Коли мені виповнилося сімнадцять років, я працював у Пітсбурзі на заводі «U.S. Steel Building» («Сталебудівництво США»), Щодня, повертаючись із роботи, заходив до церкви Богоявлення недалеко від арени Мелон. Я вклякав на коліна і питав Бога: «Чи Ти існуєш? Хіба Ти не існуєш? Чи Тобі все одно? Чи Тобі не все одно?» Я ходив туди майже щотижня протягом багатьох місяців. Я шукав і вперше не знайшов нічого чи нікого-нічого. Нічого! Але якось я дивився телевізор. Коли я був ще дитиною (деякі теж можуть це пригадати), ми не мали пультів і в нас у Пітсбурзі не було кабельного телебачення. Можливо, воно було в інших будинках, але в нашому не було. Мій телевізор показував 4 канали. У нас було три мережі, й іноді ми приймали WQEP на VHF. Я мусив сидіти дуже близько до телевізора, щоб могти перемикати канали. Тоді ще не було надто багато програм на чотирьох станціях.
Так от, коли я дивився телевізор, перемикаючи канали, намагаючись знайти щось цікаве, натрапив на проповідь Біллі Грехема. Як тільки я побачив, хто це був, то подумав: «О ні, – Біллі Грехем! Вимикай!» Але якраз перед тим я почув, як він сказав: «Я бачив, як люди помирають!» Тоді перемкнув на другий канал, а потім подумав: «Послухаю, що він хоче сказати». І знову перемкнув на той канал. Біллі знову промовив: «Я бачив, як помирають люди. І деякі люди, які помирають, так бояться, що кричать: «Я боюсь. Я не хочу помирати. Я не хочу помирати. Я боюсь. Будь ласка, допоможіть мені! Я боюсь». А потім він сказав: «І я бачив, як інші люди помирають і усміхаються від вуха до вуха: «Ісусе, я повертаюся додому». Я пам’ятаю, як я думав тоді: «Хлопче, якщо б ти міг зустрітися зі смертю без ніякого страху, це було би найбільшим даром для тебе: змогти зустрітися зі смертю без страху».
Мені було потрібно знати, чи Бог є реальним. Я повернувся до церкви Богоявлення, став на коліна і спитав знову: «Боже, чи Ти існуєш? Чи Ти не існуєш? Чи Тобі не все одно? Чи Тобі все одно?» Врешті, одного дня, коли минуло приблизно шість місяців, стоячи там, у церкві, на колінах у пошуку і взиваючи до Бога – я пізнав, що Ісус Христос був реальним і що Він був Богом! Як Христос об’явився мені? Коли я клячав, то почав усвідомлювати, що не був сам. Переді мною був Бог всесвіту, Який завжди там був, але я був настільки зосереджений на собі, що не міг Його бачити. Я не чув Його голосу спочатку, але відчував Його Присутність. Справжню Присутність. Присутність, яка тримає усе в існуванні! Я пам’ятаю, як дивився на Нього і казав: «Господи, роби, що забажаєш». Тож у сімнадцять років, сидячи в церкві Богоявлення, я почув, як Господь сказав мені: «Я хочу, щоб ти був священиком».
Моє життя ось-ось мало змінитись – дуже! Це не було легким завданням, як незабаром я дізнався. Я пішов до пароха місцевої парафії, але оскільки моя сім’я не відвідувала церкви, він посміявся з мене. Він не радив мені йти до семінарії. Мої друзі вважали, що я з’їхав з глузду. Один із них сказав мені: «Можу закластись, що ти ніколи не станеш священиком, тобі занадто подобаються дівчата!» Бог довів усім їхню неправоту щодо першої частини точно! Чому я ділюся з вами цією розповіддю? Бо «питання Бога» є питанням, з яким вам потрібно буде розібратись перед тим, як зможете йти далі. Чи знаєте, що Бог існує? Якщо ні, що ви робите, щоб дізнатись, чи Він є реальним, чи ні? Дозвольте мені допомогти вам. Читайте далі.
Звідки я знав у той момент, що Бог розмовляв зі мною? Як я знав, що Ісус є реальнішим, ніж будь-що інше? Цими самими запитаннями я розпочинаю свої реколекції, коли звертаюся до старшокласників. Наприклад, одного разу я проводив реколекції для півтори тисячі хлопців у католицькій старшій школі на півдні країни. Була восьма година ранку, зібралася вся школа. Ці діти не були в захопленні від того, що з ними прийде розмовляти священик у понеділковий ранок. Я увійшов у ту величезну залу і побачив, що кілька дітей спало, а інші відчували огиду до тих, хто запросив мене прийти. Ось що я сказав їм на початку: «Панове, я стверджую, що Ісус Христос не є Богом». Кілька з них підняли голови: «Ух ти! Невже таке міг сказати священик?» Я знову повторив: «Я стверджую, що Він не є Богом, панове». «Докажіть мені, що Він ним є», – продовжував я.
Мені вдалося їх швидко піймати на гачок, тож я почав вибирати різних молодих людей. «Тож чи ти віриш, що Ісус Христос є Богом?» – питав я, показуючи на хлопця. – «Так-к-к!» «Чому ти в це віриш?» – тиснув я. «Бо так говорить Біблія, отче», – відповів він з гарною, самовпевненою усмішкою на обличчі. «О-о-о-о, Біблія так говорить», – сказав я, а далі продовжив: «Мусульмани теж мають Біблію, і в ній не говориться, що Ісус Христос є Богом. Мормони мають Біблію, в якій говориться, що Ісус є Богом. Існує багато Біблій. То чому наша є правильною?» «Ну…», – видала перша дитина. Я подивився на іншу і запитав: «Ти, чи віриш, що Ісус Христос є Богом?» – «Так». – «Чому?» Найчастіше отримуємо таку відповідь: «Я не знаю. Я не знаю». Багато людей перебуває в цьому місці. Більшість дітей теж не знає.
Справді, якщо підете до церкви і запитаєте людей, чи вони вірять, що Ісус є Богом, а потім запитаєте чому, вони скажуть, що не знають, бо так їх виховали. На таких реколекціях я завжди беру одного кмітливого хлопчину, який каже: «Ні! Я не вірю, що Ісус є Богом», якому я відповідаю: «О’кей. Насолоджуйся пеклом!» Усі сміються. Зараз, звичайно, я не говорю, що дитина йде до пекла; я намагаюся звернути увагу хлопців, щоб вони знали, що наші рішення мають наслідки! У будь-якому разі я переходив до іншої особи: «Чи ти віриш, що Ісус Христос є Богом?» «Так», – відповідав хлопець. «Чому?» – запитував я. «Він робив чуда, отче». «О-о-о-о! Але Бенні Хінн також робить чуда», – казав я. (Ви бачили колись Бенні Хінна по телебаченню? Бенні Хінн питає: «Ви справді готові?» – «Ми справді готові!» Тоді він піднімає свої руки над натовпом людей, і вони всі починають падати; щось схоже на духовну хвилю! Вони всі падають на землю. Деякі люди говорять, що це чудо).
Іноді якийсь молодий хлопчина каже: «Він помер за нас, отче». – «О-о-о-о! Хіба все, що я маю зробити для вас, – це померти? Я помру в будь-якому разі. То чому б не померти за вас, якщо мене через це зроблять Богом? Я зроблю це. Правда, чому б ні?» Врешті, після всього, що вони скажуть, і я цілковито розбомблю кожну відповідь, мені вдається розсердити їх. Вони дивляться на мене і кажуть: «О’кей, що б ми не говорили, ви скажете, що ми не праві». Хоча інколи хтось має правильну відповідь – до певної міри. Тоді я кажу: «Добре, сину, чи ти віриш, що Він є Богом?» – «Вірю». – «Чому?» – «Бо Він воскрес із мертвих, отче». Дзень, дзень, дзень, дзень, дзень! «А звідки ти знаєш, що Він воскрес із мертвих?» – «Так говорить Біблія», – каже він, повертаючись до вже відкинутої відповіді. Тоді всі сміються. Коли хлопці вже цілковито заходять у безвихідь і почуваються переможеними, я врешті говорю: «А тепер запитайте мене: «О’кей, отче, чи ви вірите, що Ісус Христос є Богом?» «Так», – кажу я. «Чому?» – вони всі одночасно викрикують, очікуючи лише, щоб розстріляти мою відповідь, як я розстріляв їхні. – «Бо я знаю Його; я досвідчив Його. Кожного дня мого життя починаючи від 17 років, я проводив мінімум годину на день із Богом всесвіту. Я б помер за Нього в одну мить. Він є найважливішим у моєму житті. Я знаю Його». Подумайте, саме до цього ми, зрештою, підходимо, а як ви? А де ви перебуваєте відносно Бога?
Бо це є кінцеве запитання, чоловіки! Чи Бог існує? Чи Він не існує? Чи Христос є Богом? Чи Він не є Богом? Чи існує життя після смерті? Чи його немає? Чи все це порожня трата часу? Чи все це має мету? Яка мета життя? У католицькій традиції нас навчали значення життя зі старого катехизму Балтимора[1], значення якого навчають тепер у вселенському катехизмі – Катехизмі Католицької Церкви. На запитання «Хто створив мене?» Церква навчає нас відповідати так: «Бог створив мене». Наступним запитанням є: «Чому Бог створив мене?», а відповідь така: «Бог створив мене, щоб пізнавати Його, любити Його і служити Йому в цьому світі, щоб я міг бути щасливим із Ним у наступному».
[1] Перший катехизм, написаний для католиків Північної Америки, був de facto загальноприйнятим текстом, що використовувався в католицьких школах у США з 1885 до кінця 1960-х pp. – Прим. ред.