Наам (приємність, миловидність, ласка): Син Калева, внук Єфуннея, з Юдиного племени (1 Хронік 4:15).
Наама, Ноема (гарна, чарівна, краса, чарівність, миловидність):
- Дочка Ламеха від Цілли, сестра Тувалькаїна; одна з 4 допотопних жінок, яких імена збереглися в Біблії; усі, за винятком Єви, походили від Каїна (1 Мойс. 4:22).
- Аммонітянка, одна з багатьох чужоземних жінок Соломона, мати юдейського царя Рехав’ама (1 Царів 11:1; 14:21,31; 2 Хронік 12:13).
- Географічна назва одного з 16 міст, призначених нащадкам Юдиного племени в групі з містом Лахішем (Ісуса Навина 15:41).
Нааман (приємність):
- Верховний головнокомандуючий-полководець сирійської армії, найближчий дорадник перського царя Бен-Гадада II; був прокажений. За порадою малої дівчини з Ізраїльського краю, що була покоївкою його жінки, вдався до пророка Єлисея й був очищений від прокази (2 Царів 5; Лк. 4:27). За гебрейським переданням, Нааман – був тим лучником, який знехотя натягнув лука і його стріла смертельно поранила царя Ахава між пов’язанням пояса й панцерем (1 Царів 22:34-40). Таким чином “через нього Господь дав перемогу Сирії” над запеклим Божим ворогом Ахавом (2 Царів 5:1).
- Веніяминів син (1 Мойс. 46:21).
- Син Бели, веніяминівець (4 Мойс. 26:40; 1 Хронік 8:4,7).
Наара (дівчина, підліток): Одна з жінок Ашхура, з Юдиного племени; мала від нього 4 синів (1 Хронік 4:5,6).
Наарай (слуга, раб, хлопець): Езбаїв син, кармелянин, хоробрий лицар армії Давида (1 Хронік 11:37). У 2 Самуїл. 23:35, правдоподібно, помилково подано Паарай замість Наарай.
Навал (нерозсудливий, необачний, злий, дурень): Мешканець Маону, поблизу гори Кармелу, в Юдеї, дуже багатий скотар, кармелянин із роду Калева, ім’я його жінці Авіґаїл. Давидові вояки захищали його пастухів і його отари на Кармелі від розбійників і грабіжників. Під час стриження отари Давид вислав своїх післанців до Навала з проханням, щоб він допоміг йому у виживленні його загону. Однак Навал забув про свою повинність і вдячність. Він зухвало й жорстоко відмовився допомогти Давидові в його потребі. Тоді Давид постановив знищити Навала та його дім. Але слуга Навала повідомив Авіґаїл про жорстокість її чоловіка й образу Давида. Вона своєчасно своєю мудрістю й тактом вблагала Давида занехати розплату з її чоловіком. Після бенкету з нагоди стриження отари Авіґаїл розповіла Навалові, коли він уже витверезився від алькоголю, про небезпеку, викликану його нерозсудливістю, невдячністю та скупістю. Через 10 днів після цього випадку Господь вразив Навала й він помер, а Давид згодом узяв собі Авігаїл за жінку. (1 Самуїл. 25:1-42).
Навин, Нон, Нун (риба; за іншим джерелом – нащадки): Син Елішами, нащадок Єфрема, батько славного полководця Ісуса Навина, наступника Мойсея (2 Мойс. 33:11; 4 Мойс. 11:28; 14:30; 26:65; 32:12; 34:17; 5 Мойс. 1:38; Ісуса Навина 1:1; 24:29; 1 Царів 16:34; 1 Хронік 7:27; Неем. 8:17),
Навот (овочі, плоди): Богобійний мешканець в Їзреелі, власник виноградника при палаті царя ізраїльського Ахава. Відмовився продати Ахавові свого виноградника або заміняти на інший, як спадщину від батька. Через підступ та інтриги Єзавелі два негідні свідки публічно заявили, що Навот зневажав Бога й царя. Тоді Навота з синами вивели за місто та вкаменували (1 Царів 21:1,2,13; 2 Царів 9;26).
Навуходоносор II (нехай Нево охороняє корону, цебто нехай поганський бог Нево захищає царя й нарід від недолі): Навуходоносор II (604-502 рр. до Хр.), син основоположника Халдейської Імперії Набополасара (625-604 рр. до Хр.); наймогутніший володар поміж нововавилонськими царями; за його царювання влада Вавилону поширилася аж до Середземного моря. Ще з доручення свого батька Навуходоносор II воював із Єгиптом і розгромив війська фараона Нехо в битві біля Кархеміша на Ефраті за четвертого року панування юдиного царя Єгоякима, Йосіїного сина (Єремії 46:2). Відтак він трьома наворотами-нападами спустошив Єрусалим і зруйнував Соломонів храм – 605 р., 597 р. і 586 р. до Хр.
Навуходоносор 505 р. до Хр. вперше здобув Єрусалим і цар Єгояким став його васалем. Того року Даниїл і багато юдеїв, головно з царського роду, були забрані в полон до Вавилону. Від того ж першого завоювання Єрусалиму 605 р. до Хр. почалася 70-річна вавилонська неволя й започаткувався “час (доба) поган”, що триватиме аж до другого приходу Господа Ісуса Христа (2 Царів 24:1; 2 Хронік 36:6; Даниїла 1:1-6; Єремії 25:11-12; 35:1-19; 39:1-10; 52:4-17; Лк. 21:24; Об’явлення 16:14).
Перебуваючи в Юдеї, Навуходоносор II одержав вістку про смерть свого батька. Отже, він поквапно вернувся до Вавилону, щоб посісти царську корону, як престолонаслідник свого батька. Цар Єгояким 3 роки платив данину Навуходоносорові, а потому збунтувався проти свого сюзерена, правдоподібно, надіючись на допомогу Єгипту. Таким чином піднялося нове повстання проти Єгипту (2 Царів 24:1). Навуходоносор цим разом вирушив із своєю армією проти Тиру й Єрусалиму. Але облога Тиру була дуже затяжна. Тир скапітулював аж 585 р. до Хр. Тому під час облоги Тиру Навуходоносор вислав частину свого війська проти Єрусалиму. У запеклих боях згинув цар Єгояким (Єремії 22:18,19; 36:30). По його смерті зацарював у Єрусалимі його син Єгояхін, який був царем усього 3 місяці. Навуходоносор вдруге здобув Єрусалим 8-го року свого царювання, цебто 597 р. до Хр. Цар Єгояхін, царева матір і юдейська старшина вийшли назустріч до вавилонського царя. Навуходоносор забрав до неволі царя Єгояхіна, царську родину, юдейських князів і зверхників — усіх разом пішло до неволі 10 000 осіб. Поміж ними забрано також пророка Єзекіїля. Навуходоносор настановив тепер у Єрусалимі своїм васальним царем Меттанію, вуйка Єгояхіна, перемінивши його ім’я на Седекію (2 Царів 24:11-20; Єзекіїля 1:1-2).
Седекія царював у Єрусалимі 11 років. Але в останніх роках свого панування й він збунтувався проти Вавилону. Тоді Навуходоносор знову прибув до Юдеї 588 року і Єрусалим був в облозі понад 2 роки, цебто аж до 11-го року панування царя Седекії. В Єрусалимі постав страшний голод, мешканці пробили пролім у мурах і почали втікати, головно вояки й сам цар. Халдейське військо дігнало Седекію в єрихонських степах і відвело його до Навуходоносора в Рівлі, у Хаматовому краї (Єремії 52:9). У 586 році Єрусалим повністю скапітулював. Навуходоносор зруйнував місто, звелів спалити царські палати та всі більші міські споруди в Єрусалимі, ограбував Соломонів храм і забрав решту народу до неволі. Вавилонський цар жорстоко покарав Седекію, як зрадника, На очах Седекії звелів зарізати його синів, а відтак вибрав Седекії очі й у кайданах відвів його до Вавилону (2 Царів 25:1-21; 2 Хронік 36:10-21; Єремії 39:1-10; 52:12-30).
Хоч історія говорить про Навуходоносора ІІ, як про могутнього володаря, великого будівничого розкішних палаців, поганських храмів, каналів, висячих садів і опікуна хліборобства, то однак Біблія змальовує нам його, як ідолопоклонника та свавільця. Правда, кілька разів він мав нагоду пізнати правдивого Бога, зокрема тоді, коли Даниїл об’явив йому його сон і пояснив значення величезного боввана, якого Навуходоносор бачив у нічнім видінні на своїм ліжку (Даниїла 2:46), як також під час урятування трьох юнаків з огненної печі, які категорично й безстрашно відмовилися вклонитися бовванові (Даниїла 3). Бог покарав Навуходоносора за його гріхи лікантропією, цебто психічною недугою, при якій хвора особа вважає себе за тварину та стає божевільною. Про Навуходоносора ми читаємо в Біблії, що він втратив владу, був відлучений від людей, їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося росою з неба, його волос став великий, як пір’я орлине, а його нігті, як пазурі у птахів. Правда, через деякийсь час Бог привернув розум Навуходоносорові і він визнав, що “всі Божі чини – правда, а дороги Його – правосуддя, а тих, хто ходить у гордості, Він може понизити” (Даниїла 4:30,34).