Тепер я хочу розказати тобі, як зробити належну Сповідь. По-перше, помолись до Святого Духа і попроси Його переконати твоє серце у твоєму гріху, а ще попроси Його про благодать покаяння. Лише Його благодать відкриє тебе на новий початок. Отож якщо ти хочеш бути чоловіком, то коли входиш у стосунки з Богом, ти спершу повинен запитати Бога: «Що не так у моєму житті? Що в моєму житті не подобається Тобі?» Святий Дух об’явить тобі відповіді, переконуючи тебе у твоїх гріхах. Дух, який жив у тобі від твого Хрещення, почне переконувати твоє серце. Тобі доведеться дозволити Богові переконати тебе. Більшість із нас ніколи не запитує в Бога про помилки в нашому житті, бо ми занадто боїмося боротися з нашими гріхами.
Якщо тобі потрібна допомога в тому, щоб знати, якими гріхами ти поневолений, ось список, який я даю людям, щоб допомогти їм зробити іспит совісті перед Сповіддю; це не вичерпний список, але він допоможе тобі почати:
- Аборт: допомога в аборті, плата за жінку, щоб вона зробила аборт.
- Перелюб.
- Будь-яке використання наркотиків та стимулюючих засобів.
- Будь-яке заняття окультизмом, наприклад, дошка для спіритичних сеансів.
- Штучний контроль народжуваності.
- Богохульство: неповага до Бога чи Його Святого Імені.
- Навмисне порушення обіцянок.
- Обезчещення сім’ї, школи, громади чи Церкви.
- Наклеп: брехати про когось чи розповідати про когось недобру правду.
- Відчай: вважати, що Бог відмовиться пробачити тебе.
- Псування майна інших людей.
- Непослух до батьків/учителів.
- Пияцтво, у тому числі вживання алкоголю у віці до 21 року[1].
- Надмірний матеріалізм.
- Обжерливість: надмірне споживання їжі чи напоїв.
- Пліткування: розмови про інших.
- Ненависть.
- Гомостатеві стосунки.
- Нечисті думки.
- Байдужість до добра чи зла.
- Невдячність.
- Заздрість.
- Лінь.
- Брехня.
- Злоба: зумисний вибір зла.
- Мастурбація: нечисті дії із самим собою.
- Пропуск Служби Божої в неділю чи церковні свята.
- Убивство.
- Відсутність щоденної молитви.
- Не подавати милостиню бідним чи церкві.
- Дошлюбний секс, включаючи оральний секс, статеві зносини чи нечисте торкання іншого.
- Зарозумілість: грішити і казати, що Бог повинен пробачити тобі.
- Гордість.
- Проституція.
- Небезпечне водіння, яке піддає небезпеці тебе чи твоїх пасажирів або оточуючих.
- Грубість.
- Егоїзм.
- Крадіжка.
- Забобони.
- Невиправданий гнів.
- Використання інших людей для власної вигоди.
- Переглядання порнографічних матеріалів.
Ну ось, це – непоганий початок, але важливо йти глибше, поза симптоми своїх гріхів; нам необхідно дістатися до кореня наших гріхів. Часто ми дивимося лише на зовнішні вияви своїх гріхів. Якщо нашим гріхом є похіть, ми розглядатимемо симптом – статеві зносини поза шлюбом або перегляд порнографії. Справжній гріх, однак, є внутрішнім – недовіра до Бога, бажання робити все по-своєму, страх смерті. Ми думаємо: «Якщо б я міг впоратися з цією частиною свого життя, усе було б добре». Однак насправді наші симптоми вказують на те, що ми не до кінця віддали своє життя Богові. Замість того, щоб казати: «Я продовжую боротися із тим, щоб не лихословити», тобі слід казати: «Я борюся із тим, щоб не лихословити, однак що я повинен зробити, то це ще більше віддати своє життя Ісусові». Ми повинні стати в присутності Святого Духа і дати Йому дозвіл відкрити нам не лише симптоми наших гріхів, ті речі, які Його ображають, а й корінь наших гріхів.
Другий крок у покаянні приходить після того, як ми вже переконані в наших гріхах. Тоді ми повинні прийняти за них відповідальність і висповідатися з них священику. Деякі люди не вірять, що необхідно сповідатися у своїх гріхах священику, однак Священне Писання стверджує інше. Ісус дав священикам владу прощати гріхи у Євангелії від Івана 20:22-23, коли Він сказав: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!». Далі, у Посланні апостола Якова ми читаємо: «Признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах» (5:16). Коли ми не хочемо йти до Сповіді, це все через нашу гордість, яка насправді є коренем усіх наших гріхів. Час угамувати себе і проковтнути свою гордість, щоб ти міг бути зцілений!
Перше, що від тебе хоче Бог, – то це припинити вигадувати виправдання для своїх гріхів. Стань відповідальним. Виправдовуватися за свої гріхи є лишень ще одним способом відкидати їх важливість. Мій духовний наставник часто закінчував мої Сповіді так: «Хіба це не чудово, що Бог любить такого нікчему, як ти?» Абсолютно! Чесно, іноді я роблю вибір згрішити. Іноді я люблю бути сердитим. Ти також. Усі ми маємо свої внутрішні гріхи, які є коренем інших. Ми граємося в ігри і вигадуємо виправдання, коли нам необхідно бути чоловіками і сказати: «Ось, що я зробив, тому що я вибрав зробити це. Я вибрав гріх. Я жалкую, і за допомогою Божої ласки припиню це робити!» Припини виправдовуватися.
Тепер, коли ти йдеш до Сповіді, тобі необхідно мати намір припинити чинити гріхи. Покаятися означає постановити, що ти покінчив із гріхом. Це наш наступний крок. Ми завжди боротимемось, доки не дійдемо до справжнього покаяння. У мене був чудовий друг, який став лютеранським пастором. Ми з ним одночасно навчались у семінарії, вірніше, у двох різних семінаріях. Ми дуже любили спілкуватися. Ми часто телефонували один одному. Ми разом молилися. Він є дуже хорошим Божим чоловіком, хоча він мені часто казав: «Ларрі, а знаєш, у чому полягає проблема з вами, католиками?»
«У чому ж, Даґ?» – запитував я.
Він відповідав: «Ви, католики, завжди сповідаєтеся, але ніколи не каєтеся». Тобто він це розумів так, що католики весь час йшли до Сповіді, але ніколи не змінювалися.
«О Даґ, однак ти не розумієш вчення. Щоб тобі пробачилось, ти повинен покаятись, інакше Сповідь є недійсною», – казав йому я.
У нас має бути правдиве покаяння. Мати серце, що кається, означає, що ми вирішуємо, коли Дух Божий переконує нас, і ми приймаємо відповідальність за наші гріхи, що ми покінчуємо з цими гріхами. У Католицькій Церкві, коли хтось молиться католицьку молитву про прощення, після: «О мій Боже, я щиро жалкую за те, що образив Тебе… і я рішуче постановляю з Твоєю благодаттю…» ми кажемо: «…більше не грішити». У молитві не говориться: «Я збираюсь намагатись більше не грішити». У ній говориться, що Божою благодаттю людина більше не грішитиме. Доки в нас не буде такого наміру в наших думках, ми по-справжньому не розкаялись.
Хорошим прикладом є хтось, хто боїться літати і хто чужоложив проти своєї дружини протягом року. Якщо якраз перед тим, як сідати в літак, він іде до священика і каже: «Отче, я вчинив перелюб. Я шкодую, отче», але у своїй голові думає: «Але якщо я переживу цей політ, повернуся до своєї коханки», тоді ця Сповідь є недійсною. Його серце не вирішило припинити грішити. Він не прощений!
Чому нам потрібна благодать? Уявімо собі, що ти переконаний у своєму гріху, прийняв відповідальність і тоді розкаюєшся. Припустімо, один із твоїх гріхів є те, що ти кричиш на дружину. Коли сповідаєшся в цьому гріху, ти повинен мати намір припинити кричати на дружину. Крапка.
Щоб проілюструвати цю думку, я наведу інший приклад. Скажімо, я підходжу до тебе, б’ю тебе і ламаю тобі руки, а тоді, трохи згодом, підходжу до тебе і кажу, що жалкую і прошу твого прощення.
Оскільки ти така свята людина, то кажеш: «Звичайно, отче, я прощаю тобі!» Який ти хороший чоловік.
За декілька годин я знову тебе бачу і знову кажу: «Привіт». А тоді продовжую тебе бити, але цього разу ламаю тобі ноги. Коли ти лежиш увесь закривавлений на землі, я кажу: «О, як я жалкую!»
Тоді, можливо, ти знову скажеш: «Усе добре, отче; напевне, у вас був важкий день».
Наступного дня я знову тебе бачу і кажу: «Привіт!», і цього разу ти трохи наляканий і обережно кажеш: «Привіт, отче!» Тоді я б’ю кулаком тебе в обличчя і ламаю тобі ніс. Намагаючись ігнорувати кров, яка стікає по твоєму обличчю, я кажу: «О, прошу, пробач мені. Я так жалкую», і цього разу я плачу.
Що б ти відповів? «Добре, отче, все нормально»? Ні, ти б цього не сказав! Зрештою, ти б мені сказав: «Я не вірю вам, отче».
Чому б ти мені не повірив? Бо якщо б я справді жалкував, то припинив би тобі завдавати болю!
Прямо в яблучко! Це ж відбувається і в наших стосунках зі Всемогутнім Богом. Якщо я йду до Сповіді, то мушу сказати: «Господи, я більше не чинитиму цього гріха». Намір має бути присутнім. У нашій слабкості ми можемо знову впасти, але доки немає наміру, ми ніколи не поборемо наших гріхів. Намагатися – недостатньо. Це не допоможе. Ти повинен сказати за допомогою Божої благодаті: «Я більше не чинитиму цього гріха». Саме тоді ти можеш почати переборювати гріх та почати каятися.
[1] У США забороняється вживати алкоголь у віці до 21 року. – Прим. перекладача.