Соломон, Саломон (миролюбний, спокійний, мирний, мир; за іншим поясненням – мудрий, розсудливий, розважливий, із здоровим розумом, кмітливий, вміло схоплюючий речі, як також утіха, потіха): Син і престолонаслідник Давида від Вірсавії, Амміїлової дочки, народився в Єрусалимі в старших уже роках Давида десь коло 1033 року до Хр. Давид, як лицар і муж війни, прагнув назвати свого сина мирним ім’ям; одночасно Бог послав пророка Натана найменувати новонародженого сина Давида “Єдід’я”, що означає “улюбленець Господа”, “Господь полюбив його” (2 Самуїл. 12:24,25). Крім Вірсавії, його виховував також пророк Натан. Спочатку виглядало, що престолонаслідником Давида буде Авесалом, що був популярним у народі і сам цар прихильно ставився до нього (2Самуїл. 13:37; 19:1; 15:1-6). Під час смерти Авесалома Соломон міг мати 10 років. Давид приобіцяв Вірсавії, що Соломон буде панувати по ньому на царському троні (1 Царів 1:13; 1 Хронік 28:9,20). Під час бунту старшого сина Давида Адонії, щоб захопити владу в свої руки, провідна партія на царському дворі була за Соломоном. Під проводом священика Садока при співпраці пророка Натана, провідника Бенаї й Вірсавії Соломон за життя Давида був помазаний на царя в Ґіхоні. Акт помазання виконали Садок і Натан (1 Царів 1:11-40; 1 Хронік 23:1). Соломон царював 40 років, від 1015 до 975 pp. до Хр. (1 Царів 11:42).
Святе Письмо дуже мало говорить про особисте життя й вигляд Соломона, зате маємо обширніші відомості про його архітектурну діяльність, торгівлю, економіку й державну адміністрацію. Натурально, він був стрункої постави, за Словом Божим, його кучері, як пальмове віття, очі його, немов голубки й він “увесь пожаданий” (Пісня над Піснями 5:9-16; Псальма 44).
Будова храму та інших споруд
У центрі архітектурної й релігійної діяльности Соломона був єрусалимський храм, що приніс кульмінаційну славу для всього Ізраїля. Четвертого року свого царювання він почав будувати храм й уся праця була покінчена через 7,5 року, на 11-ім році його володіння (1 Царів 6:1,38). Плян храму виготовив Давид, він подбав також про засоби на його будову та взагалі підготовив для цього потрібний ґрунт (2 Самуїл. 7). Святиня була збудована на горі Морія, що являє собою частину Єрусалиму, на тоці євусеянина Орнана, де около 1000 років перед Соломоном Авраам був готовий і рішився принести в жертву свого єдиного сина Ісаака (1 Мойс. 22: 1-14). У будові храму багато допоміг тирський цар Хірам із Фанікії доставою будівельного матеріялу, золота й фаховими силами робітників. Довгість храму виносила 30,5 м, широкість – 10,5 м, високість – 15 3/4 м (1 Царів 5:15-6:38; 7:13-51).
А все ж таки єрусалимський храм, не дивлячись на свою розкішну архітектуру й Соломонову мирну жертву в числі 22 000 великої худоби і 120 000 дрібної худоби (1 Царів 8:63), – не виражав так сильно й яскраво духовного змісту, як колись скромна скинія з ковчегом заповіту-кивотом, де переховувались дві кам’яні таблиці (скрижалі) з 10 Заповідями, золота чаша з манною та Ааронова палиця, що зацвіла й заквітла, пустивши бруньки. У Соломоновім храмі в кивоті переховувались тільки дві кам’яні таблиці з 10 Заповідями (1 Царів 8:9), натомість там не було вже золотої чаші з манною, що символізувала Христа, Небесний Хліб Життя (Ів. 6:35,48-51) та Ааронової палиці, яка зображала воскресення Ісуса Христа (Євр. 9:4).
Свій палац Соломон будував 13 років, розпочавши його будову 7-го року свого царювання, й закінчивши 20-го року свого володіння монархією (1 Царів 7:1; 2 Хронік 8:1). Крім цього, в Єрусалимі він збудував дім Ливанського Лісу, як арсенал; портик-ґанок, спертий на ряд колон, як почекальню; царський палац-двірець для головної своєї жінки (1 Царів 7:1-8). Після перемоги над Хават-Цовою, Соломон побудував укріплені гарнізонові міста й магазинові міста на запаси поживи, головно в Північній Палестині (1 Царів 9:17-19; 2 Хронік 8:1-6).
Загранична політика й торгівля
Соломон передусім уклав союз із Єгиптом, сильною на той час державою, взявши собі за жінку фараонову дочку, і єгипетський цар віддав Соломонові місто Ґезер, як віно для своєї дочки (1 Царів 3:1; 9:15-17). Далі Соломон уклав торговельний договір із тирським царем Хірамом, володарем Фінікії, щоб від нього діставати золото й будівельний матеріял за пшеницю й оливу (1 Царів 5:24-32; 9:10; 2 Хронік 2:16). Тирський цар Хірам постачав Соломонові золото, кедрові й кипарисові дерева та інші сирівці. Коли в Ізраїлі забракло пшениці, то Соломон відділив Хірамові 20 міст у краї Ґаліл (1 Царів 5:24 і наст.; 9:10 і наст.) за постачання йому будівельного матеріялу.
Соломон започаткував у своїй монархії широку торгівлю та подбав про ізраїльську фльоту. Він наробив кораблів у Ецйон-Ґевері, поблизу Елоту, в Акабській затоці на березі Червоного моря (Едомський край) і цими кораблями спільно з тирськими кораблями царя Хірама привозив дорогоцінні метали: золото (420 талантів), срібло, слонову кість, дорогоцінне каміння, дерево тощо з Офіру, Сомалі, південно-західня Арабія (1 Царів 9:26-28; 10:22). Він накопичив у Єрусалимі срібла, як каміння; він мав 1400 колесниць і 12 000 верхівців. Коні й колесниці він набував головно з Єгипту й Кеве (Північна Сирія й Кілікія (1 Царів 10:28,29). Цариця Шеви відвідала його в Єрусалимі головно з торговельних спонук (1 Царів 10:1,13), як також у нього було поважне число інших державних мужів різних народів того часу. Територія Соломонової монархії розтягалася від ріки Нілу до ріки Ефрату, а сфера його впливів позначилася на всіх вавилонських князівствах та східніх монархіях, що платили йому данину у формі дарунків (2 Хронік 9:24-28).
Внутрішня адміністрація та історія
Доба панування Соломона проминула спокійно, майже без воєн. Давид передав йому державну владу, забезпечивши мир, добробут і дальший розквіт Ізраїля. У своїй молодості Соломон просив у Бога не багатства, не слави й не довгого віку, але мудрости правити народом. Бог вислухав його прохання й наділив його потрібного мудрістю (1 Царів 3:12). Ставши царем, Соломон зарядив покарати смертю небезпечних для його володіння осіб; зверхника армії Йоава; свого брата старшого князя Адонію, Шім’ї; а попереднього первосвященика Евіятара спонукав іти на “пенсію” (1 Царів 2:26-46). Розголос і славу Соломоновому судочинству приніс його розсуд двох жінок – котра з них справжня мати, – бо вони обидві обстоювали материнство над живою дитиною (1 Царів 3:16-28).
Соломон побільшив свій адміністративний апарат у порівнянні з Давидом (1 Царів 4:1-7). Новий монарх поділив Ізраїля на 12 провінцій-областей під проводом намісника над кожною з них. Кожна провінція впродовж одного місяця на рік була зобов’язана утримувати царя та його двір. Соломон запровадив у Єрусалимі гарем, цебто розкішні помешкання для своїх жінок і наложниць, а в нього їх було неймовірне, фантастичне число: 700 жінок-княгинь і 300 наложниць-коханок (1 Царів 11:3; порівняйте Пісню над Піснями 6:8); хоч, правда, за його справжню жінку-королеву треба вважати дочку єгипетського фараона (1 Царів 3:1); отже, разом мешканок у гаремі було 1000. Не дивлячись на таке велике число жінок, ми знаємо тільки про його одного сина Рехав’ама від аммонітянки Наами (1 Царів 14:21).
У мілітарному аспекті Соломон намагався належно забезпечити свою монархію. Він запровадив т. зв. кадрове військо, цебто постійну регулярну армію, що складалася з колесниць, що їх тягнули коні. Це вже не було народне ополчення на випадок потреби чи загрози, але вишколене військо, що підлягало тільки цареві. У Соломона було 1 400 колесниць і 12000 верхівців (1 Царів 10:26).
Щоб розвивалося будівництво в Єрусалимі та в краю, Соломон покликав із народу 30 000 робітників, яких назміну по 10 000 посилав на Ливан працювати в каменоломнях і лісі один місяць, а опісля два місяці відпочивати по своїх домах, Крім цього, він мав 70 000 тягорових носіїв, 80 000 ламачів-каменотесів у горах і 3 300 наглядачів над працею (1 Царів 5:27-32).
Фінанси
Загально до державної скарбниці Соломона в одному році приходило 23 тонні золота, цебто 666 талантів (1 Царів 10:14). Великі суми напливали від купців, з торгівлі, від усіх царів Арабії, краєвих намісників і підлеглих князів, що платили данину грішми й дарунками з року в рік (1 Царів 10:25). Соломон встановив також монополію на торгівлю кіньми й колесницями, а це також приносило великі суми в державну скарбницю (1 Царів 10:28,29). Не дивлячись на це все, Соломон наклав на населення дуже високі податки й вони стогнали під тягаром його фінансової, суворої системи. Справа в тому, що Соломон імпортував дуже багато дорогоцінних металів (1 Царів 9:28), утримував 5 500 урядників, що правили народом (1 Царів 9:22,23); будував пишні споруди в краю свого панування; утримував велику армію: 40 000 самих тільки стійлів для коней колесниць, 12 000 верхівців, трибічну сторожу з найкращих синів Ізраїля та врешті великі витрати на гарем із 1 000 мешканками; на їхню біжутерію, шовковий одяг, прикраси до їхньої одежі та тіла тощо – це все опорожнювало державну скарбницю й нарід зідхав під тягаром нестерпної Соломонової фінансової політики (1 Царів 5:6)
Соломонів гріх і кінцева характеристика
За царювання Соломона Ізраїль став абсолютною монархією. Виглядає, що ізраїльські племена та їхні князі-зверхники мали, якщо ніякий, то дуже малий вплив на царя й були позбавлені голосу в політично-державних справах. Соломон сидів на троні, що був зроблений із слонової кости, покрили його щирим золотом, а у трона було 6 ступенів (1 Царів 10:18-20). Храм стався царською каплицею. Соломон, як диктатор, із чужинців у своїм краю зробив своїх кріпаків-рабів. Фактично він 153 000 чужинців із жінками й дітьми вигнав із їхніх домів і запроторив їх на тяжкі роботи в каменоломнях і лісах Ливану – 70 000 чужинців були тягаровими носіями, 80 000 – ламачами й каменотесами та 3 300 (чи 3 600) – наглядачами над працею; разом 153 300 (1 Царів 5:29; 2 Хронік 2:16,17). Чужинцями в Ізраїлі були тоді головно ханаанці.
Не дивлячись на свою мудрість, щастя й добробут, – Соломон спроневірився Богові своєю любов’ю до світу, сильною пристрастю-манією до політично-державного величчя та потуранням своїм гріховним пожадливостям (1 Царів 11:1,9, 14,31,41-43; Неем. 13:26). Він почав догоджувати своїм чужинним 700 жінкам-княгиням і 300 наложницям (1 Царів 11:3) і запровадив для них у Єрусалимі ідолопоклонство, побудувавши ідоли й жертівники для Астарти, Кемоша, Молоха тощо (1 Царів 11:1-11). Можливо, що Соломон дружбою із світом і посвояченням із поганськими жінками-княгинями намагався запевнити собі політичну кар’єру й піднести Ізраїля на найвищий щабель світової потуги, однак його релігійна толеранція ідолопоклонства та дружба із світом із мотивів політичної доцільности ніяк не виправдують його гріхів. Біблія говорить: “Дружба зо світом – то ворожнеча супроти Бога. Бо хто хоче бути приятелем світу, той стається Божим ворогом” (Якова 4:4). “Не любіть світу, ані того, що в світі, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і принада очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу” (1 Івана 2:15,16).
Соломон склав 3 000 приповідок, написав 1005 пісень та є автором 3 Біблійних Книг: Пісні над Піснями, Книги Приповістей і Книги Еклезіяста. Пісня над Піснями показує нам Соломона в його юнацькій невинності, Книга Приповістей містить у собі глибокі думки мудрости та практичні вказівки, що їх написав Соломон у часі його моральної краси й духовної сили; врешті Книга Еклезіястова змальовує нам Соломона в його старших роках, як абсолютного монарха Ізраїля. Однак щоб мати тривале царство, нарід потребує більше Бога, ніж ліванських кедрів…
Соломон помер і був похований у Єрусалимі без співчутливого жалю народу (1 Царів 12:4; Неем. 13:26). Не раз трапляється так, що здібні мужі, які керують іншими, не можуть керувати собою…