагу, прислуховуватися до його слів, супроводити його розумінням й послухом його волі. Тим більше, коли в домі перебуває Божественний Гість, це нагода не гостити Його, але щось одержати від Нього для вічного життя.
Марія на останній гостині у Віфанії більше служила Великому Гостеві, ніж Марта. Вона знала, що Христос верстає Свій шлях на Голгофу. Вона знала Його душевну спрагу й молитовну підготовку до великої жертви. Тому вона уважно прислуховувалася до Його кінцевих заповітних слів і поділяла з Ним плян відкуплення людства своєю внутрішньою, душевною спільністю з Ним. Марія з Віфанії глибше збагнула місію Ісуса Христа, ніж Марта, Його учні, а навіть Його мати, брати й сестри. Марія привітала та прийняла Великого Гостя в своє серце, вірила в Його воскресення й любила Його всім своїм серцем. На останній гостині у Віфанії Марія в своїй вдячності вилляла на ноги Великого Гостя щось більше, ніж тільки дорогоцінне, пахуче миро; вона вилляла там першу любов до Ісуса Христа, своє упокорене, слухняне серце.
“Марто, Марто, ти турбуєшся й журишся про багато чого та клопочешся великою послугою, а потрібне тільки одне. Марія обрала найкращу частку, яка не відбиреться від неї” ні на землі, ні на небі (Лк. 10:39-42; Ів. 12:3). “Хто нас розлучить від Христової любови? Ні смерть, ні життя, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім”, – говорить апостол Павло (Римлян 8:35,39).
- Марія з Єрусалиму, мати Івана Марка, сестра Варнави. Багата послідовниця Ісуса Христа, в її власнім домі в Єрусалимі відбувалися християнські зібрання, до її садиби прибув апостол Петро після чудесного звільнення з в’язниці. (Дії Ап. 4:36; 12:12; Колосян 4:10). За переданням. Маріїн дім у Єрусалимі був розташований на горішньому схилі Сіонської гори. Туди, по вознесенні Ісуса Христа, прибули апостоли та інші послідовники Ісуса, в горниці горливо молилися та сповнилися Святим Духом у День П’ятидесятниці (Дії Ап. 1:3; 2:2).
- Християнка в Римі, яку вітає апостол Павло в своїм Посланні. Вона багато попрацювала для Божого діла в Римі (Римлян 16:6).
- Марія, мати Якова Молодшого й Йосипа чи Йосії. Вона була на Голгофі під хрестом розп’ятого Ісуса Христа, а опісля з іншими жінками на світанку першого дня в тижні прибула до Христового гробу (Мт. 27:56,61; 28:1; Мр. 15:40,47; 16:1; Лк. 23:56; 24:10,23).
- Марія Клеопова, цебто жінка Клеопи (Ів. 19:25). Вона стояла на Голгофі під хрестом разом із Ісусовою матір’ю й Марією Магдалиною. Грецьке ім’я “Клеопа” по-гебрейському вимовляється Алфей. Отже Марія, жінка Клеопи або жінка Алфея, батька Якова (Мт. 10:3).