ПЕРША МІСІЙНА ПОДОРОЖ АПОСТОЛА ПАВЛА
описана в Діях Апостолів 13:4-14:28; тривала 2 роки від 46 до 48 рр.; терен місійної діяльности охоплював острів Кіпр на Середземному морі та три провінції (країни, області) в Малій Азії: Памфілію, Пісідію й Лікаонію.
З Антіохії, Сирія, Павло, Варнава та Іван Марко, племінник Варнави, помандрували до порту міста Селевкії, Сирія, а звідти кораблем відплили на острів Кіпр, батьківщину Варнави. Вони причалили до кіпрського порту Саламін і перейшли ввесь острів аж до Пафи, цебто його західнього кінця. У Пафі Павло вчинив перше каральне чудо над гебрейським ворожбитом, лжепророком Варісусом, який, за повелінням Павла, став сліпим. Після того чуда Павло почав займати перше місце в місійній праці, а Варнава відтепер діяв, як його помічник. У Пафі повірив у Христа римський проконсул, начальник Сергій. З Кіпру кораблем вони поплили Середземним морем на материк-суходіл Малої Азії. Перша місійна подорож здійснювалася в супроводі жорстоких спротивів євреїв. Павла каменували й ганебно переслідували, зате погани наверталися до Господа Ісуса Христа. За дуже тяжких обставин із великими труднощами ап. Павло відвідав понад 10 міст, деякі навіть двічі; скрізь у кожній новозаснованій церковній громаді він настановлював пресвітерів, щоб вони керували й укріпляли новонавернених у Христовій вірі. У Пергії, провінція чи країна Памфлія, Мала Азія, Іван Марко залишив Павла й Варнаву та вернувся звідти додому, до Єрусалиму. В Лістрі Павло вчинив друге велике чудо. За його словом Бог уздоровив каліку від утроби матері.
Апостол Павло промандрував суходолом і морськими шляхами около 2 000 кілометрів і його перша місійна подорож здійснювалася за таким порядком:
- Антіохія, Сирія (Дії Апостолів (Дії Ап. 13:1-3).
- Селевкія, порт, Сирія (Дії Ап. 13:4).
- Саламін, острів Крім, Мала Азія (Дії Ап. 13:4-5).
- Паф, острів Кріт, Мала Азія (Дії Ап. 13:6-12).
- Пергія, провінція Памфілія, Мала Азія (Дії Ап. 13:13).
- Антіохія, провін. Пісідія, Мала Азія (Дії Ап. 13:14-49).
- Іконія, провінція Лікаонія, Мала Азія Дії Ап. 13:51-52; 14:1-6).
- Лістра, провін. Лікаонія, Мала Азія (Дії Ап. 14:6-20).
- Дервія, провін. Лікаонія, Мала Азія (Дії Ап. 14:20-21),
- Лістра, провін. Лікаонія, Мала Азія (Дії Ап. 14:21-23).
- Іконія, провін. Лікаонія, Мала Азія (Дії Ап. 14:21-23).
- Антіохія, провін. Пісідія, Мала Азія (Дії Ап. 14:21-23).
- Пергія, пров. Памфілія, Мала Азія (Дії Ап. 14:24-25).
- Атталія, провін. Памфілія, Мала Азія (Дії Ап. 14:25).
- Антіохія, Сирія (Дії Ап. 14:25-28).
Перша місійна подорож апостола Павла закінчилася його поворотом до Церкви в Антіохії, Сирія, якій він звітував про Боже діло в поганських країнах.
ПЕРШИЙ АПОСТОЛЬСЬКИЙ СОБОР В ЄРУСАЛИМІ
відбувся в 50 чи 51 році по Хр. й описаний в Діях Апостолів 15:1-35 та в Посланні Апостола Павла до Галатів 2:1-14.
Поміж першою та другою місійною подорожжю апостола Павла відбувся в Єрусалимі, апостольській собор, щоб полагодити спірні догматично-визнаневі питання, що виникли в ранній Християнській Церкві, головно в місті Антіохії, Сирія. Старий Заповіт говорив про прийняття поган до юдаїзму, як прозелітів із обрізанням, але євреї вважали їх за другорядних послідовників Мойсеєвого Закону. Знову тепер християни з євреїв у зв’язку з напливом християн із поган наполегливо обстоювали погляд, щоб віруючі християни з поган перше обов’язково піддалися обрядові обрізання й підпорядкувалися приписам Мойсеєвого закону, і аж тільки потому їх можна допускати до хрещення за вірою та приймати в члени Церкви. Однак апостол Павло й Варнава почали всеприлюдно проповідувати абсолютну рівність поміж всіма віруючими з євреїв і поган (Ефесян 3:4-6). Вони на підставі Божого Слова переконливо доводили, що християни з поган не потребують додержувати обрядів Мойсеєвого Закону, вони спасені Божою ласкою вірою в Ісуса Христа, як особистого Спасителя й тому вимоги християн із євреїв цілком безпідставні.
Собор складався з апостолів і пресвітерів Єрусалимської Церкви. Головою собору був Яків, брат Ісуса Христа. Собор всебічно та ґрунтовно розглянув це спірне питання, вислухавши переконливі доводи Петра, Павла й Варнави. Присутні на соборі, ведені Святим Духом, визнали віруючих братів із поган за рівноправних братів і сестер у Господі, бо Христос – це кінець закону. Собор дав перевагу внутрішньому, духовно-моральному законові над обрядом і церемоніями Мойсеєвого Закону. Собор виніс рішення, щоб не обтяжувати християн із поган ритуалами, а написати до них, щоб стримувалися від ідольських жертов (ідольського занечищення), від блуду, від задушенини та від крови; обрали Юду (Варсавву) й Силу, щоб вони особисто доручили цього листа-обіжника з поясненням християнам в Антіохії, Сирії й Кілікії (Дії Ап. 15:22-32).
На Соборі діяв Святий Дух і постанови були результатом одностайного переконання присутніх у Божій правді для всіх людей.